03 березня 2015 рокусправа № 2а-9121/09/0470
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.
за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.
за участю представників:
позивача: - Панишко А.О. (дов. від 06.05.2014)
відповідача: - Корсун С.О. (дов. від 22.12.2014)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Евраз Баглійкокс»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року
у справі № 2а-9121/09/0470
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до публічного акціонерного товариства «Евраз Баглійкокс»
про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Евраз Баглійкокс», в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 1890545 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 58985,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що середньооблікова чисельність працюючих інвалідів у 2008 році у відповідача була менша, ніж встановлено нормативом, у зв'язку з чим він повинен був сплатити передбачені законом санкції. Оскільки в добровільному порядку відповідач зазначену суму не сплатив, йому була нарахована пеня за період з 16.04.2009 по 02.07.2009.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 адміністративний позов задоволено.
Постанова суду обґрунтована тим, що відповідачем не вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського порушення, у зв'язку з чим вимоги про стягнення суми адміністративного-господарських санкцій та пені обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню у повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені адміністративного позову. Відповідач зазначає, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштуванні інвалідів, суд повинен був керуватись не лише нормами спеціального законодавства, а і приписами загальних норм права відносно відповідальності особи за порушення зобов'язання, тобто встановити вину підприємства у недотриманні законодавчо встановленого нормативу. Підприємство вчиняло всі залежні від нього дії, направлені на створення робочих місць для інвалідів, при розгляді справи не доведено випадків протиправної поведінки відповідача щодо працевлаштування інвалідів. Крім того, є помилковим, таким що не відповідає фактичним обставинам, висновок суду першої інстанції про несистематичне подання до центру зайнятості звітності за формою З-ПН. Щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зазначив, що листом №548 від 12.02.2008 він повідомляв позивача про можливість створення 84-х робочих міць для осіб з обмеженими можливостями залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендацій МСЕК, професійних навичок і знань інвалідів та просив Дніпродзержинський міський центр зайнятості направляти вищезазначену категорію осіб на підприємство відповідача для працевлаштування.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідач - відкрите акціонерне товариство «Баглійкокс» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих міць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Виходячи із даних, наведених відповідачем у звіті форми № 10-ПІ за 2008 рік (а.с.4), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 2055 осіб, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати - 82 осіб. Фактично за рік працювало 12 таких осіб.
Отже, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим вказаною вище нормою Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Як вбачається з матеріалів справи, підприємством самостійно не розраховано суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги приписи Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70, позивачем в межах наданих йому повноважень правомірно проведено невиїзну перевірку стану виконання ст.19 та ст..20 Закону ?України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємством ВАТ «Евраз Баглійкокс», за результатами якої складено акт від 06.05.2009 № 233 і визначено суму адміністративно-господарських санкцій, яку підприємство повинно перерахувати до ?Держбюджету, - 1890545,30 грн.
За несвоєчасну сплату цих санкцій відповідачу нарахована пеня в розмірі 58 985,16 грн. за період прострочення з 16.04.09 по 02.07.09.
Питання правомірності проведення перевірки було предметом судового розгляду в межах справи Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 2а-10294/09/0470. Постановою суду від 01.04.2010, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.1.12013, у задоволенні позову ВАТ «Евраз Баглійкокс» відмовлено.
При вирішенні спору судом першої інстанції правомірно відповідно до ч.1 ст.72 КАС України враховане судове рішення у справі № 2а-10294/09/0470
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконаний законодавчо встановлений норматив працевлаштування інвалідів.
З огляду на наявні в матеріалах справи документи, норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст. 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Відповідно Закону України «Про зайнятість населення» підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда (ст.7 Закону).
Статтею 19 цього ж Закону України «Про зайнятість населення» визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості.
Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і це, зокрема, виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи (ч.2 ст.18 цього Закону).
Таким чином на підприємство покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
З наявних в матеріалах справи документів не вбачається, що відповідач вказані вимоги закону виконав.
На виконання наказу «Про заходи щодо створення робочих місць для інвалідів» від 17.03.2004 № 256 комісією для підбору та створення робочих місць інвалідів (протокол засідання комісії від 04.08.2008 № 2 - а.с.128) визначено робочі місця, на яких можуть бути працевлаштовані інваліди, проте кількість цих робочих місць є значно меншою, ніж необхідно для дотримання нормативу, встановленого згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Також відповідачем в щомісячних звітах про наявність вакансій форми №3-ПН надавалась інформація про потребу в вакансіях, проте вакансії для працевлаштування інвалідах зазначались в кількості меншій, ніж необхідно для дотримання нормативу, встановленого згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що підтверджено і листом Дніпродзержинського міського центру зайнятості №90 від 20.01.2014(а.с.160).
Інші документи, які б підтверджували проведення відповідачем дій, спрямованих на працевлаштування інвалідів в необхідній кількості, відповідачем не подані, в матеріалах справи відсутні.
Посилання відповідача на те, що розрахунок нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів має проводитись виходячи з кількості робочих місць зі звичайними умовами праці, не враховуючи наявності посад, пов'язаних з важкими умовами праці та підвищеною безпекою праці, судом першої інстанції правомірно, з огляду на приписи ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, не прийнято в якості підстав для звільнення від відповідальності за невиконання нормативу.
Також суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів, поданих сторонами, зазначив, що відповідачем не надано суду ні довідки про кількість робочих місць, пов'язаних з підвищеною безпекою та важкими умовами праці по підприємству, ні доказів належності підприємства протягом 2008 року до категорії підприємств, де проводяться роботи з підвищеною безпекою.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не було вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим позивачем правомірно визначені адміністративно-господарські санкції в порядку ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в розмірі 1890545,30 грн., нарахована пеня в розмірі 58985,16 грн., які підлягають сплаті відповідачем.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції- без змін.
Керуючись ст.ст.199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Евраз Баглійкокс» залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у справі № 2а-9121/09/0470 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко