03 березня 2015 рокусправа № 333/6000/14-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.
за участю:
позивача: - ОСОБА_1,
- Семікін В.В. (адв. дог. від 03.03.15)
відповідача: - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року
у справі № 333/6000/14-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного Фонду України в Комунаському районі м. Запоріжжя
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дій,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Комунаському районі м. Запоріжжя, в якому просила визнати незаконною відмову в призначені пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства згідно зі ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Визнати незаконним та скасувати рішення №48 від 11 жовтня 2013 року засідання Комісії для розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою пенсій Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя про призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства. Зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства згідно зі ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11 жовтня 2013 року(з моменту звернення за призначенням пенсії).
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення з тих підстав, що дитина позивача визнана інвалідом у віці 14 років. Обставини, які б свідчили про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, відсутні.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу (а.с.46), в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач зазначає, що умови п.25 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, на який посилається суд в своєму рішенні, не узгоджуються з нормами Законів України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Інструкція про встановлення груп інвалідності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 №183, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.04.2004 за №516/9115, передбачає, що залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють 1, 2, 3 групу інвалідності, а також причини інвалідності - загальне захворювання, інвалідність з дитинства, трудове каліцтво, професійне захворювання, поранення, контузія, травма, каліцтво та інше. При цьому зазначений нормативно-правовий акт не встановлює зв'язок причин інвалідності з терміном, коли такі причини були встановлені відповідним закладом. Отже факт визнання ОСОБА_3 інвалідом дитинства після досягнення нею шестирічного віку не може бути підставою для відмови у призначенні дострокової пенсії позивачу як матері інваліда з дитинства, оскільки це суперечить положенням пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позивач, його представник в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином. Від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в якій Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка 20.05.2002, тобто у віці 14 років, визнана інвалідом з дитинства з діагнозом сахарний діабет тип 1, що підтверджено висновком ЛКК №41.
10.10.2013 у зв'язку з досягненням 54 років позивач звернулася до Управління Пенсійного Фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя з заявою про призначення пенсії згідно ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Через відсутність необхідних документів для призначення дострокової пенсії за віком відповідач листом від 29.10.2013 №144/П-8 повідомив ОСОБА_1 про відмову у задоволенні її заяви.
Питання щодо призначення пенсії позивачу відповідно до поданої нею 01.11.2013 заяви встановленого зразка та оригіналів документів розглядалось відповідачем на засіданні комісії з суперечливих питань при призначенні та виплати пенсії (протокол засідання комісії № 48 від 08.11.2013), за результатами розгляду заяви позивача комісією вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства згідно Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування». Відповідач виходив з того, що позивачем не було надано виписки з акта огляду в МСЕК, посвідчення одержувача допомоги та довідки органу, що призначає допомогу. ОСОБА_3 відповідно до наданих позивачем документів, була визнана 20.05.2002 інвалідом з дитинства з діагнозом сахарний діабет тип 1, тяжка форма (інсулінозалежний), про що свідчить довідка № 515 від 25.07.2013, видана поліклінічним відділенням № 1 Дитячої лікарні № 1 Запорізької міської ради м. Запоріжжя, їй встановлено статус інваліда з дитинства до 16 років, оформлено соціальну пенсію. До грудня 2001 року звернень до відповідних органів для встановлення статусу інваліда з дитинства від позивача не надходило. Виходячи з встановлених обставин, відповідач дійшов висновку, що захворювання у ОСОБА_3 виникло після досягнення нею 6-річного віку. ОСОБА_3 встановлено статус інваліда з дитинства до 16 років у віці 14 років.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на час звернення позивача до Пенсійного фонду, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Відповідно до абз.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» тимчасово, до прийняття відповідного закону, жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Згідно з п. 25 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), у разі якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Отже визначальним є факт встановлення інвалідності дитині у відповідному віці до досягнення 6 років та факт виховання її (дитини-інваліда) матір'ю до цього віку.
Подібна позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 27.05.2014 у справі №21-133а14 та від 02.12.2014 у справі №21-534а14 та з урахуванням ч.2 ст.244-2 КАС України враховується судом при винесенні рішення у справі.
Судом встановлено, позивачем підтверджено, що відповідний висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, відсутній, за його отриманням позивач в установленому порядку не зверталась.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність в даному випадку умов, які б надавали позивачу право на призначення дострокової пенсії за віком, відмова відповідача в призначенні позивачу такої пенсії є правомірною та обґрунтованою.
Щодо посилання суду першої інстанції на звернення до суду з адміністративним позовом з пропуском встановленого ст.99 КАС України строку колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За правилами ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Отже, встановлені обставини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду без поважних причин є підставою, яка перешкоджає вирішення спору по суті, внаслідок чого суд залишає позов без розгляду.
В даному випадку суд першої інстанції, не дотримуючись приписів вказаної норми, обмежився лише констатацією факту пропуску позивачем законодавчо визначеного строку для звернення до суду без встановлення причин такого пропуску, розглянув позов і ухвалив рішення по суті заявлених вимог.
Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, пояснень позивача, колегія суддів не вбачає підстав для залишення позову без розгляду на підставі ст.100 КАС України.
Суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив вірне рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року у справі №333/6000/14-а - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко