ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
23 березня 2015 року 09:10 № 826/358/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., при секретарі Тимчук М.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»
до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України
про визнання протиправною та скасування постанови № 134 від 30.07.2014 року,-
05 січня 2015 року Приватне акціонерне товариство (ПАТ) «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» (Товариство) звернулося в суд з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (ОКПП «Київ» ДПС України) про визнання протиправною та скасування постанови про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 24 грудня 2014 року №242.
Зазначили, що при здійсненні конкретного рейсу за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, оскаржуваною постановою на них накладено штраф у розмірі 17000 грн.
Посилаючись на те, що протокол на підставі якого прийнято постанову складено формально, з помилками та без перевірки повноважень особи, яка його підписувала й отримувала копію, авіаперевізника - правопорушника відповідачем визначено помилково, сама адміністративна справа не підкріплена поясненнями громадянина ОСОБА_1 й адміністративним рішенням уповноваженого органу щодо цієї особи, а визначення максимального розміру санкції ОКПП «Київ» здійснено без жодних підстав, - просили оскаржувану постанову скасувати.
Після усунення ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2015 року недоліків позовної заяви, ухвалою цього ж суду від 02 лютого 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду.
В судовому засіданні 13 березня 2015 року представник позивача провідний юрисконсульт відділу судового захисту Ярмак Максим Миколайович (довіреність від 20.03.2015 №01.3.1-12/12-2015 а.с. 73) заявлені вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, вкладені у заяві, та надані у справу докази. Додатково наголосив на тому, що постанову складено формально, помилково, без врахування усіх обставин справи та доказів, а головне, за відсутності безпосередньої вини авіаперевізника.
Представник відповідача помічник начальника ОКПП «Київ» з правової роботи - начальник групи правового забезпечення Хужин Кирило Анатолійович (довіреність від 17.01.2015 а.с. 74) про задоволення позову заперечив, надавши письмове обґрунтування (а.с. 37-41) й додаткові пояснення (а.с. 75). Зазначив, що відповідачем під час винесення оскаржуваної постанови дотримано положення Конституції України від 26 червня 1996 року №254к/96-ВР та передбачених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України) принципів, в той час, коли у позовній заяві інформація про порушення ними Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» від 10 січня 2002 року №2920-III й прийняття протиправного рішення, відсутня.
Виходячи з положень частини четвертої статті 122 КАС України та за згодою сторін у судовому засіданні 13 березня 2015 року судом ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Так, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
Громадянином Республіки Чилі ОСОБА_1 за посередництвом агентства TZELL TRAVEL GROUP (США) придбано електронний авіаквиток №0577510628860 та укладено договір на трансферне міжнародне повітряне перевезення з авіакомпанією Air France (Французькі Авіалінії). За цим договором виконувалось трансферне міжнародне повітряне перевезення рейсами AF401 14 грудня 2014 року (Сантьяго - Париж) оперуючий перевізник авіакомпанія Air France та AF3374 15 грудня 2014 року (Париж - Київ) маркетинговий перевізник Air France, оперуючий перевізник ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» (рейс PS128).
15 грудня 2014 року близько 18 год. 35 хв. інспектору 4-го відіпс впс «Бориспіль-3» сержанту М.Ю.Захарченко під час оформлення рейсу №128 (Париж - Київ) на паспортний контроль надано закордонний паспорт №6.973.692-0 громадянина Республіки Чилі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому була відсутня віза України. Інспектором негайно складено рапорт (а.с. 48) та повідомлено начальника 3-го відіпс впс «Бориспіль-3» капітана В.О.Алєксєєнко. У свою чергу, начальник 3-го відіпс впс «Бориспіль-3» рапортом повідомив тво начальника ОКПП «Київ» полковника В.В.Бойко (а.с. 47) та склав протокол про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень від 15 грудня 2014 року №921745 (а.с. 44-46).
У пункті 10 протоколу встановив, що перевізником ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» не виконано обов'язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування (транзиту), що призвело до перевезення громадянина Республіки Чилі до України за відсутності візи, що, відповідно, не дає підстав для в'їзду у країну.
24 грудня 2014 року тво начальника ОКПП «Київ» полковник В.В.Бойко, розглянувши справу про правопорушення, передбачене частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» постановою про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень №241 наклав на перевізника ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» штраф у розмірі 17000 грн (а.с. 7-8).
