12 березня 2015 року м. Київ К/800/12896/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_4 до відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту, треті особи: Білоцерківська міська організація профспілки працівників культури; виконавчий комітет Білоцерківської міської ради - про визнання дій протиправними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної, за касаційною скаргою позивачки на судові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2013 року, Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року, -
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом, відповідно до якого просила:
поновити її на посаді спеціаліста 1 категорії юрисконсульта відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту;
визнати неправомірними дії начальника відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту в частині порядку ведення трудових книжок, визнавши недійсним запис №22 зазначений в трудовій книжці;
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, матеріальні збитки та моральну шкоду.
Посилалась на незаконність звільнення, оскільки не дотримано вимог трудового законодавства.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою від 25 лютого 2014 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Вказує на те, що
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з наступних підстав.
Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 з січня 2003 року обіймала посаду спеціаліста 1 категорії юрисконсульта відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту.
Рішенням Білоцерківської міської ради від 24 січня 2013 року №860-37-VI внесено зміни до штатного розпису відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту і скорочено з 1 квітня 2013 року посаду спеціаліста 1 категорії юрисконсульта. За рахунок проведеного скорочення введено з 1 квітня 2013 року штатну посаду спеціаліста 1 категорії з навчально-спортивної роботи.
На виконання зазначеного рішення, наказом начальника відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту від 24 січня 2013 року № 6 з 1 квітня 2013 року скорочено штатну посаду, яку обіймала позивачка, а розпорядженням Міського голови від 24 січня 2013 року № 24-к її попереджено про скорочення займаної посади та запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста з організаційно-масової роботи, від якої вона відмовилася. Тому, розпорядженням від 29 березня 2013 року №63-к ОСОБА_4 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40, статей 43, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у зв'язку із скороченням штату працівників та відмовою від переведення на запропоновану посаду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із законності звільнення, оскільки скорочення посади, яку обіймала позивачка, проведено на підставі рішення Білоцерківської міської ради про зміни в штатному розписі. Не встановлено підстав до стягнення матеріальних збитків чи відшкодування моральної шкоди.
Висновок судів відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
За правилами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП передбачена можливість розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Виходячи з положень цієї норми, однією з підстав до розірвання трудового договору є скорочення чисельності або штату працівників.
Позивачку звільнено саме з підстав скорочення штату працівників. При цьому, згідно фактичних обставин справи, встановлених судами, мало місце скорочення штатної посади спеціаліста 1 категорії юрисконсульта відділу з питань фізичної культури та спорту Білоцерківської міської ради і воно проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема положень, викладених у статті 26, пункті 6 частини четвертої статті 42 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (з змінами, внесеними Законами України від 19.12.2006 р. N 489-V, від 15.03.2007 р. N 749-V). Рішення Білоцерківської міської ради від 24.01.2013 року № 860-37-VІ, на підставі якого проведено скорочення у визначеному законом порядку не оскаржувалося.
ОСОБА_4 пропонувалася вакантна посада головного спеціаліста з організаційно-масової роботи відділу з питань фізичної культури та спорту, від якої вона відмовилася. Звільнення погоджено з профспілковим комітетом.
З урахуванням зазначених обставин та норм права, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про законність звільнення та безпідставність позовних вимог.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок судів не спростовують і не дають підстав вважати рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
Зокрема, як зазначалося вище, звільнення позивачки здійснено на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 24.03.2013 року № 860-37-VІ, та розпорядження Міського голови від 29.03.2013 року № 63-К, які ґрунтуються на нормах Закону № 280/97, Положенні про відділ Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту, затвердженого рішенням 30 сесії міської ради 5 скликання від 05.02.2008 року № 619, тобто уповноваженим органом, тому доводи позивачки про необхідність перевірки компетенції керівника відділу, в якому вона працювала, не мають суттєвого значення.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 (з подальшими змінами та доповненнями) Про практику розгляду судами трудових спорів, суди зобов'язані з'ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення численності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
Висновок судів попередніх інстанцій про дотримання уповноваженим органом законодавства, що регулює вивільнення працівника, відповідає дійсним обставинам справи. Внесення змін до штатного розпису відділу з питань фізичної культури та спорту Білоцерківської міської ради та скорочення штатної посади спеціаліста 1 категорії юрисконсульта, яку обіймала позивачка, здійснено на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 24.01.2013 року № 860-37-VІ. Конституційний Суд України в Рішенні від 9 лютого 2000 року № 1-рп/2000 зазначив, що утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу, внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск, утворення інших виконавчих органів ради та затвердження їх структури в цілому, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання, обрання секретаря ради віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Проте ці питання вирішуються ними за поданням сільського, селищного, міського голови (пункти 3, 4, 5, 6 частини першої статті 26, пункти 4, 5, 6 частини третьої статті 42 Закону). Саме таким чином приймалося вище згадане рішення, тому доводи ОСОБА_4 про незаконність скорочення штату працівників є безпідставні.
Суд при розгляді спору про поновлення на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або численності працівників), але не вправі визначати доцільність скорочення численності або штату працівників.
Питання про розірвання трудового договору з позивачкою розглянуто профспілковою організацією відповідно до вимог, передбачених статтею 43 КЗпП України. Як свідчить зміст протоколу профспілкового комітету відділу Білоцерківської міської ради з питань фізичної культури та спорту від 19.03.2013 року № 2, подання про звільнення розглядалося у присутності працівника (позивачки) та прийнято рішення про дачу згоди на звільнення.
Безпідставні доводи ОСОБА_4 й в частині незаконності судових рішень про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в томі числі профспілковим органом за невиконання умов колективного договору, визначен6их пунктами 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3. розділу ІІІ Колективного договору. Зокрема, профспілковий комітет дав згоду на звільнення працівника відповідно до статті 43 КЗпП України. При цьому було перевірено, що позивачці пропонувалася вакантна посада, від якої вона відмовилася.
Розірвання трудового договору здійснено правомірно, тому вимоги про покладення матеріальної відповідальності та відшкодування моральної шкоди на відповідача, не ґрунтуються на положеннях, передбачених статтями 237, 237-1 КЗпП України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2014 року з залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман