03.03.2015р. м. Київ К/800/43711/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кравцова О.В.,
суддів Єрьоміна А.В.,
Цуркана М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САД-1» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САД-1» до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Шаманської Анни Станіславівни про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сад - 1» (надалі - позивач, Товариство) звернулось до суду із позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (надалі - реєстраційна служба), Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Шаманської А.С. (надалі - державний реєстратор) про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора та про зобов'язання реєстраційну службу зареєструвати право власності на нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Володимира Сосюри, будинок 3 (надалі - нежитлове приміщення).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідачі надіслали до суду заперечення на дану касаційну скаргу, в яких вказали, що рішення державного реєстратора № 6189799 від 25 вересня 2013 року про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень є правомірним, обґрунтованим, та таким, що не підлягає скасуванню. А тому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 7 червня 2002 року був укладений договір купівлі-продажу частини торговельного комплексу (надалі - Договір), за яким приватне підприємство «Сад», як продавець, передало у власність Товариству, як покупця, 2/3 частини площі приміщення торговельного комплексу, що складає 546,5 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. В.Сосюри, 3.
Згідно акту приймання-передачі нежитлове приміщення передано від продавця покупцю 17 червня 2002 року.
25 вересня 2013 року державний реєстратор прийняла рішення № 6189799 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень права власності за позивачем на нежитлове приміщення. Підставою реєстратор вказала те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме - не виконано зобов'язання пункту 4.4.3. Договору (не проведено реєстрації об'єкту в бюро технічної інвентаризації)
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що позивач, на момент звернення до Реєстратора повинен був керуватися тим законодавством, яке є чинним на момент виникнення правовідносин, а саме Цивільним Кодексом України, який був прийнятий 16 січня 2003 року (із змінами та доповненнями на час звернення позивача до реєстратора), позивач не набув права власності на вказане приміщення, оскільки договір купівлі-продажу не був нотаріально посвідчений.
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до реєстраційної служби) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.
Частиною першою статті 15 Закону передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Статтею 24 Закону № 1925 встановлено виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме:
1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав;
3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
5- 1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
5- 2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;
5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення;
5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;
5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем;
6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Державний реєстратор, при винесенні рішення № 6189799 від 25 вересня 2013року про відмову у здійсненні реєстраційної дії, керувалась пунктом 4 статті 24 Закону № 1925.
З матеріалів справи вбачається, що пунктом 1.2. Договору встановлено, що право власності на об'єкт переходить до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі. Пунктом 4.4.3. Договору сторонами визначено, що покупець зобов'язаний в місячний термін, з моменту підписання акту прийому-передачі, провести реєстрацію об'єкта в Бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до частини першої статті 128 Цивільного кодексу РСР, що діяв на момент укладення Договору) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
З матеріалів справи також вбачається, що Договір укладено сторонами в простій письмовій формі та засвідчений печатками товариств та підписами директорів.
На час звернення позивача із заявою до державного реєстратора діяв Цивільний кодекс України, статтею 657 якого встановлено форму окремих видів договорів купівлі-продажу. Так, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводилась реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Тому, договір купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально посвідчений та державну реєстрацію якого проведено до 1 січня 2013 року, за відсутності державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, є підставою для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, оскільки Договір, на підставі якого повинно було виникнути право власності у позивача, не був нотаріально посвідчений, і дане право власності не було зареєстровано у бюро технічної інвентаризації, тому у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САД-1» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 грудня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Кравцов О.В.
Судді Єрьомін А.В.
Цуркан М.І.