79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"17" березня 2015 р. Справа № 914/2447/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Давид Л.Л.
Зварич О.В.
при секретарі судового засідання Лялька Н.Р.
за участю представників:
від позивача: Вельгош Т.М.- представник (довіреність в матеріалах справи);
від відповідача: Могильницький А.М..- представник (довіреність в матеріалах справи);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми", вих № 1809 від 31.10.14
на рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.14 (суддя Сухович Ю.О.)
у справі № 914/2447/14
за позовом: приватного підприємства "Оліяр", с.Ставчани, Пустомитівський район
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми", с. Давидів, Пустомитівський район
про стягнення 765 092, 07 грн.
Приватне підприємства "Оліяр" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю " Агролайф корми" про стягнення 765 092, 07 грн. Позов заявлено на підставі договору поставки № 05-02-2014 від 05.02.2014, укладеного позивачем з відповідачем.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.10.2014 у справі № 914/244714 позовні вимоги задоволено частково.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 491 208, 00 грн. основного боргу, 35 009, 25 грн. пені, 66 892, 28 грн. інфляційних втрат, 5 949, 92 грн. 3% річних та 14 781,18 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В частині стягнення 25 000, 00 грн. основного боргу, 852, 46 грн. пені та 180,16 грн. 3% річних відмовлено.
В частині стягнення 140 000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТзОВ "Агролайф корми" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2014, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.
Зокрема, покликається на те, що місцевим господарським судом не досліджено взаємозв'язку між договором, специфікацією та видатковою накладною. Також зазначає, що згідно з наявних в матеріалів справи неможливо встановити ким конкретно та на якій підставі був отриманий товар.
Вказує, що місцевий господарський суд не врахував сплачені 02.07.2014 кошти (тобто до моменту подачі позову) при розрахунку штрафних санкцій.
Крім того, зазначає про упередженість суду, з огляду на те, що останній самостійно здійснив розрахунок інфляційних втрат.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.14 у складі колегії суддів: головуючий суддя: Юрченко Я.О., судді Зварич О.В., Хабіб М.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.12.14.
В судовому засіданні 02.12.2014 оголошено перерву до 13.01.15.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням судді Зварич О.В. у відпустці, у склад судової колегії внесено зміни, замість судді Зварич О.В. введено суддю Давид Л.Л.
13 січня 2015 року представник скаржника подав контррозрахунок штрафних санкцій, в якому вказав можливі штрафні санкції та строки їх нарахувань, а саме, 3% річних в розмірі 5 948, 61 грн, пеня в сумі 35 00, 94 грн.
Щодо інфляційних втрат, зазначає, що такі не можуть бути обґрунтованими, оскільки ні у позовній заяві, ні у розрахунку ціни позову, ні у рішенні суду не міститься самого розрахунку. Інфляційні нарахування розраховано скаржником з урахуванням абз. 3 п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та згідно його розрахунку становлять 41 689, 55 грн.
Крім того, скаржник повідомив, що станом на 12.01.2015 у відповідача відсутня заборгованість за будь-який отриманий товар перед позивачем.
В судових засіданнях 13.01.2015 та 27.01.2015 оголошувалась перерва для надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку.
23 лютого 2015 року розпорядженням в.о. голови суду у зв'язку з перебуванням судді Давид Л.Л. у відпустці, у склад судової колегії внесено зміни, замість судді Давид Л.Л введено суддю Зварич О.В.
Ухвалою суду від 24.02.2015 розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у склад колегії суддів для розгляду даної справи у зв'язку з перебуванням судді Хабіб М.І. у відпустці внесено зміни, введено замість судді Хабіб М.І. - суддю Давид Л.Л.
В даному судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, також заперечив проти контррозрахунку відповідача, просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2014 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.2014 у справі № 914/2447/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 лютого 2014 року приватне підприємство "Оліяр" (постачальник) та товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (покупець) уклали договір поставки №05-02-2014 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, умов якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю товар, указаний в специфікації, що являється невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язувався прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату.
Згідно п.3.1. договору поставка товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка вказана у специфікації.
Датою поставки товару покупцю, є дата вказана у видатковій накладній (п.3.3 договору).
