"11" березня 2015 р. м. Київ К/800/53401/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області
на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року
у справі № 824/2141/14-а
за позовом фермерського господарства «Каплівчанка» (далі - позивач, ФГ «Каплівчанка»)
до Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі - відповідач, Хотинська ОДПІ)
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ФГ «Каплівчанка» звернулось у червні 2014 року до суду з позовом до Хотинської ОДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2014 року № 0000191500.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року в задовленні позову відмовлено повністю.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну камеральну перевірку декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року № 9268 від 17.10.2012 року платника податку на додану вартість ФГ «Каплівчанка», за результатами якої складено акт № 000015/1500/35605946 від 24.03.2014 року, яким встановлено, що позивачем в порушення вимог п. 57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України) несвоєчасно перераховано узгоджене податкове зобов'язання з податку на додану вартість по декларації з указаного податку за вересень 2012 року, а саме: встановлено факт несвоєчасного перерахування податку на додану вартість в сумі 79 115,00 гривень із затримкою на 1 календарний день.
У зв'язку з цим Хотинською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000191500 від 24.03.2014 року, яким за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10%, що складає 7911,50 гривень.
Вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність винесення спірного податкового повідомлення-рішення.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що сума ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) на спеціальний рахунок, не може вважатися грошовим зобов'язанням, у розумінні пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а отже, навіть у випадку несвоєчасного перерахування грошових коштів на спецрахунок підприємства, штрафні санкції, зазначені в п. 126.1 ст. 126 ПК України не можуть бути застосовані до позивача, який знаходиться на спеціальному режимі оподаткування у сфері сільського господарства.
Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.
Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням слугувало несвоєчаснео перерахування позивачем узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість по декларації за вересень 2012 року в сумі 79 115,00 гривень із затримкою на 1 календарний день.
Так, в силу приписів пп. 14.1.39 та пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. А податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством, у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк.
Відповідно до п. 203.2 ст. 203 ПК України, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Положення п. 126.1 ст. 126 ПК України визначають, що в разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом визначених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в наступних розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Згідно п. 209.2 ст. 209 ПК України сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, який затверджений Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з вищенаведеного, на думку позивача, сума податку на додану вартість нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не є податковим зобов'язанням, оскільки не підлягає сплаті до бюджету.
Однак, суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Згідно п. 2 та п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року № 11, сільськогосподарське підприємство в разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного/податкового періоду спеціальний рахунок - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - в порядку, визначеному Національним банком, за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування. На підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в установлені строки подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.
Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті/перерахуванню сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених ним сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства, тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний/податковий період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у встановлені строки для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.
Також п. 3 вказаного Порядку передбачено, що сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним/податковим періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний період.
Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до п. 209.2 ст. 209 ПК України, а починаючи з 01 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. В разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства. Дані положення врегульовані п. 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Таким чином, зазначений Порядок покладає на сільськогосподарське підприємство обов'язок дотримуватись строків сплати/перерахування податкових зобов'язань, які визначені ст. 203 ПК України та зобов'язує податкові органи здійснювати контроль за їх дотриманням.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що п. 209.2 ст. 209 ПК України передбачає лише пільгу для сільськогосподарських підприємств, із спеціальним режимом оподаткування, щодо залишення сум податку на додану вартість у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. При цьому, нормами податкового законодавства такі підприємства не звільняються від обов'язку дотримуватись під час перерахування коштів на спецрахунок граничних строків сплати податкових зобов'язань, визначених п. 203.2 ст. 203 ПК України, а також від відповідальності, яка передбачена п. 126.1 ст. 126 ПК України у вигляді штрафу за їх порушення.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області - задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року у справі № 824/2141/14-а - скасувати.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2014 року у справі № 824/2141/14-а - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
І.В. Приходько