20.02.2015р. м. Київ К/9991/16120/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Кобилянського М.Г.,
Олендера І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 квітня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року в справі за її позовом до Міжводненської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим про поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2009 року ОСОБА_4 звернулась в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, що 13 червня 2009 року звернулась до відповідача із заявою про надання їй невикористаної відпустки за 2008-2009-роки з подальшим звільненням за власним бажанням, проте з часом вирішила продовжити роботу на займаній посаді та 15 липня 2009 року звернулась із заявою про відкликання заяви про звільнення. Разом з тим, її звільнено з роботи 25 серпня 2009 року на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України.
Доповнивши та уточнивши позовні вимоги, просила визнати незаконним розпорядження голови Міжводненської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2009 року про звільнення та від 28 серпня 2009 року про зміну дати звільнення незаконними, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію за невикористану відпустку за 2007-2009 роки, оплатити лист тимчасової непрацездатності та відшкодувати моральну шкоду.
Постановою Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 квітня 2010 року, залишеною без зміну ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року, позов задоволено частково: стягнуто 1 444,20 грн. компенсації за невикористану відпустку за період з 03 серпня 2007 року по 02 серпня 2008 року.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просила суд скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 працювала на посаді спеціаліста 2 категорії (землевпорядника) Міжводненської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим й 17 липня 2009 року звернулась із за-явою про надання відпустки з 17 липня 2009 року із подальшим звільненням за власним бажанням.
Розпорядженням голови Міжводненської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим від 17 липня 2009 року №6-о позивачу надано основну щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, з 17 липня по 15 серпня 2009 року включно, з подальшим звільненням.
Відповідно до табелю обліку робочого часу, з 14 по 23 липня 2009 року ОСОБА_4 перебувала на лікарняному, тому відпустку їй було надано з 24 липня 2009 року по 25 серпня 2009 року.
Розпорядженням голови Міжводненської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим від 15 серпня 2009 року №85 позивача звільнено з посади спеціаліста 2 категорії (землевпорядника) з 15 серпня 2009 року на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (за власним бажанням). 28 серпня 2009 року у зв'язку з допущеною технічною помилкою внесені зміни щодо дати звільнення позивача: 15 серпня 2009 року замінено на 25 серпня 2009 року.
31 серпня 2009 року позивач звернулась із заявою про відкликання заяви про надання відпуски з подальшим звільненням за власним бажанням, оскільки має бажання продовжити працювати.
Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивача було звільнено з дотриманням її права на звільнення з роботи з ініціативи працівника відповідно до вимог статті 38 Кодексу законів про працю України.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Згідно з частиною другою зазначеної статті, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Як вбачається з обставин справи, заяву про звільнення з посади спеціаліста 2 категорії (землевпорядника) за власним бажанням, позивач не відкликала ні до 15 серпня 2009 року, коли було видано оскаржуване розпорядження, ні в наступні дні двотижневого строку попередження про звільнення за власним бажанням.
З заявою про намір продовжувати працювати вона звернулась 31 серпня 2009 року, тобто після звільнення.
Оскільки на час видання розпорядження про звільнення будь-яких заяв від позивача не надходило, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення є законним та на виконання бажання позивача звільнитися.
Доводи позивача щодо незаконного звільнення в період тимчасової непрацездатності є неприйнятними з огляду на те, що таке звільнення не допускається при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. У даному випадку звільнення відбулося з ініціативи працівника.
Посилання в касаційній скарзі на те, що відпустка фактично не надавалась і з 24 липня 2009 року вона продовжувала працювати, виконувати свої посадові обов'язки та не вимагала розірвання трудового договору також є неприйнятним, оскільки вказані посилання спростовуються доказами, які містяться в справі.
Судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України під-став для їх скасування та ухвалення нового судового рішення не вбачається.
Керуючись статтями 220-1, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 квітня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ І.Я. Олендер /підпис/