Відповідно до п.4.2. та п.4.3. договору оплата кожної партії товару здійснюється згідно специфікацій та виставлених рахунків-фактур шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строки визначені в специфікаціях. Сторони залишають за собою право внесення змін щодо цін та в порядок розрахунків за поставку товару, про що сторони вказують у специфікаціях. Фактом оплати кожної партії товару являється зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі.
Загальна вартість договору визначається як сума всіх видаткових накладних, на основі яких було поставлено товар (п. 4.5 договору).
Відповідно до п. 5.6 договору перехід права власності покупцю переходить в момент підписання видаткової накладної.
Згідно п.6.2. договору покупець зобов'язувався оплатити повну вартість партії товару на умовах, визначених в п.4 даного договору.
Відповідальність сторін встановлено розділом 6 договору, зокрема у п.8.4. вказано, що у випадку порушення покупцем умов та строків оплати по даному договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
До договору поставки сторони підписали специфікації №1 від 05.02.2014, №2 від 25.02.2014, №3 від 27.02.2014, №4 від 17.03.2014, №5 від 20.03.2014, №6 від 04.04.2014, в яких визначено найменування, об'єм, ціна, умови оплати товару та інші показники, яким повинен відповідати товар.
На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар за період з 06.02.2014 по 04.04.2014 на загальну суму 3 778 194, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками сторін у справі та не заперечується сторонами, а саме: №761 від 06.02.2014 на суму 156 970,00 грн.; №957 від 12.02.2014 на суму 167 640,00 грн.; №1100 від 14.02.2014 на суму 167 640,00 грн.; №1299 від 20.02.2014 на суму 154 550,00 грн.; №1330 від 21.02.2014 на суму 165 990,00 грн.; №1447 від 26.02.2014 на суму 168 858,00 грн.; №1491 від 27.02.2014 на суму 194 228,00 грн.; №1568 від 03.03.2014 на суму 169 920,00 грн.; №1609 від 04.03.2014 на суму 252 240,00 грн.; №1750 від 07.03.2014 на суму 169 800,00 грн.; №1787 від 11.03.2014 на суму 206 880,00 грн.; №1809 від 12.03.2014 на суму 179 520,00 грн.; №1909 від 14.03.2014 на суму 208 800,00 грн.; №1956 від 17.03.2014 на суму 194 040,00 грн.; №2012 від 19.03.2014 на суму 225 540,00 грн.; №2088 від 21.03.2014 на суму 188 874,00 грн.; №2145 від 25.03.2014 на суму 188 370,00 грн.; №2180 від 26.03.2014 на суму 193 914,00 грн.; №2274 від 31.03.2014 на суму 225 162,00 грн.; №2403 від 04.04.2014 на суму 199 258,00 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання не виконував в повному обсязі, частково сплачував заборгованість за поставлений товар, а саме за період з 12.02.2014 по 02.07.2014 було сплачено заборгованість, що підтверджують банківські виписки про рух коштів позивача від 12.02.2014 на суму 156 970,00 грн.; від 20.02.2014 на суму 167 040,00 грн.; від 21.02.2014 на суму 16 000,00 грн.; від 21.02.2014 на суму 37 000,00 грн.; від 21.02.2014 на суму 114 640,00 грн.; від 26.02.2014 на суму 154 550,00 грн.; від 28.02.2014 на суму 165 990,00 грн.; від 05.03.2014 на суму 168 858,00 грн.; від 11.03.2014 на суму 194 228,00 грн.; від 17.03.2014 на суму 61 920,00 грн.; від 17.03.2014 на суму 108 000,00 грн.; від 18.03.2014 на суму 92 240,00 грн.; від 18.03.2014 на суму 160 000,00 грн.; від 19.03.2014 на суму 40 000,00 грн.; від 20.03.2014 на суму 59 800,00 грн.; від 20.03.2014 на суму 70 000,00 грн.; від 21.03.2014 на суму 16 880,00 грн.; від 21.03.2014 на суму 77 000,00 грн.; від 21.03.2014 на суму 93 000,00 грн.; від 21.03.2014 на суму 115 000,00 грн.; від 25.03.2014 на суму 84 520,00 грн.; від 26.03.2014 на суму 208 880,00 грн.; від 28.03.2014 на суму 194 040,00 грн.; від 01.04.2014 на суму 105 540,00 грн.; від 03.04.2014 на суму 120 000,00 грн.; від 04.04.2014 на суму 90 000,00 грн.; від 04.04.2014 на суму 98 370,00 грн.; від 24.04.2014 на суму 25 000,00 грн.; від 29.04.2014 на суму 25 000,00 грн.; від 30.04.2014 на суму 20 000,00 грн.; від 07.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; від 07.05.2014 на суму 16 000,00 грн.; від 14.05.2014 на суму 15 000,00 грн.; від 22.05.2014 на суму 10 000,00 грн.; від 28.05.2014 на суму 15 000,00 грн.; від 06.06.2014 на суму 15 000,00 грн.; від 02.07.2014 на суму 25 000,00 грн. на загальну суму 3 146 986, 00 грн.
