05 березня 2015 року м. Київ К/800/56042/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Олексієнка М.М. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Штульман І.В.,
здійснивши попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Каневі та Канівському районі Черкаської області (далі - УПФ) про перерахунок та виплату пенсії,
У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулася із заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2009 року, якою визнано неправомірними дії УПФ щодо виплати ОСОБА_4 пенсії в розмірі, меншому ніж встановлено частиною четвертою статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано здійснити перерахунок і виплату державної пенсії з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.
Посилалася на те, що судове рішення у спосіб визначений судом не виконано, а тому просила стягнути з УПФ невиплачену суму.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18 червня 2014 року заяву задоволено частково. Змінено спосіб і порядок виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 грудня 2009 року, із зобов'язання провести перерахунок та виплату державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, на стягнення з УПФ нарахованих коштів.
Київський апеляційний адміністративний суд рішенням від 2 жовтня 2014 року зазначену ухвалу скасував та постановив нову про відмову в задоволенні заяви.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм процесуального права, допущені судом апеляційної інстанції, просить рішення цього суду скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Задовольняючи заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд першої інстанції виходив з неможливості виконання рішення у спосіб визначений судом.
Апеляційний суд з таким висновком не погодився і зазначив, що суд першої інстанції, змінюючи спосіб виконання рішення, фактично змінив його суть.
Висновок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною четвертою статті 105 КАС України адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (пункт 2 частини другої статті 162 КАС України).
Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За правилами статті 36 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), частини першої статті 263 КАС України відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення можливе лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо, тощо).
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Звертаючись до суду про зміну способу і порядку виконання судового рішення, ОСОБА_4 посилалася на те, що на час звернення до суду заборгованість по пенсії не виплачена, у зв'язку з відсутністю належного бюджетного фінансування.
Зазначені обставини не дають підстав для задоволення заяви, адже способи виконання рішення суду слід визначати через ті заходи, які вживаються за для досягнення мети захисту порушених прав та свобод осіб і їх відновлення.
Основні заходи примусового виконання рішень наведені у статті 32 Закону № 606-ХІV. Зокрема, до таких відносяться: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; інші заходи, передбачені рішенням.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання судових рішень, суд вправі змінити встановлені ним або законом способи і порядок на інші, передбачені законодавством. Проте, суд не може встановити новий спосіб захисту порушеного права, його дії щодо зміни чи встановлення способу і порядку виконання повинні бути спрямовані лише на забезпечення виконання резолютивної частини рішення, відповідати його меті, не спотворювати його змісту.
Як зазначалося вище, єдиною підставою, в тому числі для встановлення способу і порядку виконання рішення, є наявність обставин, що ускладнюють його виконання. Проте ці обставини об'єднуються їх об'єктивним та надзвичайним характером, незалежністю від настання та перебігу волі боржника, причинним зв'язком між настанням цих обставин та ускладненням виконання рішення.
У справі, що розглядається, суд для відновлення права ОСОБА_4 на державну та додаткову пенсію, передбачену Законом України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», прийняв рішення про зобов'язання УПФ перерахувати та виплатити державну і додаткову пенсії в установленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми за спірний період судами не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання такої постанови, із зобов'язання виплатити зазначену пенсію, на стягнення конкретної суми цієї пенсії, суд змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.
Таким чином, зміна на підставі статті 263 КАС способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання органу УПФ здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.
Саме до такого висновку зводиться правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа №21-394а14), яка згідно зі статтею 244-2 КАС України, є обов'язковою для суддів при прийнятті рішень в подібних справах.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок суду не спростовують і не дають підстав вважати судове рішення таким, що постановлено з порушенням норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М.М. Олексієнко
В.І. Бутенко
І.В. Штульман