ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 березня 2015 року 11:23 № 826/302/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Гарника К.Ю., Добрівської Н.А., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»
до Державної фінансової інспекції України
про скасування вимоги №05-14/1610 від 10.12.2014,
за участю:
від позивача - Болдирєва С.В., Єлізарова Т.Є.;
від відповідача - Конепуд Д.В.
Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі по тексту - позивач, Поліграфкомбінат «Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі по тексту - відповідач, ДФІ України), в якому просить суд скасувати вимогу ДФІ України про усунення порушень від 10.12.2014 №05-14/1610.
В обґрунтування позовних вимог підприємство зазначає, що висновки, зроблені відповідачем за результатами ревізії та відображені в акті ревізії, не відповідають дійсності та є помилковими та безпідставними, а оскаржувана вимога суперечить чинному законодавству та є необґрунтованою. Крім того, наголошує на невірному тлумаченні відповідачем ряду приписів нормативних актів, які регулюють питання оплати праці.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач у судовому засіданні 04 лютого 2015 року подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що викладені в акті ревізії висновки повністю відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим оскаржувана вимога є правомірною, а позовні вимоги безпідставними.
На адресу суду 10 лютого 2015 року надійшли додаткові пояснення позивача у справі, в яких зазначено про помилковість висновків контролюючого органу про допущення позивачем порушень вимог законодавства про оплату праці.
У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача у судових засіданнях заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до п. 2.25 Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ України на ІІІ квартал 2014 року у період з 04 серпня 2014 року (зупинено з 18 серпня 2014 року по 17 вересня 2014 року, з 14 жовтня 2014 року по 23 жовтня 2014 року) по 27 жовтня 2014 року посадовими особами ДФІ України було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Поліграфкомбінату «Україна» за період з 01 липня 2012 року по 30 червня 2014 року.
За результатами проведеної ревізії складено Акт № 05-21/139 від 03 листопада 2014 року (далі по тексту - Акт ревізії).
На підставі висновків зазначеного акта відповідачем пред'явлено позивачу вимогу, викладену в листі від 10 грудня 2014 року №05-14/1610 (далі - оскаржувана вимога) про усунення порушень.
Згідно названої вимоги позивача зобов'язано у порядку, встановленому чинним законодавством, стягнути з винних осіб шкоду, заподіяну внаслідок нарахування та виплати водіям доплати за миття автомобілів, без достатніх правових підстав, на суму 274 774,60 грн., доплати штатним заступникам керівника та керівникам структурних підрозділів за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника з оплатою різниці в окладах на суму 47 150,93 грн., заробітної плати працівникам за час відпустки, внаслідок включення до розрахунку виплат одноразового характеру на суму 19 121,81 грн.
Не погоджуючись з вказаними вимогами, вважаючи їх незаконними та необґрунтованими, позивач звернувся до суду та просить їх скасувати.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням наведеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон №2939-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 цього Закону орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.
При цьому, частиною 2 статті 2 Закону №2939-ХІІ визначено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Відповідно до частини 1 статті 4 вказаного Закону інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Аналіз положень Закону №2939-ХІІ дає підстави для висновку, що виїзна ревізія може бути плановою та позаплановою.
Плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.
Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної контрольно-ревізійної служби не частіше одного разу на календарний рік.
Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.
Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів.
Подовження термінів проведення планової або позапланової виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5 робочих днів для позапланової виїзної ревізії.
Таким чином, з приписів вказаної статті випливає, що відповідач має право проводити планову ревізію фінансово-господарської діяльності підконтрольного суб'єкта за умови дотримання визначених законом вимог.
Як встановлено судом, відповідачем було дотримано зазначений вище порядок. Окрім того, позивач не зазначає про порушення з боку відповідача порядку проведення планової ревізії його діяльності.
За таких обставин суд приходить до висновку про правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо проведення планової ревізії позивача, оскільки вона була організована у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону №2939-ХІІ порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.
Процедура проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання врегульована положеннями Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №550 від 20.04.2006 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №550).
Відповідно до пункту 16 названого Порядку ревізія проводиться шляхом:
документальної перевірки, що передбачає контроль за установчими, фінансовими, бухгалтерськими (первинними і зведеними) документами, статистичною, фінансовою та бюджетною звітністю, господарськими договорами, розпорядчими та іншими документами об'єкта контролю, пов'язаними з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності (далі - документи об'єкта контролю). У разі ведення бухгалтерського обліку з використанням електронних засобів зберігання і обробки інформації на вимогу посадової особи контролюючого органу керівник об'єкта контролю повинен забезпечити оформлення відповідних документів на паперовому носії. Надання документів об'єкта контролю посадовим особам контролюючого органу забезпечується керівником об'єкта чи його заступником;
фактичної перевірки, що передбачає контроль за наявністю грошових сум, цінних паперів, бланків суворої звітності, оборотних і необоротних активів, інших матеріальних і нематеріальних цінностей шляхом проведення інвентаризації, обстеження та контрольного обміру виконаних робіт, правильністю застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат шляхом організації контрольних запусків у виробництво, контрольних аналізів готової продукції та інших аналогічних дій за участю відповідних спеціалістів контролюючого органу або інших органів, підприємств, установ та організацій. Посадові особи контролюючого органу мають право вимагати від керівників об'єкта контролю організацію та проведення фактичної перевірки в присутності посадових осіб контролюючого органу та за участю матеріально-відповідальних осіб, а у разі перевірки обсягу виконаних робіт - також представників суб'єкта господарювання - виконавців робіт.
Документальна і фактична перевірки проводяться щодо дотримання вимог законів та інших нормативно-правових актів. Фактична перевірка здійснюється станом на дату її проведення незалежно від періоду, що підлягає ревізії. Для підтвердження результатів фактичної перевірки та фактів, що стосуються періоду, який підлягає ревізії, посадові особи контролюючого органу можуть перевіряти документи об'єкта контролю і за інші періоди фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю.
Оформлення результатів ревізії врегульовано положеннями розділу Порядку №550 з аналогічною назвою, пунктом 35 якого визначено, що виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.
Після складення акта ревізії посадова особа контролюючого органу підписує всі його примірники та забезпечує реєстрацію в журналі реєстрації актів ревізій, форма якого визначається Держфінінспекцією.
Керівник, головний бухгалтер та інші визначені працівники об'єкта контролю зобов'язані ознайомитися з актом ревізії та у разі погодження з викладеними у ньому фактами підписати отримані примірники акта. У разі наявності заперечень (зауважень) щодо змісту акта ревізії керівник, головний бухгалтер чи інші особи підписують його із застереженням. Підписані примірники акта ревізії об'єкт контролю зобов'язаний повернути контролюючому органу у строк не пізніше ніж 3 робочих дні після отримання.
У разі підписання акта ревізії із запереченнями (зауваженнями) керівник об'єкта контролю у строк не пізніше ніж 5 робочих днів після повернення контролюючому органу акта ревізії повинен подати йому письмові заперечення (зауваження). Якщо протягом цього строку заперечення (зауваження) щодо акта не надійдуть, то контролюючий орган має право вжити відповідних заходів для реалізації результатів ревізії. Рішення про розгляд заперечень (зауважень), що надійшли з порушенням встановленого строку, приймає керівник контролюючого органу.
На реалізацію зазначеного права, позивачем на адресу відповідача було направлено письмові заперечення від 13 листопада 2014 року №05/2837 на Акт ревізії, за наслідками розгляду яких у відповідності до пунктів 43 Порядку №550 листом від 19 грудня 2014 року №05-14/1608 ДФІ України направлено висновки на заперечення.
Серед іншого, пунктом 45 Порядку №550 закріплено, що у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.
Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ДФІ України, пред'являючи позивачу оскаржувану вимогу, діяло у межах визначеної чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством компетенції.
Надаючи оцінку викладеним в акті перевірки висновкам, а також дотриманню ДФІ України під час пред'явлення позивачу вимоги, яка оскаржуються останнім, наведених вище приписів Порядку №550, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, ревізією було виявлено, що при встановленні посадових окладів, надбавок та доплат встановлено безпідставне нарахування та виплату водіям легкових і вантажних автомобілів (автобусів) надбавки (доплати) за миття автомобілів у розмірі 25% посадового окладу (тарифної ставки), що не передбачено чинним законодавством, положеннями Генеральної, Галузевої угоди та колективними договорами підприємства за 2012 - 2014 роки.
Зазначене порушення, на думку перевіряючих, призвело до завдання Поліграфкомбінату «Україна» матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 274 774,60 грн.
Аналізуючи встановлені під час ревізії наведені обставини, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, було встановлено у ході ревізії та не заперечується сторонами, у період з 01.07.2012 року по 30.06.2014 року водіям Поліграфкомбінату «Україна» виплачувалася доплата до тарифної сітки у розмірі 25% за мийку машин.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання визначає Закон України «Про оплату праці» (далі по тексту - Закон).
Відповідно до статті 12 Закону норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Ця норма Закону узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 9-1 КЗпП України, яка в свою чергу наділяє підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів правом встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Статтею 2 Кодексу законів про працю України закріплено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Поширення гарантій, передбачених законодавством про працю залежить від характеру виконуваної роботи і форми юридичного зв'язку між працівником та роботодавцем, якщо виконувана робота відповідає ознакам статті 21 КЗпП України, із працівником укладається трудовий договір і на нього поширюються гарантії, передбачені законодавством.
Відповідно до пп. 2.2.1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року №5 (далі по тексту - Інструкція №5), надбавки та доплати до тарифних ставок (окладів, посадових окладів) у розмірах, передбачених чинним законодавством, за, зокрема: суміщення професій (посад); розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт; виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника; інтенсивність праці; класність водіям (машиністам) транспортних засобів; інші надбавки та доплати, передбачені чинним законодавством, включаючи доплату до розміру мінімальної заробітної плати.
Наведені положення Інструкції №5 свідчать, що, до складу надбавок до тарифних ставок можуть включатися, у тому числі, надбавки за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт, інтенсивність праці, а також інші надбавки та доплати. Тобто, вичерпного переліку таких доплат та надбавок чинне законодавство не містить.
Як вбачається з матеріалів справи, доплата водіям за миття автотранспорту у розмірі 25% встановлена наказом директора Поліграфкомбінату «Україна» від 17 грудня 1996 року №934к.
При цьому, відповідно до п. 3.1.8 колективного договору ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на 2012 рік (який викладений аналогічно й в тексті колективного договору на 2013 рік та на 2014 рік) виплати премій, надбавок та доплат, заохочувальних і компенсаційних виплат, винагород, забезпечення інших соціальних виплат працівникам мають бути здійснені лише в межах витрат, розмір яких визначається в річному плані Поліграфкомбінату «Україна», затвердженому Органом управління майном.
З викладеного випливає наявність у позивача права на виплату працівникам надбавок та доплат у межах витрат, розмір яких визначається в річному плані Поліграфкомбінату «Україна», затвердженому Органом управління майном. Крім того, зазначене положення колективних договорів не містить застереження щодо необхідності виплати надбавок та виплат виключно у випадку їх безпосереднього закріплення в колективному договорі.
Крім іншого, з метою усунення зазначених суперечностей позивачем розроблено та погоджено з профспілковим комітетом доповнення до колективного договору на 2014 рік від 21 жовтня 2014 року шляхом викладення пункту 3.2.7 розділу 3 «Оплата праці» в такій редакції: «За ненормований робочий день водіям легкових автомобілів у розмірі 25 відсотків тарифної ставки. За мийку водіям автотранспортних засобів у розмірі 25 відсотків тарифної ставки».
Поряд з цим, судовою колегією враховується, що зі змісту наявних у матеріалах справи розрахункових листів водіїв Поліграфкомбінату «Україна» за період з 01 липня 2012 року по 30 червня 2014 року вбачається, що до складу їх заробітної плати не входять будь-які інші надбавки за виконання ними роботи з миття автомобілів, як то доплати за інтенсивність праці, виконання інших робіт тощо.
Наведене, на думку суду свідчить, що нарахування та виплата надбавок водіям за мийку транспортних засобів у розмірі 25 відсотків тарифної ставки у період з 01 липня 2012 року по 30 червня 2014 року здійснювалося позивачем у відповідності до вимог Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», у зв'язку з чим позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, як зауважено позивачем та не було спростовано відповідачем, під час попередніх ревізій фінансово-господарської діяльності Поліграфкомбінату «Україна» порушення вимог законодавства про оплату праці в частині виплати надбавок водіям за мийку транспортних засобів у розмірі 25 відсотків тарифної ставки встановлено не було.
Надаючи оцінку висновкам ДФІ України щодо зайвого нарахування штатним заступникам керівника та керівникам структурних підрозділів доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника з оплатою різниці в окладах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, на заступника начальника ремонтно-механічного цеху, заступника начальника виробничо-технологічного відділу та заступника начальника цеху голографічного захисту та нумерації продукції були тимчасово покладені обов'язки начальників відповідних відділів. При цьому наказами про покладення обов'язків було визначено виплачувати таким особам різницю у посадових окладах.
Зазначені виплати, на думку відповідача, здійснені позивачем з порушенням чинного законодавства, оскільки не відповідають положенням роз'яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року №30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва».
З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 105 КЗпП України оплата праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.
Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі (частина 2 ст. 105 КЗпП України).
Як вбачається зі змісту п. 3.2.3 колективного договору ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на 2012 рік (який викладений аналогічно й в тексті колективного договору на 2013 рік та на 2014 рік) за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника здійснюються доплати до 100 відсотків окладу чи тарифної ставки відсутнього працівника.
Тобто, колективним договором Поліграфкомбінату «Україна» безпосередньо передбачено такі види доплат працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутніх.
Посилання відповідача на те, що оскільки особи, які заміщували тимчасово відсутніх працівників, були їх штатними заступниками, що, у свою чергу, виключає можливість виплати надбавки за таке заміщення, судова колегія оцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року №820/39 роз'яснення Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 грудня 1965 року №30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва» тимчасове виконання обов'язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) по підприємству, установі або організації. Працівнику, який заміщує, виплачується різниця між його фактичним окладом (посадовим, персональним) та посадовим окладом заміщуваного ним працівника (без персональної надбавки) за умови, якщо працівник, що заміщує, не є штатним заступником чи помічником відсутнього працівника (за відсутності посади заступника).
Тобто, працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, має право на виплату різниці між його фактичним окладом та посадовим окладом заміщуваного ним працівника виключно у випадку, якщо такий працівник не є штатним заступником чи помічником відсутнього працівника.
При цьому, на думку колегії суддів, посада штатного заступника, це посада, яка, по-перше, передбачена штатним розписом підприємства, по-друге, посадова інструкція якої безпосередньо покладає на заступника повноваження керівника у випадку відсутності останнього.
Водночас, аналіз наявних у матеріалах справи посадових інструкцій заступника начальника ремонтно-механічного цеху, заступника начальника виробничо-технологічного відділу, заступника начальника цеху голографічного захисту та нумерації продукції свідчить, що останні не містять приписів щодо покладення на заступників відповідних цехів та відділу обов'язків начальника у випадку його відсутності, що, на думку суду, свідчить про передчасність висновку ДФІ України про те, що такі особи є штатними заступниками, а тому не мають права на виплату різниці між фактичним окладом та посадовим окладом заміщуваного ним працівника.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині безпідставності твердження відповідача про неправомірну виплату позивачем різниці між фактичним окладом та посадовим окладом заміщуваного ним працівника.
Крім того, зі змісту Акта ревізії вбачається, що у ході контрольного заходу встановлено, що в порушення п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 протягом 2013 року при нарахуванні заробітної плати за час відпустки працівникам в розрахунок включено виплати одноразового характеру, що призвело до переплати заробітної плати за час відпусток на загальну суму 13 974,87 грн. та, як наслідок, зайвого проведення нарахувань на заробітну плату до державних цільових фондів на суму 5 146,94 грн.
Надаючи оцінку таким висновкам ДФІ України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Так, пунктом 3 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.
Поряд з цим, відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Як вбачається зі змісту наявних у матеріалах справи наказів Поліграфкомбінату «Україна» про виплату премій від 31 травня 2013 року №552-к, від 17 червня 2013 року №621-к, від 19 вересня 2013 року №1211-к позивачем виплачувалися виробничі премії та грошова винагорода працівникам за виконання термінових та важливих завдань по запуску ламінаційної лінії, трафаретної машини та офсетної машини, які у відповідності п. 3 Порядку №100 включаються до обчислення розміру середньої заробітної плати.
Крім того, відповідно до п. 1.3 додатку №13 до колективного договору Поліграфкомбінату «Україна» - Положення про одноразове преміювання працівників Поліграфкомбінату «Україна» премії, які виплачуються по цьому Положенню, враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Наведене, на думку суду, свідчить про обґрунтованість включення зазначених виплат до обрахунку середньої заробітної плати.
Посилання відповідача на включення до складу середньої заробітної плати виплат за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника, премій за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології суд відхиляє, оскільки матеріалами справи відповідне твердження відповідача як суб'єкта владних повноважень не підтверджується.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про невідповідність оскаржуваної вимоги приписам чинного законодавства, що має наслідком її скасування.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено законність вимоги, викладеної в листі 10 грудня 2014 року №05-14/1610, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
На стягненні судових витрат представники позивача у судовому засіданні не наполягали.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати вимогу Державної фінансової інспекції України від 10 грудня 2014 року №05-14/1610.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у десятиденний строк за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України
Головуючий суддя В.П. Катющенко
Судді К.Ю. Гарник
Н.А. Добрівська