18.03.2015р. м. Київ К/800/49525/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,
представника позивача Кузьменко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року
у справі № 816/2148/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Укрбудмаш» (далі - позивач, ТОВ «Завод Укрбудмаш»)
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Полтаві)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Завод Укрбудмаш» звернулось у квітні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Полтаві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2013 року № 0000372312.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а самі рішення є необґрунтованими, прийнятими без всебічного з'ясування обставин справи.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі допущено заміну відповідача Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 04.03.2013 року по 18.03.2013 року відповідачем проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Стар Д», ТОВ «Феріт Д», ТОВ «Ривс», ПП «АТМ», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Ліга», ТОВ «Матадор», ТОВ «Галактика М» за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 25.03.2013 року № 1711/22.1-1/32174727, яким зафіксовано порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 839 087,00 гривень по взаємовідносинам з «Феріт Д», ТОВ «Матадор», ТОВ «Галактика М».
На підставі висновків вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000372312 від 08.04.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 1 048 859,00 гривень.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03.10.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Матадор» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 39, за умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти й оплатити товар у сумі 1 312 220,88 гривень.
01.12.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Ферріт-Д» (продавець) укладено договір поставки № 46, за умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти й оплатити товар у сумі 2 433 006,01 гривень.
01.11.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Галактика-М» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 45, за умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти й оплатити товар у сумі 1 289 300,60 гривень.
На виконання вказаних договорів зазначені контрагенти у перевіряємому періоді поставили позивачу товар, видали податкові накладні, а позивач здійснив оплату цього товару.
Судами встановлено, що перебування ТОВ «Галактика-М», ТОВ «Ферріт-Д» та ТОВ «Матадор» за місцезнаходженням підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.
Відповідно до п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів, та які в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 44, 201 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Щодо твердження відповідача в акті перевірки та в касаційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, якій вірно зауважив, що дане твердження ґрунтується виключно на висновках актів ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.12.2012 року № 7200/224/31820299 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Матадор», від 21.12.2012 року № 7201/224/31890900 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Галактика М», від 21.12.2012 року № 7210/224/36441206 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Ферріт Д».
Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, ПК України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.
Чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді, оскільки ТОВ «Завод Укрбудмаш» належним чином була підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ наданими до перевірки належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому воно підлягає скасуванню.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області - залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.06.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року у справі № 816/2148/13-а - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) Н.Г. Пилипчук
З оригіналом згідно