Отримавши, примірник постанови згідно вхідного штампу 26 грудня 2014 року та не погодившись з таким рішення суб'єкта владних повноважень Товариство в межах передбаченого частиною першою статті 13 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» десятиденного строку звернулося до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог виходить з того, що відповідно до пункту 3.6 розділу «В» глави 3 Додатку 9 «Спрощення формальностей» до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чиказька конвенція 1944 року, Україна до якої приєдналася 10 серпня 1992 року та яка, відповідно набула чинності для України 09 вересня 1992 року) особи, які прибувають повітряним транспортом мають мати дійсні паспортні документи та дійсні візи. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної в установленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Згідно інформації з офіційного сайту Міністерства закордонних справ України та Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Чилі про відмову від віз для осіб, які користуються дипломатичними, службовими або офіційними паспортами, вчиненої в місті Києві 26 березня 1997 року, тільки громадяни Чилі, які користуються дійсними дипломатичними і офіційними паспортами, мають право в'їжджати до України без віз.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, закордонного паспорта громадянина Республіки Чилі ОСОБА_1 №6.973.692-0 він не є дипломатичним чи офіційним. Відтак, згідно наведених правових положень, для перетину державного кордону України у такої особи повинна бути віза України. Віза у розглядуваному паспорті відсутня, а тому ОСОБА_1 заборонено в'їзд на територію України (а.с. 49-65). Такі обставини справи та правові висновки ні позивачем, ні відповідачем не заперечуються.
При цьому, відповідно до пункту 6 частини першої статті 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року №661-IV саме на ДПС України відповідно до визначених законом завдань покладається здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» у разі виявлення порушення посадовою особою відповідного органу охорони державного кордону України, яка виконує функції із здійснення прикордонного контролю, складається протокол, а відповідно до частини першої статті 13 цього ж закону, посадова особа органу охорони державного кордону України, уповноважена накладати штрафи, приймає відповідне рішення протягом п'ятнадцяти днів після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи.
Зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» встановлено відповідальність перевізника за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів.
Отже, не заперечуючи факт перетину державного кордону України іноземцем без візи України, ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» стверджує про помилковість встановлення відповідачем саме їхньої вини у цьому. Пасажиром ОСОБА_1 укладено договір на трансферне міжнародне повітряне перевезення з авіакомпанією Air France. Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА) присвоїла авіакомпанії Air France буквений код «AF» та цифровий код « 057», а авіакомпанії «Міжнародні Авіалінії України» буквений код «PS» та цифровий код « 566». Відповідно до цього, пасажир ОСОБА_1 перевозився на рейсах AF401 14 грудня 2014 року (Сантьяго - Париж) та AF3374 15 грудня 2014 року (Париж - Київ) як пасажир авіакомпанії Air France.
Крім того, у випадку придбання квитка у однієї авіакомпанії талони на рейси, що виконуються послідовно, видаються пасажиру під час реєстрації на перший рейс, а багаж реєструється не до пункту пересадки на інший рейс, а до кінцевого пункту призначення послідовного перевезення. Оскільки посадкові талони на все перевезення оформлюються та видаються пасажиру однією авіакомпанією, то і його документи перевіряються на стійці реєстрації саме хендлінговим агентом цієї авіакомпанії. Після прибуття до пункту пересадки пасажир не покидає транзитної зони, а одразу прямує на посадку на наступний рейс. У зв'язку з цим, на думку позивача, хендлінговий агент ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» немає можливості перевірити документи пасажира на предмет їх наявності та/або належного оформлення.
З такою позицією Товариства суд погодитись не може. Так, відповідно до пункту 4 Розділу 1 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 30 листопада 2012 року №735, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2012 року за №2219/22531, авіаційний перевізник, що провадить діяльність - це перевізник, який виконує або має намір виконувати рейс за договором з пасажиром або за дорученням іншої особи, юридичної або фізичної, яка має контракт з цим пасажиром, перевозить або бере на себе зобов'язання перевезти пасажира та/або його багаж згідно з квитком, а також бере на себе зобов'язання надати всі інші послуги, що пов'язані з таким перевезенням, незалежно від того, чи є ця юридична або фізична особа фактичним перевізником або перевізником за договором.
Відповідно до пункту 1 Розділу ХХІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, вони поширюються на перевезення, які здійснюються згідно з комерційними угодами між перевізниками (відомі як угоди про «спільне використання кодів» (codesharing), перевезення за угодою «інтерлайн» (interline)), навіть якщо у квитку визначений інший перевізник, ніж той, що фактично здійснює перевезення. Якщо існує будь-яка така комерційна угода, то перевізник (його агент з продажу) має надати пасажиру під час здійснення бронювання перевезення інформацію про те, який перевізник є договірним, а який фактично здійснює перевезення. Під час реєстрації пасажира на рейс ця інформація надається фактичним перевізником або його уповноваженим агентом з обслуговування в аеропорту відправлення.
