24 лютого 2015 рокусправа № 804/8727/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.
за участю представників:
позивача: - Андрощук Т. О. (дов. від 12.05.2014 р.)
- Мельник Н. Ю. (дов. від 09.09.2014 р.)
відповідача: - Сависько В. В. (дов. від 11.11.2014 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року
у справі № 804/8727/13-а
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труд «ЮТІСТ»
до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000861503, №0000881503 та №0000871503 від 29.05.2013,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труд «ЮТІСТ» звернулось до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000861503, №0000881503, №0000871503 від 29.05.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства з огляду на акт перевірки від 17.04.2013 №1226/221 по ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ", згідно з висновками якого встановлено неправомірне формування податкових зобов'язань ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ". У Податковому кодексі України відсутня будь-яка норма, що позбавляла б платника податків права на податковий кредит у випадку, коли постачальники (продавці) не декларують та/або не сплачують ПДВ за тими ж операціями. Позивач зазначає, що при проведенні співставлень податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України не виявлено розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ», що підтверджує відсутність порушення формування позивачем податкового кредиту. Задля підтвердження факту перетину товарів митного кордону України разом з податковими деклараціями з ПДВ позивач надавав податковому органу оригінали основних аркушів митних декларацій, які оформлені митним органом під час здійснення митного оформлення експорту товарів, з відміткою Дніпропетровської митниці, про те, що задекларовані товари вивезені за межі митної території України в повному обсязі. Законодавством передбачено визначення "виробник товару", відповідно до якого ним може бути суб'єкт господарювання, який виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару. Таким чином позивач вважає, що ним правомірно застосовано нульову ставку ПДВ за операціями при реалізації продукції на експорт за перевіряємий період. До того ж, в основу розрахунку суми бюджетного відшкодування покладено єдиний принцип: проведення грошових розрахунків з постачальниками за придбані товари (послуги), а відтак заявлена позивачем до бюджетного відшкодування сума ПДВ є правомірною, оскільки сплачена постачальникам за отримані товари (послуги) у повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2013 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення: форми «Р» №0000861503 від 29.05.2013, форми «В1» №0000881503 від 29.05.2013; форми «В4» №0000871503 від 29.05.2013.
Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про те, що ТОВ «НЗСТ «ЮНІСТ» зазначено в вантажній митній декларації невірну інформацію стосовно виробника продукції, спростовується тим, що поняття виробника включає в себе більш ширше розуміння, ніж суб'єкт господарювання, який лише виробляє товар. В акті перевірки не містяться будь-які дані, посилання, факти які отримані відповідачем від митних органів щодо невірно складених ТОВ «НЗСТ «ЮНІСТ» первинних документів, а саме - митних декларацій, отже дії позивача щодо реалізації продукції на експорт за перевіряємий період за нульовою ставкою ПДВ є правомірним.
Також є правомірним формування податкового кредиту за операціями з отримання товару від контрагента з ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ», що підтверджено належним чином складеними первинними документами і наявністю у вказаного контрагента цивільної дієздатності.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу (т.3 а. с.208), в якій посилаючись на незаконність постанови, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що твердження суду першої інстанції щодо неправомірності використання актів перевірок інших платників податків не ґрунтуються на законі, оскільки матеріалами перевірки ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ» встановлено здійснення останнім діяльність з придбання сировини, виготовлення і продажу продукції під час ліквідаційної процедури, що заборонено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що призвело до несплати до бюджету отриманих від покупців продукції сум податку на додану вартість. Також, відповідач зазначає, що неправомірними є посилання ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ» на те, що у банкрута не виникає жодних податкових зобов'язань, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Відповідач вказує, що у зв'язку з несплатою банкрутом - ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ» сум податку на додану вартість відсутнє й джерело подальшого відшкодування цього податку з державного бюджету, а відтак, дії платника податків по несплаті до бюджету сум ПДВ суперечать меті господарської діяльності та створюють обставини, за яких позивач мав намір одержати економічний ефект виключно у вигляді одержання відшкодування ПДВ з бюджету.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представники позивача просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку по податковій декларації з ПДВ за лютий 2013 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у листопаді 2012 року, січні 2013 року (з врахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок), за результатами якої складено акт №1418/163 від 17.05.2013.
В акті перевірки встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, 200.3, 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого:
- підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет сума ПДВ по податковій декларації з ПДВ за листопад 2012 року на суму 2773549 грн.;
- підлягає зменшенню сума бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 23.1) податкової декларації з ПДВ за лютий 2013 року на суму 1575036 грн.;
- підлягає зменшенню від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту (рядок 19) податкової декларації з ПДВ за лютий 2013 року на 250 грн.
За результатами перевірки не можливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за лютий 2013 року на суму 537409 грн., що пов'язано з дослідженням даного питання.
До таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з виявленим під час перевірки фактом завищення позивачем суми бюджетного відшкодування, податкового кредиту та від'ємного значення ПДВ через те, що трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, та інших основних фондів позивача недостатньо для виконання виробництва продукції в перевіряємому періоді, а первинні документи (вантажно-митні декларації, тощо) в порушення вимог п.187.1. ст.187 Податкового Кодексу України складені не вірно.
В акті перевірки від 17.05.2013 №1418/153 відповідачем зазначено, що в ході попередньої перевірки за період з 01.07.2012 по 31.10.2012 (акт перевірки № 1233/153.37837198 від 18.04.2013) та за перевіряємий період листопад 2012 року не встановлено матеріалів, які безпосередньо є складовими для виробництва трубної продукції, тоді як в вантажних митних деклараціях при цьому зазначено в ВМД «виготовляє» ТОВ "НЗСТ "ЮТІСТ". В той же час, ТОВ "НЗСТ "ЮТІСТ" протягом липня - жовтня 2012 та в листопаді 2012 фактично займалося купівлею - продажем трубної продукції, при цьому власні чи орендовані виробничі потужності, трудові ресурси, які необхідні для здійснення діяльності з виробництва труб на підприємстві відсутні.
Враховуючи викладене в акті перевірки № 1233/153.37837198 від 18.04.2013, Нікопольська ОДПІ робить висновки щодо відсутності протягом липня - жовтня 2012 та листопада 2012 про відсутність виробничих приміщень та обладнання необхідних для виробництва трубної продукції. Діяльність по виробництву розпочалась на підприємстві з грудня 2012р., при цьому здійснювалася реалізація трубної продукції, яка обліковувалася по бух. рахунку «Товари» (про що зазначено в акті № 1233/153.37837198 від 18.04.2013). За таких обставин, Нікопольська ОДПІ ставить під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.
Починаючи з жовтня 2012 року в графі 31 митної декларації є посилання на «Електроний інвойс». Нікопольською ОДПІ до Дніпропетровської митниці був направлений запит щодо надання інформації та копії документів, які були надані підприємством для оформлення експортних ВМД за період з 01.07.2012 по 31.01.2013, зокрема по графі 31 вантажно - митної декларації. Згідно отриманої відповіді від 26.03.2013 № 17-14-2/2437, в електронному інвойсі графи 31 митної декларації виробником продукції зазначено також ТОВ «НЗСТ «ЮТіСТ».
На думку Нікопольської ОДПІ позивач порушив вимоги п. п. б п. 187.1 ст. 187 ПК України в частині формування податкових зобов'язань на підставі не вірно складених первинних документів (ВМД).
Таким чином, відповідач в акті перевірки робить висновок, що податкові зобов'язання для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість не відображений належним чином складеними первинними документами (митними деклараціями).
Також відповідач не визнає включення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту по податковій декларації з ПДВ за листопад 2012 року на підставі податкових накладних, отриманих ТОВ "НЗСТ "ЮТІСТ" від ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ" на загальну суму ПДВ 4 276 452,07 грн. з огляду на те, що актом перевірки контрагента позивача ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ" від 17.04.2013 №1226/221 встановлено неправомірне формування податкових зобов'язань ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ".
В акті перевірки від 17.05.2013 №1418/153 зазначено, що ЗАТ "НЗСТ "ЮТІСТ" неправомірно сформовано податкові зобов'язання при здійсненні підприємницької діяльності в межах ліквідаційної процедури, що є порушенням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , в тому числі по взаємовідносинах за листопад 2012 року. На підставі висновку акту позапланової невиїзної документальної перевірки ЗАТ "Нікопольський завод сталевих труб "ЮТІСТ" з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 27.02.2013 відповідному зменшенню підлягає податковий кредит ТОВ "НЗСТ "ЮТІСТ".
Крім того, перевіркою достовірності відображення показників рядка 17 декларації з ПДВ за лютий1 2013 року встановлено завищення суми податкового кредиту на 250,00 грн.
До такого висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що до реєстру отриманих та вивданих податкових накладних за лютий 2013 року у складі податкового кредиту за порядковим номером 135 внесена податкова накладна ПП «Нікобудсервіс» на суму 1500,00 грн., в т.ч. ПДВ - 250,00 грн.. разом з тим зазначена податкова накладна на момент закінчення перевірки не пред'явлена.
При цьому, за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України рахуються розбіжності із зазначеним контрагентом на суму 250,00 грн.
