"11" березня 2015 р. м. Київ К/800/4789/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного підприємства «ПРО-ПРЕ»
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року
у справі № 826/16059/14
за позовом приватного підприємства «ПРО-ПРЕ» (далі - позивач, ПП «ПРО-ПРЕ»)
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходвів у м. Києві)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ПП «ПРО-ПРЕ» звернулось у жовтні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходвів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2014 року № 0005152208 та № 0005162208.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2014 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Логістікс Плюс» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 13.06.2014 року № 2689/26-58-22-08-11/30679531.
За наслідками проведеної перевірки, відповідачем встановлено наступні порушення: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 63 530,00 гривень; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 60 353,00 гривень.
На підставі висновків акту відповідачем винечено податкові повідомлення-рішення від 02.07.2014 року: № 00005152208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 79 413,00 гривень, у тому числі: за основним платежем - 63 530,00 гривень, за штрафними санкціями - 15 883,00 гривні; № 0005162208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 75 441,00 гривня, у тому числі: за основним платежем - 60 353,00 гривні, за штрафними санкціями - 15 088,00 гривень.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07.05.2013 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Логістікс Плюс» (виконавець) укладено Договір № 07/05/13 про надання платних послуг, за умовами якого замовник доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов'язання з надання послуг із нанесення логотипу на корок для ПЕТ пляшок SC-201, SC-501, які відповідають вимогам технічних умов (ТУ) або державним стандартам (ДСТУ), діючим на території України, в порядку, кількості, обсязі та вартості згідно з умовами Договору та Додатками до нього, які є невід'ємною частиною Договору.
На виконання вказаного договору зазначений контрагент у перевіряємому періоді надав позивачу послуги, видав податкові накладні, а позивач здійснив оплату цих послуг.
Вирішуючи спір по суті та приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а тому, податковим органом безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
З аналізу ст. 198 ПК України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість за перевіряємий період на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Логістікс Плюс» у зв'язку з придбанням товарів.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 ПК України).
Фактичне здійснення вищезазначеної господарської операції підтверджується дослідженими судом першої інстанції належним чином оформленими первинними документами, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та які відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Логістікс Плюс» був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг.
Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який дійшов вірного висновку про те, що операції позивача з ТОВ «Логістікс Плюс» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Крім того, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи відповідача про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Логістікс Плюс», оскільки на момент здійснення господарських операцій позивача із контрагентом, свідоцтво платника ПДВ було чинним, позаяк анульоване 28.03.2014 року. Разом з тим, посилання податкового органу на протокол допиту директора ТОВ «Логістікс Плюс» не є належним доказом факту відсутності його наміру створювати підприємство в розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Логістікс Плюс», а висновки акту перевірки про порушення позивачем норм ПК України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 02.07.2014 року № 00005152208 підлягає скасуванню.
Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення-рішення від 02.07.2014 року № 0005162208, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який зазначив наступне.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В свою чергу, ст. 135 ПК України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.
Відповідно до п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.
Судом першої інстанції вже зазначалось, що матеріали справи містять копії первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Логістікс Плюс».
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що прийняте апеляційним судом нове рішення у справі підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу приватного підприємства «ПРО-ПРЕ» - задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2015 року у справі № 826/16059/14 - скасувати.
Постанову окружного адміністративного суду від 26.11.2014 року у справі № 826/16059/14 - залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова
Судді: М.І. Костенко
В.П. Юрченко