Відтак, позивач при поданні позовної заяви, просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 656 208, 00 грн.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується банківськими виписками про рух коштів позивача, що відповідачем 02.07.2014 сплачено 25 000, 00 грн. заборгованості, в той час, як позовна заява датована 09.07.2014. Тобто, позивач безпідставно не врахував вищевказаної проплати при поданні позову, відтак місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні стягнення основного боргу в сумі 25 000, 00 грн.
Також місцевим господарським судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач частково сплатив борг в сумі 140 000, 00 грн. Факт оплати вказаної суми підтверджується банківськими виписками: від 15.07.2014 на суму 20 000, 00 грн.; від 11.08.2014 на суму 25 000, 00 грн.; від 19.08.2014 на суму 30 000, 00 грн.; від 27.08.2014 на суму 20 000, 00 грн.; від 04.09.2014 на суму 20 000, 00 грн.; від 22.09.2014 на суму 25 000, 00 грн.
Отже, з урахуванням відсутності заяви позивача про зменшення позовних вимог, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження в частині позовних вимог про стягнення 140 000, 00 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відтак, основний борг, станом на дату прийняття рішення місцевим господарським судом складав 491 208, 00 грн.
Крім того, позивачем нараховано відповідачу пеню, яка згідно поданого ним розрахунку становить 35 861, 71 грн, три проценти річних та інфляційні втрати, які згідно поданого розрахунку позовних вимог становлять відповідно 6 130, 08 грн. 3% річних та 66 892, 28 грн.
У відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до вимог ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, сума основного боргу в розмірі 491 208, 00 грн. є документально підтверджена та правомірно присуджена місцевим господарським судом до стягнення.
Також, колегія суддів бере до уваги пояснення скаржника щодо відсутності заборгованості станом на 12.01.2015 у відповідача перед позивачем. Даний факт також підтверджено представником позивача в судових засіданнях.
Місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивача до відповідача 3% річних, пені та інфляційних втрат встановив наступне.
При здійсненні розрахунку позивачем 3 % річних, пені та інфляційних нарахувань, останній невірно визначив періоди нарахування, не взяв до уваги те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється такі стягнення.
Відтак, місцевий господарський суд здійснив власний розрахунок та встановив, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 5 949, 92 грн - 3% річних, 35 009, 25 грн пені. Сума інфляційних втрат за розрахунком місцевого господарського суду становить 73 901, 12, однак оскільки дана сума перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення, підлягає до стягнення 66 892, 28 грн.
Колегія суддів погоджується з розрахунком місцевого господарського суду та наявністю правових підстав для стягнення 35 009, 25 грн. пені, 66 892, 28 грн. інфляційних втрат, 5 949, 92 грн. 3% річних.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, в частині основної суми боргу, судова колегія вважає їх безпідставними та такими, що спростовані місцевим господарським судом, відтак не потребують подвійного спростування. Більше того, скаржник визнав основну суму заборгованості, сплативши її позивачу.
Щодо невідповідності розрахунку інфляційних втрат місцевого господарського суду та його контррозрахунку, судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд при здійсненні розрахунку інфляційних втрат, який міститься в матеріалах справи (а.с. 188) враховував рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що повністю узгоджується з абз. 4 п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавств про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». Відтак, оскільки позивачем не додано до позовної заяви конкретизованого розрахунку, а відповідач не скористався правом подачі власного контррозрахунку в суді першої інстанції, місцевий господарський суд правомірно здійснив власний розрахунок індексу інфляції не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу протягом якого на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та зазначеного позивачем максимального розміру інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Закарпатської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.10.14 у справі № 914/2447/14 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу повернути до місцевого господарського суду.
Постанова підписана 23.03.2015
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Давид Л.Л.
Суддя Зварич О.В.