За даними бухгалтерського обліку позивача у лютому 2013 року відсутні події/обсяги, які дають право на віднесення ПДВ в сумі 250,00 грн. до складц податковог кредиту.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0000871503 від 29.05.2013, яким визначено позивачу суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 250,00 грн.;
- №0000881503 від 29.05.2013, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення на рахунок платника у банку) з податку на додану вартість за лютий 2013 року на загальну суму 1575036,00 грн.;
- №0000861503 від 29.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 160 323,50 грн., в тому числі за основним платежем - 2773549,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1386774,50 грн.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.
Відповідно до п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України).
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.п. 200.3 ст.200 Податкового кодексу України).
Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Отже, правомірність визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правомірного визначення платником податків суми податкового кредиту.
Відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).
Згідно з п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.1. ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).
Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст.201 ПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ», що підтверджуються договорами №12-16М від 11.01.2012, №19-16 М від 30.07.2012, №12-16М від 11.01.2012, №17-16М від 11.05.2012, №10-16М від 07.02.2011, №05М від 28.12.2011.
На виконання вищеозначених договорів ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» здійснило поставку продукції позивачу на загальну суму 27 678 892,75 грн., в тому числі ПДВ - 4 611 475,01 грн., що підтверджується первинними документами, витягом з реєстру податкових накладних в розрізі контрагента ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» за період з 01.11.12 по 30.11.12 та податковими накладними. Оплата товару на загальну суму 27 912 226,09 грн., в т.ч. ПДВ 4 611 475,01 грн. здійснювалась позивачем на підставі платіжних доручень, наявних в матеріалах справи.
Складені на підтвердження вказаних операцій документи містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.
Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, відповідають положенням Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379.
Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, які зазначені податковим органом в акті перевірки, відображення позивачем операцій з отримання товару в податковому обліку відповідачем не спростовуються.
На момент укладення та реалізації договору контрагент позивача ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» мало зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платник податку на додану вартість.
Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки товару не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами). Крім того, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідачем вказана норма законодавства не врахована, належні докази на підтвердження викладених в акті перевірки доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.
Дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання укладеного ними договору, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду.
Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача - ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ», які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Посилання відповідача на акт позапланової невиїзної документальної перевірки ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 27.02.2013 як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства не приймаються колегією суддів до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, яке не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.
В акті перевірки від 17.05.2013 не наведені докази, які б свідчили про невідповідність господарської операції з поставки товару статутної діяльності платників податків, збитковості такої операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту виконання робіт, а також про те, що реалізацію вказаної операції не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).
Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би факти порушення норм податкового законодавства контрагентом позивача та був обов'язковим для застосування на всій території України, відповідачем не наведений, в матеріалах справи відсутній.
До того ж, колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).
Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Не приймаються також колегією суддів посилання податкового органу на неправомірність проведення контрагентом позивача ЗАТ «НЗСТ «ЮТіСТ» господарської діяльності під час ліквідаційної процедури та порушення останнім положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Жодна норма Закону України №2343-XII від 14 травня 1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не встановлює обмежень можливості здійснення платником податків, що перебуває у ліквідаційній процедурі, господарської діяльності.
До того ж, підстави для втрати платником податку статусу суб'єкта сплати податку на додану вартість, що призводить до відсутності права відображення відповідних операцій в податковому обліку, передбачені Податковим кодексом України.
Так, положеннями статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо:
а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеноїстаттею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом;
б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом;
в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість;
г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту;
ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними;
д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута;
е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду;
є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність;
ж) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу;
з) закінчився строк дії свідоцтва про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість.
Анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б"-"з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату:
подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації, якщо у свідоцтві про реєстрацію платника податку не було визначено граничний строк дії;
зазначену в судовому рішенні;
закінчення строку дії свідоцтва про реєстрацію платника податку;
що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав доказів анулювання реєстрації платника податку ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ», які зазначені в п. 184. 5 ст. 184 ПК України, тому висновок відповідача щодо відсутності у ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ» спеціальної правової правосуб'єктності на час правовідносин з ТОВ «НЗСТ «ЮТІСТ» необґрунтовані та не підтверджуються належними доказами.
Отже, зважаючи на наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження реальності здійснення господарської операції між позивачем та ЗАТ «НЗСТ «ЮТІСТ», і, як наслідок, правомірність формування позивачем податкового кредиту.
Щодо виявленого відповідачем порушення позивачем вимог п.п. «б» п. 187.1 ст. 187 ПК України в частині формування податкових зобов'язань на підставі не вірно складених первинних документів (ВМД), колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції.
Відповідач з цього приводу вважає, що трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, та інших основних фондів позивача недостатньо для виконання виробництва продукції в перевіряємому періоді, а первинні документи (вантажно-митні декларації, тощо) в порушення вимог п.187.1. ст.187 Податкового Кодексу України невірно складені, а саме: зазначено невірну інформацію стосовно виробника продукції.