Згідно пунктів 1-3 Розділу ХХІІ Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, перевезення, яке здійснюватиметься кількома послідовними перевізниками, вважається єдиним перевезенням, якщо з початку перевезення ці перевізники розглядали таку операцію як єдине перевезення і таке перевезення було оформлено складеним квитком. У разі здійснення єдиних перевезень кожний перевізник, який приймає до перевезення пасажирів і багаж (вантаж), підпадає під дію цих Правил і розглядається як одна із сторін договору перевезення, оскільки такий договір стосується частини перевезення, що здійснюється під контролем певного перевізника. Перевізник, що видав квиток, або перший перевізник, зазначений у квитку чи в складеному квитку, не відповідає за недоліки у перевезенні, що сталися на ділянці (ділянках) перевезення іншого (інших) перевізника (перевізників), у тому числі й у частині затримки в перевезенні пасажира чи багажу.
Розділом ХХІV цих же правил передбачено, що положення цього розділу застосовуються тоді, коли перевізник за договором як основна сторона укладає договір перевезення з пасажиром або з особою, яка діє від імені пасажира, а інша особа фактичний перевізник як уповноважений перевізник за договором здійснює все перевезення або його частину, але не є стосовно такої частини послідовним перевізником у розумінні розділу XXIІ цих Правил. У разі здійснення перевезень, передбачених пунктом 1 цього розділу, перевізник за договором підпадає під дію цих Правил відносно всього перевезення, а фактичний перевізник - лише відносно того перевезення, що він здійснює.
Як встановлено судом, та власне й вказано позивачем по рейсу AF3374 (Париж - Київ) 15 грудня 2014 року маркетинговим перевізником були Air France, а оперуючим перевізником ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» (рейс PS128). Це перевезення хоча і транзитне, однак, згідно інформації і на офіційному сайті позивача, рейс PS128 сполученням Париж - Київ здійснювався Товариством. Отже, системний аналіз наведених вище правових положень та встановленої обставини дає підстави вважати, що саме позивач має відповідати за перевезення, яке ним фактично надано 15 грудня 2014 року, при цьому, незалежно чи є він послідовним перевізником з відповідними договорами codesharing або interline, чи ні.
Суд враховує наведені ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» посилання на відсутність можливості у хендлінгового агента перевірити документи пасажира на предмет їх наявності та/або належного оформлення у випадку, коли після прибуття до пункту пересадки пасажир не покидаючи транзитної зони одразу прямує на посадку на наступний рейс.
Однак, зазначає, що пунктом 3 статті 11 Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй (ООН) проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятого резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї ООН 15 листопада 2000 року, ратифікованого Законом України від 04 лютого 2004 року №1433-IV та який набув чинності для України 21 травня 2004 року, - передбачено, що кожна Держава-учасниця вживає законодавчих та інших відповідних заходів для попередження і виявлення незаконного ввозу мігрантів. У відповідних випадках такі заходи включають встановлення для комерційних перевізників, у тому числі будь-якої транспортної компанії або власника зобов'язання переконатися у тому, що всі пасажири мають документи, необхідні для в'їзду до приймаючої держави. Кожна Держава - учасниця вживає необхідних заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства для того, щоб передбачити санкції за порушення зобов'язання, встановленого у цьому пункті.
Більше того, пунктом 3.33 Додатку 9 «Спрощення формальностей» Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, визначено, що експлуатанти повітряних суден в пункті посадки на борт повітряного судна вживають необхідні міри , для того, щоб переконатися, що всі пасажири мають дійсні проїзні документи, передбачені державами транзиту і призначення.
Відповідно до пункту 3 статті 7 Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 року, що набрала чинності для України 01 березня 2011 року, прикордонні заходи де це доцільно й без шкоди для відповідних міжнародних конвенцій включають запровадження обов'язку комерційних перевізників, зокрема будь-якої транспортної компанії або власника чи оператора будь-якого транспортного засобу, упевнитися, що всі пасажири мають проїзні документи, які вимагаються для в'їзду до приймаючої держави.
Суд вважає, що ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» в ігнорування вищенаведених положень міжнародних нормативно-правових актів не прийнято необхідних заходів щодо перевірки наявності у пасажира документу, необхідного для в'їзду в Україну.
Що стосується посилань Товариства на не підкріплення відповідачем оскаржуваної постанови поясненнями порушника ОСОБА_1, то суд зазначає, що порушником у розглядуваній ситуації є саме авіаперевізник - ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»», а не іноземець. Відповідний порядок та санкції застосовуються до авіаперевізника, а не пасажирів. Крім того, у справі про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень стосовно ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» №242 містяться копії паспортного документа громадянина Республіки Чилі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з відсутньою візою.
Наступне, що стосується повноважень представника Товариства, який був присутній при складанні протоколу, отримав його копію та надав пояснення під час розгляду самої справи 24 грудня 2014 року, то суд виходить з наступного. ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України»» листом від 31 жовтня 2012 року №2.1.25-1125 зверталось до ОКПП «Київ» щодо погодження списку свого персоналу для видачі перепустки, в тому числі, і з режимом роботи цілодобово, серед яких вказаний і ОСОБА_10 (ОСОБА_10.), який займає посаду інженера 1 категорії з імміграційних питань (тобто, особа, яка займається питаннями прибуття в Україну у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства).
Що ж стосовно розміру штрафної санкції виявленому порушенню та спричинених ним тяжких наслідків як для суспільства, так і для держави, то суд виходить з того, що пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» визначено, зокрема, що підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення, за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення.
З аналізу наведеного, судом вбачається, що спеціальним законом, який визначає відповідальність перевізників, що здійснюють міжнародні пасажирські перевезення є це закон. Поряд з цим, останнім визначено градацію відповідальності, а саме штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення. Тобто, вказаний закон не містить розмежування розміру відповідальності (від мінімального до максимального) перевізника в залежності від ступеня вини у вчинені порушення чи будь - яких інших обставин.
В той же час, представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що розмір штрафу визначається уповноваженою особою на власний розсуд. При визначені розміру максимального штрафу, що застосований до позивача враховувалося те, що згідно облікових даних ОКПП «Київ» Товариство протягом 2014 року 78 разів притягнуто до відповідальності за порушення Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», у тому числі у 47 випадках саме за перевезення в Україну іноземців та осіб без громадянства без візи. У 24 випадках перевізник оштрафований у розмірі 8500 грн., а у 23 випадках - у розмірі 17000 грн.
Суд додатково зауважує, що за своєю правовою природою повноваження уповноваженого органу щодо встановлення відповідальності перевізників за невиконання розглядуваного обов'язку, порядку застосування цієї відповідальності є дискреційними, оскільки не віднесено до компетенції суду, а відповідно до закону є виключною компетенцією уповноваженого органу. Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відтак, системність вжиття відповідачем заходів відносно вчинюваних за твердженням відповідача порушень позивачем дає відповідачу підстави застосувати розмір санкцій у встановлених межах за внутрішнім переконанням та судом не вбачається підстав вважати застосований в даному випадку розмір санкцій надмірним.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, за обставин, коли вимоги позивача обґрунтовано спростовані відповідачем, не відповідають дійсним обставинам та не знайшли підтвердження матеріалами справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Що стосується доводів представника позивача відносно звільнення позивача від сплати судового збору на підставі ст. 288 КУпАП, слід зазначити, що вказані доводи є помилковими, оскільки за КУпАП суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, а відтак положення цього Кодексу не застосовуються до юридичних осіб, на що звернув свою увагу Конституційний Суд України у рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001. В даному випадку позивачем - юридичною особою оскаржується постанова про накладення штрафу за правопорушення, пов'язане із здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, відносини щодо чого регулюються окремим Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" № 2920-III від 10.01.2002 р., а відтак дія ст. 288 КУпАП в даному випадку не поширюється на позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спірне рішення є законним та обґрунтованим, вірним по суті, а відтак підстав для скасування постанови та задоволення позову не має.
При цьому, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити та беручи до уваги, що позивачем при зверненні з позовом сплачено 182,70 грн. (10 відсотків розміру ставки судового збору), суд зазначає, що відповідно до положень абз. 2 п/п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 87 КАС України з позивача підлягає стягненню решта суми судового збору. Так, виходячи з обсягу заявлених майнових вимог, розмір судового збору, що підлягає сплаті, складає 1 827,00 грн. (мінімальний розмір). Враховуючи сплачену позивачем суму та у зв'язку з відмовою у задоволенні позову в частині майнових вимог, підлягає стягненню з позивача решта суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн., який на підставі ст. 9 вказаного Закону підлягає зарахуванню до спеціального фонду Державного бюджету України. При цьому, виходячи з вимог ч. 3 ст. 258 КАС України, щодо стягнення судового збору підлягає видачі виконавчий лист, який надсилається судом до державної податкової інспекції.
На підставі викладеного та керуючись вимогами статей 69-71, 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (код з ЄДР 14348681; адреса: 01030, м. Київ, вул. Лисенка, 4; адреса для листування: 02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 201-203, кімната 708) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 644,30 грн. (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському р-ні м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31218206784007, код бюджетної класифікації 22030001; код ЄДР суду 34414689). Після набрання постановою суду законної сили - видати виконавчий лист.
Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя О.А. Кармазін