04 березня 2015 р. Справа № 804/20821/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючий суддя Ляшко О.Б.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови, -
Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10000,00 грн. у виконавчому провадженні № 43848412;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору у розмірі 10000,00 грн. у виконавчому провадженні № 43848412.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідач під час винесення оскарженої постанови про стягнення виконавчого збору не врахував ту обставину, що позивач під час виплати доходу на користь фізичної особи є податковим агентом останньої згідно Податкового кодексу України та повинен нараховувати утримувати та сплачувати за рахунок сплачених коштів за фізичну особу податок на доходи фізичних осіб. Таким чином, сума у платіжному дорученні позивача не відповідає сумі, яка вказана у рішенні суду, оскільки позивач утримав та сплатив з неї податки згідно Податкового кодексу України. Позивач також зазначає, що виконання рішення суду ним було здійснено добровільно у строк, наданий державним виконавцем для добровільного виконання судового рішення; грошові кошти перераховувались з рахунку позивача на рахунок фізичної особи; у платіжному дорученні чітко вказано, що сума перераховується на користь фізичної особи на виконання рішення суду. Позивач вважає, що оскаржене рішення відповідача не є обґрунтованим в частині необхідності стягнення виконавчого збору з позивача з урахуванням вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження", а саме: державний виконавець не вказав чому ним не застосовуються у спірних правовідносинах норми Податкового кодексу України, чому норми Закону України "Про виконавче провадження" мають пріоритет порівняно з Податковим кодексом України. Одночасно позивач зазначив про те, що під час нарахування, утримання та сплати податків з сум, які сплачені на користь фізичної особи, діяв на підставі податкової консультації податкового органу.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Відповідач у судове засідання уповноваженого представника не направив, про причини неприбуття суд не повідомив, з клопотанням про вікладення розгляду справи не звертався.
Третя особа у судове засідання уповноваженого представника не направила, про причини неприбуття суд не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду справи не зверталась.
Відповідно до 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи зазначене суд ухвалив розглядати справу в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області у справі № 180/915/2014-ц від 29 квітня 2014 року позовні вимоги про стягнення моральної шкоди були задоволені, вирішено стягнути солідарно з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_4 (НОМЕР_2) на користь ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000,00 грн.; стягнути з ПАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1) - 2550,00 грн.; стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця», ОСОБА_4 (НОМЕР_2), ПАТ «СГ «ТАС» судовий збір на користь держави в розмірі 81 грн. 20 коп. з кожного.
На виконання даного судового рішення Марганецьким міським судом Дніпропетровської області 11 червня 2014 року видано виконавчий лист № 2/180/617/2014.
04.07.2014 року старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловолом В.О. була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 43848412 з виконання виконавчого листа № 2/180/617/2014, виданого 17.06.2014 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області щодо стягнення з ДП "Придніпровська залізниця" на користь ОСОБА_5 моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.
У зазначеній постанові ДП "Придніпровська залізниця" надано строк для виконання судового рішення до 10.07.2014 року.
Позивач у наданий державним виконавцем строк для добровільного виконання виконавчих документів сплатив суму заборгованість стягувачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень від 09.07.2014 року № 2065 на суму 83243,60 грн. та від 09.07.2014 року № 2066 на суму 16756,40 грн., у яких зазначено рішення суду та отримувача грошових коштів - фізичну особу.
Із даних платіжних доручень також вбачається, що позивач із суми, яка підлягала сплаті стягувачу, утримав податок на доходи фізичних осіб у відповідності до норм Податкового кодексу України; у зв'язку з чим суми грошових коштів отримані стягувачем були меншими, ніж зазначені у виконавчому листі саме на суму податку на доходу фізичних осіб.
З матеріалів справи вбачається, що ДП "Придніпровська залізниця" також зверталась із листом № 1630/10/04-36-17-01-16 від 20.03.2014 року щодо надання письмової податкової консультації відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України.
Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів надала позивачу відповідь № 26134/10/28-01-48-30 від 03.10.2014 року, у якому зазначила, що у відповідності до норм податкового законодавства суми відшкодування моральної шкоди, які відшкодовуються громадянину внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю громадянина чи його майну та не включаються до переліку доходів, що звільняються від оподаткування податком на доходи фізичних осіб, передбаченого ст. 165 Податкового кодексу України, є доходом фізичних осіб та підлягають оподаткування на загальних підставах за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України.
10.07.2014 року відповідачем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП № 43848412 у зв'язку з направленням державним виконавцем заяви до суду про роз'яснення рішення суду.
05.11.2014р. старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловолом В.О. винесено постанову про поновлення виконавчого провадження ВП № 43848412.
06.11.2014 року старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловолом В.О. винесено оскаржену постанову про стягнення з ДП "Придніпровська залізниця" виконавчого збору у розмірі 10000,00 грн. у зв'язку з невиконанням боржником у добровільному порядку виконавчого документу.
Згідно ч.1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Так, Закон України "Про виконавче провадження" не містить норм, які б виключали застосування норм Податкового кодексу України до відносин стосовно стягнення заборгованості за виконавчим документом, який видано судом.
Норми Податкового кодексу України також не містять норм щодо звільнення від оподаткування всіх грошових коштів, які отримані згідно рішень судів, а також не містить особливостей оподаткування грошових коштів отриманих за рішення суду.
У відповідності до ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, рішення суду є однією із підстав для виникнення цивільних прав та обов'язків.
За вказаних обставин виконання рішення суду повинно здійснюватись з урахуванням як норм Закону України "Про виконавче провадження" так і норм Податкового кодексу України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України.
Податковий кодекс України є спеціальним законом відносно Закону України "Про виконавче провадження" стосовно оподаткування доходів отриманих фізичними особам, в т.ч. і на виконання рішень судів.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV Податкового кодексу України (п.п. 14.1.180 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
У відповідності до п.п. а) п.171.2 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.
Підпунктом "а" та "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Згідно п.п. 168.1.1 та п.п.168.1.2 п.168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Таким чином, податковий агент утримує та перераховує податок лише у разі, коли проводить нарахування доходів; при нарахуванні доходів у податкового агента виникає заборгованість перед одержувачем доходів; нараховані доходи є джерелом для утримання податку з такого доходу; при виплаті такого доходу у податкового агента виникає зобов'язання щодо перерахунку до бюджету утриманого за рахунок доходу податку. Тобто, податок утримується від суми такого доходу та за рахунок такого доходу при його нарахуванні.
Отже, оскільки позивач є юридичною особою, то при здійсненні виплати доходу на користь фізичної особи виступає як податковий агент останньої та повинен нараховувати, утримувати та сплачувати за фізичну особу податок на доходи фізичних осіб.
Норми Податкового кодексу України не передбачають будь-якого іншого порядку оподаткування доходів, які сплачується юридичною особою на користь фізичної особи в залежності від порядку її виплати, а саме: або добровільно, або примусово за рішенням суду.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказано про те, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Таким чином, дохід у вигляді відшкодування немайнової (моральної) шкоди включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Поняття збитків міститься у статті 23 Цивільного кодексу України, до яких згідно ч.2 вказаної статті відносяться втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно частин 2 та 4 статті 24 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Суд зазначає, що виключення пункту "а" п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України стосується саме відшкодування заподіяної матеріальної шкоди; шкоди життю та здоров'ю, та не стосуються немайнової (моральної) шкоди.
Як вбачається з тексту рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2014 року, яке виконується відповідачем (виконавче провадження ВП № 43848412), з позивача стягнуто саме немайнову (моральну) шкоду, яка спричинена психологічними та моральними стражданнями фізичної особи - ОСОБА_5
Враховуючи те, що у даному рішенні місцевого загального суду (виконавче провадження ВП № 43848412) стягнуто з позивача на користь фізичної особи саме моральну (немайнову) шкоду, то позивач як податковий агент під час добровільного виконання виконавчого документу (перерахування грошових коштів з рахунку позивача на рахунок фізичної особи) повинен був нарахувати, утримати та сплатити за фізичних осіб податок на доходи фізичних осіб, що було здійснено позивачем.
Отже, у зв'язку з тим, що ДП "Придніпровська залізниця" під час виконання виконавчого документу у виконавчому провадженні ВП № 43848412 виплатило грошові кошти у рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди на користь фізичної особи за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб згідно норм Податкового кодексу України, то позивач вважається таким, що виконав у повному обсязі виконавчий документ.
Так, враховуючи наявні у матеріалах справи докази виконання ДП "Придніпровська залізниця" зазначеного виконавчого документу у наданий державним виконавцем строк (платіжні доручення від 09.07.2014 року № 2065 на суму 83243,60 грн. та від 09.07.2014 року № 2066 на суму 16756,40 грн.) у добровільному порядку, відповідачем було протиправно нараховано позивачу виконавчий збір за постановою від 06.11.2014 року за виконавчим провадженням ВП № 43848412.
Суд також зазначає, що оскаржена постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору також не є обгрунтованим рішенням, оскільки у зазначеному рішенні державним виконавцем жодним чином не наведено правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору з огляду на норми Податкового кодексу України та Закон України "Про виконавче провадження" та не наведено розрахунку суми виконавчого збору.
Окрім того, слід також зазначити, що під час виконання виконавчого документу позивач керувався роз'ясненнями третьої особи, викладеними у листі від 03.10.2014 року № 26134/10/28-01-48-30.
У відповідності до п.53.1 ст. 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.
Таким чином, постанова старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору від 06.11.2014 року ВП № 43848412 винесена із порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог ДП "Придніпровська залізниця" про визнання протиправними дій державного виконавця у вигляді винесення оскаржуваної постанови, суд зазначає наступне.
Звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій державного виконавця, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.
Дане право закріплене і в ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Також вказаним вище законом України передбачено що державний виконавець вчиняє дій з приводу примусового виконання виконавчого документу та виносить постанови про стягнення виконавчого збору.
Згідно чинного законодавства вчинення державним виконавцем дій по винесенню постанов про стягнення з боржника виконавчого збору прямо передбачено у повноваженнях державного виконавця. Тобто, вказані дії державного виконавця є частиною процесу реалізації державним виконавцем своїх повноважень, наданих йому чинним законодавством. Результатом реалізації цих повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для позивача, а саме: постанов про стягнення виконавчого збору у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".
Отже, виключно результат реалізації повноваження державного виконавця (а саме - рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по винесенню постанов) може бути об'єктом судового оскарження. А дотримання державним виконавцем вимог актів законодавства щодо порядку здійснення виконавчого провадження входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження.
Таким чином, суд доходить висновку про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог позивача, оскільки оскаржувані дії державного виконавця не є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні п1.ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно частини 2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що адміністративний позов Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 122, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов Державного підприємства "Придніпровська залізниця" - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. про стягнення виконавчого збору від 06 листопада 2014 року у виконавчому провадженні ВП № 43848412.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" (код ЄДРПОУ 01073828) судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.).
Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Б. Ляшко