"15" січня 2015 р. м. Київ К/9991/56051/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Блажівської Н.Є., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Дука-Плюс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2011 у справі № 2а-1670/4225/11
за позовом Приватного підприємства "Дука-Плюс"
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Підприємцем до суду заявлено позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.04.2011 № 0002161502/1449, яким йому державним податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 14 324,00 грн. за порушення з порушення ст. 185, 187, п. 198.1, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, вбачається, що підставою для прийняття оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акт від 06.04.2011 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки податкових декларацій з ПДВ, про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту у січні 2011 року за наслідками операцій з його контрагентом (ПП "Сільгоспнафтопродукт 10") із придбання товару (борошна) з огляду на відсутність даного контрагента за юридичною адресою та згідно результатів проведеного автоматизованого співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту основними постачальниками якого є підприємства з ознаками фіктивності.
У цій справі, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин щодо порушення контрагентом позивача положень податкового законодавства, та ненадання позивачем у ході судового розгляду справи документів, які б підтверджували реальність поставок зазначеного вище товару, зокрема його транспортування та актів приймання - передачі виконаних робіт, дійшли висновку, що наявність податкових накладних, рахунків - фактур, платіжних документів та посилання позивач на використання придбаного товару у власній господарській діяльності шляхом поставки придбаного борошна ВАТ "Полтавський хлібокомбінат", що підтверджено відповідними первинними документами, є недостатніми підставами для визначення податкового кредиту.
Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може з огляду на наступне.
Правова підстава для податкового обліку відповідної операції передбачена ст. 44 Податкового кодексу України.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.
З наведеного випливає, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.
Водночас дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність самих господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановленні або нереальності господарської операції, або відсутності в ній ділової мети, яка зі змісту положень ст. 14 Податкового кодексу України передбачає обов'язкову спрямованість будь - якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.
Також податкове законодавство не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від наявності чи відсутності контрагента платника податків за місцем реєстрації. А відсутність товарно - транспортних накладних не є підставою для беззаперечного висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договором поставки, який були укладені позивачем з його контрагентом (ПП "Сільгоспнафтопродукт 10"). Посилання судів на відсутність актів приймання - передачі виконаних робіт взагалі є безпідставним, оскільки акт виконаних робіт або акт наданих послуг - це документ який фіксує факт приймання - передачі виконаних робіт чи наданих послуг від виконавця до замовника, а не факт купівлі - продажу товару.
Таким чином, з урахуванням досліджених судами первинних документів та обставин (наступний продаж придбаного товару), які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності Товариства, та враховуючи принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи, та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презумується податковим законодавством у пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, за змістом якої, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суди дійшли до помилкового висновку про те, що позивач не права формувати податковий кредит внаслідок придбання товару (борошна) у ПП "Сільгоспнафтопродукт 10" з посиланням на обставини, встановлені у ході перевірки, та відсутність документів про перевезення, наявність яких, крім того, за умови реальності господарської операції, але за відсутності податкової накладної, в силу вимог Податкового кодексу України не є підставою для формування платником податків податкового кредиту.
За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Дука-Плюс" задовольнити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2011 у справі № 2а-1670/4225/11 скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги Приватного підприємства "Дука-Плюс" задовольнити.
Податкове повідомлення - рішення від 22.04.2011 № 0002161502/1449 визнати протиправним та скасувати.
Ухвала (постанова) набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Н.Є. Блажівська
А.О. Рибченко