"18" березня 2015 р. м. Київ К/800/16845/13
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Пилипчук Н.Г.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Білоцерківське птахопідприємство" (далі - ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство», відповідач-1)
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012
у справі № 2а-1909/10/1070
за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - Інспекція)
до ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство»
та товариства з обмеженою відповідальністю "Діброваагроплюс" (далі - ТОВ «Діброваагроплюс»)
про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У листопаді 2009 року Інспекція звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство» на користь державного бюджету вартість отриманого за нікчемним правочином майна у сумі 640 747 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012, позов задоволено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що фіктивність правочину між відповідачами у справі, установлена у тому числі й постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011, обумовлює необхідність застосування до відповідача-1 штрафних санкцій в порядку статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Посилаючись на невідповідність наведених висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що реальний характер спірного правочину підтверджується необхідними первинними документами, у зв'язку з чим підстави для притягнення ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство» до відповідальності за укладення господарського зобов'язання, що суперечить інтересам держави, відсутні.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що під час проведення невиїзної перевірки ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство» з питань правових відносин з контрагентами за період з 01.10.2006 по 30.09.2008, оформленої актом від 31.07.2009 № 2627/23-2-19405691/154, Інспекцією було виявлено факт відображення платником у податковому обліку операцій з поставки товарів у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Діброваагроплюс», реальність виконання яких не підтверджується.
Відповідно до частини першої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 208 ГК України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів, застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.
При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.
Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли єдиною метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК України. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.
Наведене, у свою чергу, свідчить на користь висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета (зокрема, у вигляді переходу права власності на товар від постачальника до покупця, отримання результату від поставки робіт та послуг), що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.
Однак у розглядуваній справі Інспекцією заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості лише до одного з учасників спірного правочину (ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство»); підставою позову позивачем зазначено протиправне формування відповідачем-1 даних податкового обліку за операціями з ТОВ «Діброваагроплюс», яке взагалі заперечувало факт наявності фінансово-господарських зв'язків з ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство».
Таким чином, наведені обставини свідчать про порушення відповідачем-1 правил оподаткування, однак не утворюють складу правопорушення, передбаченого статтею 208 ГК України, як підставу для застосування до ПАТ «Білоцерківське птахопідприємство» оспорюваних штрафних санкцій.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Білоцерківське птахопідприємство" задовольнити.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 у справі № 2а-1909/10/1070 скасувати.
3. У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
Н.Г. Пилипчук