В розумінні ч.1 ст.1 Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції" від 02.12.2010 № 2736-VI виробник - це фізична чи юридична особа - резидент України, яка є виготовлювачем продукції, або будь-яка інша особа - резидент України, яка заявляє про себе як про виготовлювача, розміщуючи на продукції відповідно до законодавства своє найменування, торговельну марку чи інше позначення, або особа - резидент України, яка відновлює продукцію.
Листом Державної митної служби України від 13.12.2010 № 11/2-10.10/15938-ЕП повідомлено керівників митних органів, що з метою однозначного тлумачення поняття "виробник товарів" при внесенні до вантажної митної декларації відомостей про зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів, під поняттям "виробник товарів" слід розуміти особу, яка заявляє про себе як про виробника товару, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує таку особу, незалежно від того, чи виготовляє ця особа товар безпосередньо, чи такий товар виготовляється на її замовлення.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість доводів відповідача, що товариством зазначено невірну інформацію стосовно виробника продукції, оскільки поняття виробника включає в себе більш ширше розуміння ніж суб'єкт господарювання, який лише виробляє товар.
Судом встановлено, що за період з 01.07.2012 по 31.01.2013 ТОВ "НЗСТ "ЮТІСТ" здійснював реалізацію продукції на експорт.
Згідно Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" експорт (експорт товарів) - це продаж товарів українськимисуб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.
Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно приписів пп.195.1.1 п.195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.
Відповідно до ч.5 ст.264 Митного кодексу України з метою визначення правильності заповнення поданої митної декларації та відповідності доданих до неї документів установленим вимогам митний орган здійснює перевірку митної декларації.
Згідно з ч.6 ст.264 Митного кодексу України, митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом поставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем неналежним чином складено митні декларації, суд зазначає, що визнання митної декларації недійсною здійснюється митним органом, яким її оформлено (п. 39 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450).
Згідно з пунктом 41 цього ж Положення визнання митної декларації недійсною здійснюється посадовими особами митного органу шляхом внесення відповідних записів та відміток до митної декларації на паперовому носії та її електронної копії або до електронної митної декларації.
Разом з тим, акт перевірки не містить жодних належних доказів, які б свідчили про невірне складення ТОВ "НЗСТ "ЮТІСТ" первинних документів, а саме: митних декларацій.
Пунктом 16 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, визначено, що митна декларація на паперовому носії вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення.
Як вбачається з поданих підприємством вантажних митних декларацій за період перевірки, вони оформлені належним чином, та у відповідності до вимог митного законодавства, мають відповідні відмітки Дніпропетровської митниці про те, що задекларовані в них товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі.
Враховуючи вищенаведене, позивачем правомірно та у відповідності до п.187.1. статті 187 та п.п. 195.1.1. п. 195.1. ст. 195 Податкового кодексу України за операціями при реалізації продукції на експорт за перевіряємий період застосовано нульову ставку ПДВ.
Стосовно завищення від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 250,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено вище, згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України).
Згідно з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, вбачається, підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду є факт сплати (нарахування) цього податку у зв'язку з придбанням платником податку товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, при обов'язковій умові надання податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України, після реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Матеріалами справи підтверджено, що в лютому 2013 року ПП «Нікобудсервіс» виконано на користь позивача роботи по розробці робочого проекту для виконання робіт по збільшенню опорної частини (посилання) дрібно розмірних плит перекриття покрівлі виробничої будівлі ТВЦ (інв..№ 66) на загальну суму 1500,00 грн., в т. ч. ПДВ 250,00 грн., про що свідчить акт надання послуг від 15.02.2013 № 14.
У встановленому порядку на підтвердження здійснення операцій з оплати робіт ПП «Нікобудсервіс» складено та видано податкову накладну №3 від 07.02.2013 на загальну суму 1500,00 грн., в т. ч. ПДВ 250,00 грн. (копія податкової накладної подана до суду, досліджена апеляційним судом).
Означена податкова накладна, на підставі якої сума податку на додану вартість віднесена позивачем до податкового кредиту у відповідному податковому періоді (лютому 2013 року) пройшла реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, включена позивачем до Реєстру виданих та отриманих податкових накладних відповідного податкового періоду.
Дані щодо вказаної операції внесені також у Розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за лютий 2013 року.
Отже вказані вище докази в їх сукупності підтверджують підстави видачі означеної вище податкової накладної та її наявність на час відображення відповідних операцій з виконання робіт в податковому обліку.
Таким чином, доказів порушень відображення вищевказаної господарської операції в податковому обліку позивача у відповідному податковому періоді матеріали справи не містять: суми податку на додану вартість з операції по взаємовідносинам з ПП «Нікобудсервіс» задекларовані позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість правомірно.
З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи в дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі № 804/8727/13-а залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко