ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 березня 2015 року № 826/7645/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа:1. Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, 2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Державна інспекція сільського господарства в Київській області
провизнання протиправною та скасування постанови від 08.04.2014 р., зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області, третя особа: Державна інспекція сільського господарства в Київській області, в якому просить:
1. Визнати незаконною та скасувати постанову від 08.04.2014 р. головного державного виконавця.
2. Зобов'язати відкрити виконавче провадження негайно з наданням звіту суду у встановлений строк.
3. Визнати протиправним перешкоди відповідача у здачі на примусове виконання судове рішення і одержанні відповідної відмітки, порушення строків розгляду отриманої 03.04.2014 р. заяви позивача про відкриття виконавчого провадження і направлення їй постанови від 08.04.2014 р., в тому числі на неправильну адресу і ненадання відповіді на скаргу представника позивача від 03.04.2014 р.
4. Постановити окрему ухвалу щодо вказаних порушень відповідача і його посадових осіб, які порушили її права на звернення для примусового виконання рішення суду і його виконання з направленням її відповідним державним органам і установам для вжиття належних заходів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що державним виконавцем протиправно винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження, зокрема, направлено останню позивачу з порушенням строків, визначених чинним законодавством.
В судове засідання 19.03.2015 р. позивач не з'явилася, про час, дату та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. До суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.
Представники відповідачів 1, 2 в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяв про розгляд справи без їх участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Заперечень або пояснень по суті заявлених позовних вимог не надано.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Згідно поданих заперечень, просить: відмовити в задоволенні позову, вирішити спір з урахуванням викладених фактів, розглянути справу без участі представника третьої особи. Як вбачається із поданих представником третьої особи заперечень, на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2014 р. інспектором Державної інспекції сільського господарства в Київській області було запропоновано узгодити дату повторного розгляду звернення позивача та прибути до Держсільгоспінспекції. Однак, позивачем не було вчинено жодних дій.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2014 р. у справі № 826/435/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2014 р. за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції сільського господарства в Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної інспекції сільського господарства в Київській області (код з ЄДР 38060805; адреса з ЄДР 03190, м. Київ, вул. Баумана, 9/12; адреса для листування: 04112, м. Київ, вул.. Олени Теліги, 8), яка полягає у несвоєчасному наданні ОСОБА_1 (адреса: 03169, АДРЕСА_1) відповіді на звернення від 15.07.2013 р. з урахуванням звернення про надання додаткових матеріалів від 28.10.2013 р.
Зобов'язано Державну інспекцію сільського господарства в Київській області (код з ЄДР 38060805; адреса з ЄДР 03190, м. Київ, вул. Баумана, 9/12; адреса для листування: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 8) повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 15.07.2013 р. з урахуванням заяви про надання додаткових документів від 28.10.2013 р. з дотриманням визначених статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" прав ОСОБА_1 щодо особистого викладення аргументів особі, що перевіряла звернення, щодо права на участь у перевірці звернення, ознайомлення з матеріалами перевірки та зобов'язати Державну інспекцію сільського господарства в Київській області надати обґрунтовану відповідь за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.07.2013 р. з урахуванням заяви від 28.10.2013 р. щодо надання додаткових документів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області Шмідт К.В. від 08.04.2014 р. ВП № 42929462 відмовлено у відкритті виконавчого провадження.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання його протиправним та скасування, зобов'язання вчинити дії.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльность.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (надалі - Закон N 606-XIV) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною 1 ст. 6 Закону N 606-XIV передбачено гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні, зокрема, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 25 Закону N 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону N 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
4) в інших передбачених законом випадках.
Положеннями статті 20 Закону N 606-XIV визначено місце виконання рішення.
Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.
Отже, у разі, якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.
При цьому положення даної статті не розмежовують види стягнень, які проводяться з юридичних осіб, що дає суду дійти переконання, що державним виконавцем можуть проводитися виконавчі дії з примусового виконання рішення суду лише за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.
Водночас слід звернути увагу, що положення вказаної статті передбачають право стягувача обрати місце виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що незаконність оскаржуваної постанови полягає, зокрема, у тому, що відповідач невірно тлумачить положення ч. 1 ст. 20 Закону N 606-XIV в частині обрання позивачем місця виконання судового рішення. На думку позивача, оскільки в рішенні суду йдеться про виконання рішення, яке зобов'язує боржника, що розташований у м. Києві, вчинити певні дії, які пов'язані із земельною ділянкою розташованою у Київській області, то виконання рішення має здійснюватися державним виконавцем за місцем проведення боржником таких дій.
Як вбачається з матеріалів справи, боржником у справі є юридична особа - Державна інспекція сільського господарства в Київській області, адреса: вул. Олени Теліги, 8, м. Київ, 04112.
При цьому спір, який виник між ОСОБА_1 та Державною інспекцією сільського господарства в Київській області пов'язаний із дотриманням вимог земельного законодавства Києво-Святошинською РДА та Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області щодо набуття права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3222482003:04:007:5004). Вказане вбачається із постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2014 р. № 826/435/14.
Отже, місцезнаходженням майна щодо якого виникли спірні правовідносини у позивача та третьої особи є: Київська область, Києво-Святошинський район.
Враховуючи приписи ст. 20 Закону N 606-XIV стягувач має право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції.
Таким чином, звернення позивача до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області є вірним.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження від 08.04.2014 р. ВП № 42929462, винесена головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області неправомірно, а позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування постанови від 08.04.2014 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відкрити виконавче провадження негайно з наданням звіту суду у встановлений строк, суд відмовляє в задоволенні з огляду на нижченаведене.
Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частиною 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено право суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Стаття 124 Конституції України встановлює, що рішення суду ухвалене іменем України є обов'язковим до виконання на всій території України.
