18 березня 2015 року Справа № 876/15511/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Яворського І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проект Інвест- 1» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі за його позовом до начальника державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Проект Інвест- 1» (далі - ТОВ «Проект Інвест- 1») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати акт перевірки № 36/22-10/34559632 від 29.07.2013 року та податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ) від 06 серпня 2013 року:
№ 0001532210, яким йому було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 58535,00 грн.
№ 0001512210 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 58346,00 грн.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2013 року у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акта перевірки № 36/22-10/34559632 від 29.07.2013 року відмовлено.
Постановою цього ж суду від 21 листопада 2013 року у справі № 813/6367/13-а у задоволенні позову було відмовлено.
Зазначену постанову в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «Проект Інвест- 1», яке у поданій апеляційній скарзі просить зазначене судове рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що під час розгляду справи не встановлені факти, які свідчили б про порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, територіальної громади, держави внаслідок укладання та виконання правочинів між ТОВ «Проект Інвест- 1» та ТОВ «Екопласт Львів», ТОВ «Викуп», ТОВ «Альфа-мед-2006».
Окрім того, відповідачем у акті перевірки від 29.07.2013 року не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що дані господарські відносини порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Проект Інвест- 1», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи для підтвердження фактичного отримання матеріалів, робіт (послуг) та їх фактичного використання не надано жодних первинних документів, які б засвідчували проведенні взаєморозрахунки, то оскаржувані податкові повідомлення рішення від 06.08.2013 року є правомірними та підстав для їх скасування немає.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Проект Інвест- 1» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТОВ «Проект Інвест-2» за грудень 2011 року, листопад 2012 року, ТОВ «Львівське шляхове ремонтно-будівельне управління» за листопад 2012 року, МПП «Ірена» за листопад 2012 року, ТОВ «Мамалигівський гіпсовий завод» за листопад 2012 року, ПП «Метал-техноринок» за листопад 2012 року, ТОВ «Сітістрой» за листопад 2012 року, ТОВ «Альфа-мед-2006» за березень 2011 року, ТОВ «Екопласт-Львів» за серпень 2010 року, ТОВ «Викуп» за 2011-2013 роки, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) чи подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від зазначених контрагентів та по відображенню податку по цінних паперах до податкової декларації з податку на прибуток підприємства від'ємного фінансового результату попереднього звітного (податкового) періоду за 2011 рік та півріччя 2012 року.
У ході проведення перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення ТОВ «Проект Інвест- 1»:
- п. 1.23, п.1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період, який перевірявся, всього на суму 53527,00 грн.
- пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.10 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податкового зобов'язання з ПДВ всього на 44334,00 грн.
За наслідками перевірки від 29 липня 2013 року ДПІ було прийнято оспрювані податкові повідомлення-рішення від 06 серпня 2013 року № 0001532210 та № 0001512210.
На переконання апеляційного суду, суть даного публічно-правового спору зводиться до оцінки обґрунтованості висновку податкового органу про відсутність у позивача належних доказів підтвердження реального характеру господарських операції із ТОВ «Екопласт Львів», ТОВ «Викуп», ТОВ «Альфа-мед-2006», ТОВ «Проект Інвест-2».
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п. 1.2 ст. 1, п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 3.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.
Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього Закону).
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківською рахунку платника податку на оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.
Положеннями п. 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконання робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Положеннями пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пп. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Згідно з пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
На думку апеляційного суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своєї позиції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару, надання послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Зокрема, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Відтак обставинами, які підлягають перевірці у зв'язку із наведеним, є фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за правилами п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що неподання позивачем ні до перевірки, ні до суду первинних документів, для підтвердження фактичного транспортування товарно-матеріальних цінностей, отримання матеріалів, робіт (послуг) та їх фактичного використання у господарській діяльності, а також проведення в взаєморозрахунків дає підстави для висновку про непідтвердження ним реальності спірних господарських операцій.
Окрім того, під час перевірки встановлено, що у контрагентів позивача відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні господарських операцій, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даним підприємством та підприємствами-покупцями товарів (робіт, послуг).
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проект Інвест- 1» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі № 813/6367/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
І.О.Яворський