ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 березня 2015 року № 826/1527/15
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк"
до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови від 16.10.2015
Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (далі - позивач, ПАТ "ПроКредит Банк") звернулось до суду з позовною заявою до Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - відповідач), в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову, датовану 16.10.2013 року, про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесену головним державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Трофімовою Т.М. у виконавчому провадженні №36336318, зобов'язати Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції подати суду який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, у строк один місць з дня набрання законної сили судового рішення, звіт про виконання судового рішення у даній адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на протиправність оскаржуваної постанови у зв'язку з невірним застосуванням відповідачем положень ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при її винесенні, що призвело до порушення прав ПАТ "ПроКредит Банк". Так, зокрема позивач зазначав, що за приписами ст. 1 наведеного Закону обмеження щодо примусового стягнення заставленого майна стосуються лише споживчих кредитів, виданих громадянам України. А якщо іпотека забезпечує кредити, отримані юридичними особами, підприємцями або фізичними особами на неспоживчі цілі, то на них мораторій не розповсюджується. Оскільки метою отримання кредиту ОСОБА_2 було купівля магазину, що на думку позивача пов'язано з підприємницькою діяльністю, а тому позивач вважає, що кредит отриманий ОСОБА_2 не є споживчим у зв'язку з чим вважає необґрунтованим висновки відповідача про наявність заборони щодо звернення стягнення на майно. Також позивач клопотав про вирішення справи без його участі.
Відповідач - Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції - заперечень по суті позову не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.
У зв'язку із неявкою представників сторін в судове засідання 10.03.2014 р. фіксування судового засідання в порядку ст. 41 КАС України не здійснювалось та на підставі ч. 6 ст. 128 одексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
На виконанні у Московському відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження №36336318 щодо примусового виконання виконавчого напису від 11.03.2009 року № 251 приватного нотаріуса про звернення стягнення з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ідн. код НОМЕР_1, мешкає за адресою АДРЕСА_1) та з ОСОБА_2 заборгованості на користь ЗАТ "ПрокредитБанк" в розмірі 282735,58 грн. за рахунок коштів отриманих від реалізації іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_2 яка належить на праві власності боржникам на користь ЗАТ "ПроКредит Банк" .
16 жовтня 2013 року, керуючись пунктом 9 частини 1 статті 47 та статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" відповідач виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку з наявною встановленої заборони заборони щодо звернення стягнення на майно, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Вважаючи протиправною постанову відповідача від 16.10.2013 року ВП №36336318 про повернення виконавчого документа стягувачеві, позивач оскаржив її до суду.а заява з виОцінивши надані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
Отже, аналіз викладеного свідчить, що обмеження щодо примусового стягнення заставленого майна стосується виключно споживчих кредитів, виданих громадянам України.
Разом з цим, 07.06.2014 року набрав чинності Закон України від 03.06.2014р. № 1304-VІІ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" згідно п. 1 якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Із наведеного слідує, що згідно зазначеного закону не може бути примусово стягнуте заставне (іпотечне) житлове майно, що забезпечує:
1. споживчий кредит отриманий позичальником - громадянином України іноземній валюті;
2. за умови, що таке майно використовується як місце постійного проживання позичальника;
3. у позичальника у власності не має іншого нерухомого житлового майна.
Як вбачається з матеріалів справи, між між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №6404-ІД 01, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 3912. Відповідно до даного Договору, в іпотеку ЗАТ «ПроКредит Банку» передана квартира №36, що знаходиться у будинку 8-Б (вісім Б), по вулиці Познанська у м. Харкові.
Даний договір підписаний в якості забезпечення виконання зобов'язань за Рамковою угодою № 6404 від 01 листопада 2007 року та Договору про надання траншу №2.24069/6404 від 01 листопада 2007 року , що був укладений між ЗАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2.
Згідно заяви позичальниці від 15.10.2007 на отримання кредиту, метою отримання кредиту була купівля магазину для здійснення роздрібної торгівлі.
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України від 12.05.1991р. № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Частиною 1 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції в розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Відповідно до пункту 19 ч. 1 ст.1 Закону N 1023-ХІІ продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Тобто Закон N 1023-ХІІ регулює відносини споживача з суб'єктом господарювання, які виготовляють та продають товари (продукцію), виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
Із системного аналізу п.п. 22, 23 ч. 1 ст. 1 із ч. 1 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ вбачається, що кредит за яким проводилось стягнення за оскаржуваною постановою ВДВС не є споживчим, з огляду на те, що кошти були видані для купівлі магазину з метою здійснення підприємницької діяльності.
Зважаючи на те, що на кредит, за яким проводиться стягнення за виконавчим написом нотаріуса не є споживчим, обмеження щодо стягнення на майно встановлені Законом України від 03.06.2014р. №1304-VІІ "Про мораторій на стягнення майна громадян України", наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на виконавчий документ, що перебуває на виконанні у відділі не розповсюджуються.
Таким чином, суд приходить до висновку про неправомірність прийняття Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 16 жовтня 2013 року ВП№36336318.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Крім того, позивач в позовній заяві просив, крім іншого, при винесенні постанови встановити судовий контроль та зобов'язати Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції протягом місяця (з дня набрання чинності судового рішення) подати звіт про виконання судового рішення.
Статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.
Враховуючи вищевикладені обставини справи суд прийшов до висновку про необхідність зобов'язати відповідача подати звіт про виконання постанови у даній адміністративній справі № 826/1527/15.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не виконав, покладений на нього обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого рішення.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 16.10.2013 року про повернення виконавчого документа Публічному акціонерному товариству «ПроКредит Банк», винесену головним державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Трофімовою Т.М. у виконавчому провадженні №36336318.
3. Зобов'язати Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції подати суду, у строк один місць з дня набрання законної сили судового рішення, звіт про виконання судового рішення у даній адміністративній справі.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.І. Келеберда