Порядок примусового виконання рішень судів та інших компетентних органів і посадових осіб визначається Законом № 606-XIV.
Статтею 2 Закону № 606-XIV встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Положеннями статті 5 Закону визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 84 цього Закону повноваження по здійсненню перевірки законності виконавчого провадження покладено на директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та його заступників - щодо виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у будь-якому структурному підрозділі органів державної виконавчої служби; заступників начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі -начальників управлінь державної виконавчої служби, їх заступників -щодо виконавчого провадження, яке перебуває на виконанні у відділі примусового виконання рішень таких управлінь і районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби, підпорядкованих зазначеним управлінням юстиції.
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду стаття (82 Закону № 606-XIV).
Відповідно до частини 1 статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Цій нормі кореспондують положення абзацу 7 пункту 4 частини 1 статті 163, абзацу 5 пункту 4 частини 1 статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до абзацу 7 пункту 4 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України постанова складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).
Згідно абзацу 5 пункту 4 частини 1 статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
З наведеного вбачається, що відповідно до положень зазначеної правової норми ухвала постановляється судом лише при вирішенні питання для встановлення нового строку подання звіту та накладення на винну посадову особу, відповідальну за виконання постанови, штрафу у розмірі від ста до трьохсот мінімальних заробітних плат.
Постановлення ухвали про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.
Таке питання вирішується відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України та є складовою частиною резолютивної частини постанови суду.
У постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2014 р. питання щодо надання звіту не вирішувались, позивачем не було заявлено такої вимоги під час подання позову до суду.
Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014 р. справа № К/800/57378/14, від 10 жовтня 2012 року № К/9991/71136/11.
Оскільки питання про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення не було предметом розгляду суду першої інстанції і постановою суду не вирішувалось, підстави для розгляду наведеної заяви після набрання судовим рішенням законної сили та для її задоволення по суті ухвалою суду відсутні.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2014 р. у справі № 826/435/14, суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення. Рішення не оскаржувалось.
Також суд вважає необґрунтованими та недоведеними позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача відкрити виконавче провадження, про що зазначає наступне.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Відповідно до положень Закону N 606-XIV обов'язок щодо відкриття виконавчого провадження покладається на державну виконавчу службу.
За таких обставин суд, дотримуючись принципів законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, не має права перебирати на себе повноваження державної виконавчої служби та зобов'язувати останню відкривати провадження у справі.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними перешкоди відповідача у здачі на примусове виконання судове рішення і одержанні відповідної відмітки, порушення строків розгляду отриманої 03.04.2014 р. заяви позивача про відкриття виконавчого провадження і направлення їй постанови від 08.04.2014 р., в тому числі на неправильну адресу і ненадання відповіді на скаргу представника позивача від 03.04.2014 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів (ч. 2 цієї статті).
Отже обставини, якими обґрунтовується позов мають бути підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вказує на те, що головним державним виконавцем було вчинено ряд перешкод позивачу, що виявилися, зокрема, у неможливості подання виконавчого листа через канцелярію відповідача 1. Однак, на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано жодного доказу, зокрема, скарги на дії відповідача до вищестоящої установи або письмової відмови у прийнятті виконавчого листа.
За таких обставин суд вважає доводи позивача щодо неприйняття виконавчого документу через канцелярію Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області недоведеними належними та достатніми доказами.
Щодо порушення строків розгляду заяви позивача про відкриття виконавчого провадження.
Як вбачається з оскаржуваної постанови, датою подання заяви про примусове виконання рішення є 08.04.2014 р. Позивач не погоджується та зазначає, що датою подання вказаної заяви є 03.04.2014 р. Однак доказів, які б свідчили про подання заяви про примусове виконання рішення саме 03.04.2014 р. до канцелярії відповідача 1 позивач суду не надав.
Разом з тим, судом встановлено, що оскаржуване рішення було направлено позивачу 23.04.2014 р., разом із супровідним листом на адресу: бул. Тараса Шевченка, 38, кв. 116, м. Київ, 03169, що позивач вважає невірним, оскільки виконавцем, з її пояснень, невірно вказано індекс: 03169. Водночас, як зазначає позивач правильним є індекс: 01032.
Однак, суд вважає, що помилка в зазначені індексу поштової адреси не може бути беззаперечним доказом того, що відповідачем чинилися перешкоди в отриманні оскаржуваної постанови. Суд розцінює невірне зазначення адреси поштового індексу позивача як технічну помилку під час виготовлення супровідного листа. Водночас суд враховує, що позивачем не заперечується факт отримання оскаржуваної постанови поштою.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині ненадання відповіді на скаргу представника позивача від 03.04.2014 р., слід зазначити, що позивачем не надано суду жодного доказу звернення ані до відповідача 1, ані до відповідача 2 зі скаргою, а тому суд відхиляє вказані доводи позивача як недоведені.
В частині позовних вимог про постановлення окремої ухвали щодо вказаних порушень відповідача і його посадових осіб, які порушили її права на звернення для примусового виконання рішення суду і його виконання з направленням її відповідним державним органам і установам для вжиття належних заходів, суд також відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 166 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Слід зазначити, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Окрема ухвала дає можливість суду відреагувати на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до юридичної відповідальності. Тобто, окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються постановою, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню.
Водночас, на думку суду визнання протиправною та скасування постанови від 08.04.2014 р. ВП № 42929462 є достатнім способом для захисту прав позивача, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині постановлення окремої ухвали.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч.3 ст.2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, відповідно відсутні підстави для повернення судового збору.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 08.04.2014 р. ВП № 42929462 про відмову у відкритті виконавчого провадження.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.О.Іщук