23 лютого 2015 року м. Київ К/800/66258/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.,
Суддів Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаряРуденко А.М.,
за участю представників
позивачаРака В.Л.,
відповідачаЗавгороднєвої О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року
у справі № 2а-18022/12/2670
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна»
до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Підприємство з іноземними інвестиціями «Лукойл-Україна» (далі - Позивач) звернулося з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 жовтня 2013 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував, прийняв нове, яким визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 14 листопада 2012 року №0004554120.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини.
Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання правомірності відображення показників рядка 12.1, задекларованих у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року, за результатом якої 25 липня 2012 року складено акт №728/41-20/30603572.
У ході проведеної перевірки Відповідач дійшов висновку про порушення Позивачем вимог пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, що полягали в неправомірному відображенні податкового кредиту в сумі 19 189 329,00 грн. не підтвердженого вантажно-митними деклараціями, у результаті чого занижено податкові зобов'язання.
На підставі акта перевірки Відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 14 листопада 2012 року № 0004554120, яким Позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 23 945 806,00 грн. (за основним платежем - 19 156 645,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 789 161,00 грн.).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи, між ПП «Лукойл - Белорусия» (Продавець) та Позивачем (Покупець) укладено контракт від 18 січня 2012 року № 60/12/20/12/2, відповідно до умов якого Продавець передав, а Покупець купив продукцію виробників ВАТ «Мозирський НПЗ» та ВАТ «Нафтан», найменування, кількість, термін поставки, ціна окремих партій якої визначаються сторонами у відповідних додатках до цього договору.
Протягом травня 2012 року Позивач ввіз на митну територію України товар - нафтопродукти, загальна вартість яких з урахуванням податку на додану вартість становить 345 368 469,35 грн., сума сплаченого податку на додану вартість - 57 560 658,13 грн.
Разом із тим, за даними інформаційної системи АРМ «Митниця» позивачем в травні 2012 року по вантажно-митним деклараціям (ВМД) типу ІМ 40 сплачено (нараховано) податок на додану вартість у розмірі 38 404 013 грн.
Під час проведеної перевірки, контролюючим органом було встановлено, що у податковій декларації за травень 2012 року в рядку 12.1 «обсяг придбання, податок на додану вартість, сплачений митним органам» позивач задекларував податок на додану вартість у сумі 57 560 658 грн., яка сформована за вантажно-митними деклараціями (ВМД) типу ІМ 40 та ІМ 40 ТД, тобто тимчасовими деклараціями.
Висновок акту перевірки про порушення позивачем вимог пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України та заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2012 року мотивований невизнанням податковим органом тимчасових митних декларацій як підтверджуючих документів для формування податкового кредиту, оскільки, на його думку, такі документи не створюють юридичних наслідків з метою оподаткування
У той же час із наведеним застосуванням норм матеріального права обґрунтовано не погодився суд попередньої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 187.8 статті 187 Кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення
Пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.
При цьому, відповідно до статті 1 Митного кодексу України, декларація митної вартості - заява особи митному органу за встановленою формою відомостей щодо митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України чи по відношенню до яких змінюється митний режим.
Статтею 82 Митного кодексу України встановлено, що якщо декларант з поважних причин, перелік яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, не може здійснити у повному обсязі декларування товарів і транспортних засобів, які ввозяться на митну територію України, безпосередньо під час переміщення їх через митний кордон України (крім товарів, які переміщуються транзитом через територію України), такі товари можуть бути випущені у вільний обіг у спрощеному порядку після подання митному органу тимчасової чи неповної декларації та під зобов'язання про подання митної декларації, заповненої у звичайному порядку не пізніше ніж через 30 днів з дня випуску товарів у вільний обіг.
Митне оформлення товарів із застосуванням тимчасової чи неповної декларації проводиться відповідно до Порядку застосування тимчасової та неповної декларацій відповідно до митного режиму імпорту (при випуску у вільний обіг), затвердженого наказом Державної митної служби України від 30 грудня 2003 року №932.
Варто зазначити, що документи повинні розглядатися, виходячи з їх змісту, а не з формальних особливостей. Крім того, відповідач безпідставно пов'язує право на податковий кредит із моментом завершення митних формальностей.
Положення статті 198 Податкового кодексу України без обмежень типу декларацій чітко вказують на момент, з якого у платника податку виникає право на формування податкового кредиту, а саме момент (дата) сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями.
Надані позивачем митні декларації (форми ІМ 40 та ІМ 40 ТД) цілком підтверджують факт сплати (нарахування) податку на додану вартість та є митними деклараціями відповідно до положень Митного кодексу України.
Підсумовуючи викладене, слід також вказати, що законодавець не розділяє митні декларації за їх видами для цілей формування податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України, тож формування податкового кредиту також не може бути поставлене у залежність від типу митної декларації.
З урахуванням викладеного відсутні правові підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит з урахуванням суми податку відповідно до ВМД типу ІМ 40 ТД, про що цілком обґрунтовано зазначив суд попередньої інстанції.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі № 2а-18022/12/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяО.М. Нечитайло
СуддіЛ.В. Ланченко
Н.Г. Пилипчук