79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" березня 2015 р. Справа № 5008/686/2012
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів Дубник О.П.
Скрипчук О.С.
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс Поляна-Квасова", м.Ужгород
на рішення господарського суду Закарпатської області від 04.10.2012р.
у справі № 5008/686/2012
за позовом: прокурора Свалявського району в інтересах держави в особі Державного підприємства "Свалявське лісове господарство", м.Свалява
до відповідача 1: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Поляна, Свалявського району
до відповідача 2: Полянської сільської ради, с.Поляна Свалявського району
третя особа, яка
не заявляє самостійних
вимог на предмет спору
на стороні відповідача-2 - товариство з обмеженою відповідальністю "Туристичний комплекс Поляна-Квасова", м.Ужгород
про визнання недійсним державного акту серії ЗК №015431 від 20.08.2002р про право власності на земельну ділянку,
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: не зявився;
від відповідача-2: не з'явився;
від прокуратури: Макогон Ю.І. - прокурор відділу;
від третьої особи: Шеремета М.М. - за довіреністю б/н від 22.05.2014 р.
Рішенням господарського суду Закарпатської області у даній справі від 04.10.2012 р. (суддя Івашкович І.В.) позов прокурора Свалявського району в інтересах держави в особі державного підприємства "Свалявське лісове господарство" задоволено повністю. Визнано недійсним державний акт від 20.08.2002 р. серії ЗК № 015431 на право власності на землю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,5253 га, виданий фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 с. Поляна, Свалявського району Закарпатської області, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №9/4.
Таке рішення мотивовано лише тим, що згідно з приписами ст. 91, 96 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватись правил добросусідства, за змістом яких власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.
Як встановлено судом першої інстанції, що документальних доказів погодження меж земельної ділянки з позивачем - ДП "Свалявське лісове господарство" як користувачем суміжної земельної ділянки при оформленні права власності не було дотримано, тому зроблено висновок про недійсність оспорюваного акту права власності на землю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Туристичний комплекс Поляна-Квасова", м.Ужгород подано в порядку ч.1 ст. 91 ГПК України апеляційну скаргу як особою, яка не брала участь у справі і оспорюваним рішенням вирішено питання про їх права та обов'язки.
Апеляційна скарга разом із додатковими поясненнями до такої від 15.12.2014 р. загалом обґрунтовуються тим, що 08.12.2004 р. спірна земельна ділянка була внесена ОСОБА_2 до статутного фонду новоствореного ТОВ «Туристичний комплекс Поляна Квасова», яка у відповідності до ст.ст. 4, 52 Закону України «Про господарські товариства», ч. 1 ст. 115 ЦК України, ст.ст. 57, 58 Господарського кодексу України, стала його власністю. В подальшому, право власності на таку земельну ділянку було оформлено за товариством шляхом виготовлення, отримання та реєстрацією державного акту серії ЗК № 046455 від 21.12.2005 р., який є чинним і на сьогодні, оскільки право власності на таку земельну ділянку з підстав, передбачених ст.140 Земельного кодексу України, не припинялося. Крім цього, апелянтом звертається увага на те, що ні прокурором, ні позивачем, суду не було подано документів, які підтверджують право на землю ДП "Свалявське лісове господарство" як суміжного землекористувача внаслідок непогодження меж земельної ділянки з яким, видано оспорюваний державний акт ОСОБА_2, що і стало єдиною підставою прийняття такого рішення місцевим господарським судом.
Скаржником також звертається увага на те, що рішенням господарського суду Закорпатської області з іншої справи № 5008/561/12 від 25.09.2012 р., позов прокурора Свалявського району в інтересах держави в особі ДП «Свалявське лісове господарство» до ТОВ «Туристичний комплекс Поляна - Квасова», Полянської сільської ради та за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - фізичної особи підприємця ОСОБА_2, задоволено та визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЗК № 046455 від 21.12.2005 р., виданий ТОВ «Туристичний комплекс Поляна - Квасова». Проте, вказане рішення суду першої інстанції постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.01.2013 р. скасоване і прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.04.2013 р. відмовлено фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 в задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження і його касаційну скаргу повернуто скаржникові без розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу, зареєстрованому у канцелярії апеляційного господарського суду 16.02.2015 р. ДП «Свалявське лісове господарство» вважає, що оспорюваний у даній справі державний акт про право власності на земельну ділянку виданий з порушеннями ст.ст. 91, 96 Земельного кодексу України оскільки під час його видачі не були погоджені межі земельних ділянок між сусідніми землекористувачами, тому просить апеляційний суд скаргу ТОВ «Туристичний комплекс Поляна - Квасова» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - без змін. У такому відзиві у просить суд здійснювати судовий розгляд справи без участі його представника.
У письмових запереченнях фізичною особою - підприємем ОСОБА_2 зазначено, що скаржник не є стороною у справі і оскаржуване рішення будь-яким чином не порушує його права та охоронювані законом інтереси, оскільки під час видачі оспорюваного державного акту про право власності на земельну ділянку у 2002 р., товариство «Туристичний комплекс Поляна - Квасова» ще не було створене, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оспорювань рішення , - без змін.
У клопотанні Полянської сільської ради № 42/02-06 від 12.02.2015 р., сільський голова просить розгляд справи здійснювати без участі його представника і утримався щодо клопотань по суті спору.
Ухвалою апеляційного господарського суду у даній справі від 16.12.2014 р. залучено як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 - ТОВ «Туристичний комплекс «Поляна-Квасова».
Присутній у судовому представник апелянта просив її задоволити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, яким у позові відмовити.
Враховуючи доводи та заперечення представників сторін, розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
22.07.2002 р. між Полянською сільською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажі земельної ділянки. Згідно п. 1.1. предметом договору є земельна ділянка згідно доданого плану площею 5253 м.кв., що знаходиться у віданні Полянської сільської ради з метою здійснення підприємницької діяльності - будівництва туристичного комплексу «Поляна Квасова». Додатком до договору є схема-план такої земельної ділянки.
20.08.2002 р. Полянською сільською радою, на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажі земельної ділянки, було видано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 державний акт серії ЗК № 015431 на право власності на земельну ділянку комерційного призначення для будівництва та обслуговування туристичного комплексу.
Підставою для видачі державного акту на право власності на землю, крім договору купівлі-продажі, є рішення ІV сесії ІV скликання Полянської сільської ради від 17.07.2002 р.
Межі земельної ділянки, зазначені у план-схемах як у договорі купівлі-продажі, так і державному акті, є ідентичними.
08.12.2004 р. було зареєстровано державним реєстратором Свалявської райдержадміністрації статут та установчий договір про створення та діяльність ТОВ «Туристичний комплекс Поляна-Квасова». Згідно п. 13 установчого договору та п. 4.2 статуту товариства , його засновником ОСОБА_2, внесено до статутного фонду товариства частку у розмірі 40% у вигляді права власності на об'єкт незавершеного будівництва спортивної лижної бази у АДРЕСА_1 та земельної ділянки, право на яку підтверджується зазначеним вище державним актом права власності на землю від 20.08.2002 р.
У зв'язку із реєстрацією товариства, 28.12.2005 р. на цю ж земельну ділянку товариству Полянською сільською радою видано державний акт на право власності серії ЗК № 046455, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0205070700015.
Докази у матеріалах справи про припинення права власності на земельну ділянку згідно названого вище акту права власності на землю відсутні, як і відсутні будь-які дані про визнання його недійсним.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище юридичні факти, які не оспорюються та не заперечуються сторонами, судова колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку, що оспорюване рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків скаржника - ТОВ «Туристичний комплекс Поляна-Квасова», оскільки наявність та чинність акту про право власності на землю, який є предметом спору у даній справі, є єдиною законною підставою та передумовою як державної реєстрації товариства у 2004 році, так і видачі йому в подальшому у 2005 році акту про право власності на землю, який є чинним і на сьогодні.
Дана обставина узгоджується із ч. 1 ст. 91 ГПК України та відповідно надає право на подання апеляційної скарги саме скаржнику.
Що стосується обґрунтованості та законності оскаржуваного рішення суду першої інстанції, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд першої інстанції вказав, що відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Разом з тим, місцевим господарським судом не враховано, що право посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.
Тобто, державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт (аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в ухвалі від 08.06.2011 р.)
Відповідно до статей 116, 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після його державної реєстрації у встановленому порядку.
Таким чином, підставою видачі оскаржуваного державного акта є зазначене вище рішення IV сесії IV скликання Полянської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 17.07.2002 р. та укладений договір від 22.07.2002 р. між Полянською сільською радою та ОСОБА_2, який посвідчений нотаріально, зареєстрований в реєстрі за №3337. Оскільки, вказане рішення Полянської сільської ради та договір купівлі-продажу в судовому порядку не скасовувались, недійсними не визнавались, правові підстави для визнання державного акту серії ЗК №015431 від 20.08.2002 р. про право власності на земельну ділянку, відсутні.
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Прокурором та позивачем не подано суду належних та допустимих доказів, які б в цілому підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у позовній заяві та відзивах на апеляційну скаргу відповідача.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити.
При зміні чи скасуванні рішення суду, суд апеляційної інстанції, здійснює новий розподіл судових витрат згідно ст.49 ГПК України.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, оскільки позов подано прокурором який звільнений від сплати судового збору у відповідності до ст. 5 Закону України «Про судовий збір», сплачений апелянтом судовий збір за перегляд справи у апеляційній інстанції з урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, належить зобов'язати повернути позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд:
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 04.10.2012 р. у справі № 5008/686/2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити.
3. Стягнути з державного підприємства «Свалявське лісове господарство» (89300 м.Свалява, вул. Шевченка,59, ідент. код 22114626) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Туристичний комплекс «Поляна-Квасова» (88000, м.Ужгород Закарпатської області, вул.Гагаріна, 28-7/94, код ЄДРПОУ 33266046) 609,00 грн. судового збору за розгляд справи за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Господарському суду Закарпатської області видати наказ на виконання даної постанови.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Матеріали справи повернути до господарського суду Закарпатської області.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.03.2015 р.
Головуючий-суддя О.І.Матущак
Судді О.П.Дубник
О.С.Скрипчук