ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
02 березня 2015 року № 826/18831/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні
за позовомОСОБА_1
до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни
проскасування рішення №16284818 від 06.10.2014 та зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни про скасування рішення №16284818 від 06.10.2014 та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона є власником нерухомого майна, її права, як власниці, гарантовані державою Україна положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 1 Протоколу № 1 до ст.1 Європейської Конвенції з прав людини, положення якої застосовуються в Україні відповідно до положень ст. 9 Конституції України та мають пріоритет над нормами вітчизняного законодавства. Тобто, для проведення державної реєстрації права власності на квартиру, державному реєстратору були надані всі необхідні для того документи. Проте, в супереч вимогам законодавства відповідачем - 1 було відмовлено в реєстрації права власності роблячи посилання на те, що заява про державну реєстрацію прав пов'язаних з відчуженням нерухомого майна подана після державної реєстрації обтяжень встановлених щодо цього майна є таким, що не відповідає дійсності.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень відповідач - 1 зазначає, що посилання позивача на те, що у зв'язку зі сплатою у повному обсязі грошових коштів виконавцю будівництва - ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» за об'єкт інвестиції, позивач ще в 2006р. набув право власності інвестиції (квартири), право володіння, користування та розпоряджання не відповідає дійсності, оскільки відповідно до ч.4. ст.334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Також, відповідач -1 зазначає, що відповідно до матеріалів справи, а саме, поданої копії облікової справи сформованої державним реєстратором Шаманською А.С., перед прийняттям рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було проведено перевірку відсутності заперечення між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями та встановлено наявність відомостей щодо обтяжень прав нерухомого майна, який засвідчив обтяження всього нерухомого майна ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».
Представник відповідачів наголошує, що підстав для реєстрації права власності за позивачем не було, оскільки не скасовано обтяження, а отже, рішення про відмову в реєстрації права власності прийнято у відповідності до законодавства.
Представник відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі.
Суд, відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідачів ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Підчас судового розгляду справи, суд,
З матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2006 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (Виконавець), з одного боку, та ОСОБА_3 (Інвестор), з іншого боку, було укладено договір №2-34/2006 інвестування будівництва житлового будинку.
Відповідно до пункту 1.1, пункту 1.2, підпункту 2.1.2 пункту 2.1 вищезазначеного договору, за цим Договором Виконавець зобов'язується своїми силами та засобами, за рахунок залучених від Інвестора коштів, збудувати і передати Інвестору обумовлене житло (об'єкт інвестування), а Інвестор зобов'язується забезпечити відповідне фінансування об'єкту інвестування та прийняти його у свою власність для особистого проживання на умовах цього Договору. Характеристика об'єкту інвестування: в збудованому житлі виконуються: загально будівельні роботи; встановлюються вхідні двері, вікна; штукатурка цеглових стін всіх приміщень, крім внутрішніх стін ванної кімнати та с/в; системи: водопостачання та каналізації (без сантехніки та сантехнічних приладів); опалення; електрозабезпечення; газопостачання (без плит, які інвестор зобов'язаний встановити в квартиру на момент пуску газу в будинок). Адреса: АДРЕСА_1. Поверх - 8. Кількість кімнат -3. Загальна площа - 116,34. Житлова площа - 66,68. Запланований термін здачі будинку в експлуатацію - 4 квартал 2006 року. Термін відкриття будинку під заселення 90 днів після здачі будинку в експлуатацію. Інвестор має право отримати вказану в п. 1.2. квартиру лише за умови інвестування 100 відсотків загальної площі цієї квартири.
Інвестором було внесено у рахунок фінансування будівництва Виконавця кошти у розмірі 479 994,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 07.04.2006 р. сплачено суму в розмірі 297000 грн. та квитанцією №66 від 10.04.2006 р. було сплачено суму в розмірі 179994,00 грн.
26.10.2010 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (Виконавець), з одного боку, та ОСОБА_3 (Інвестор), з іншого боку, було укладено Додаткову угоду №1 до договору №2-34/2006 інвестування будівництва житлового будинку.
У відповідності до пункту 1 вищезазначеної додаткової угоди, враховуючи заяву інвестора від 22 жовтня 2010 року, Виконавець погоджується на заміну особи Інвестора громадянкою ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ід.код НОМЕР_1), в зв'язку з чим сторони взаємно прийшли до згоди викласти в преамбулі та у реквізитах договору найменування Сторін у наступній редакції: 1.1. Державне підприємство МО України «Укрвійськбуд», іменоване надалі "Виконавець", в особі директора ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту підприємства, з одного боку, і громадянка ОСОБА_1, іменований (а) надалі "Інвестор", з іншого боку.»
Сертифікатом відповідності КВ №165131050209 підтверджується введення в експлуатацію будинку.
Розпорядженням Святошинської РДА №149 від 13.03.2014р. присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.
17 вересня 2014 року представник позивача звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві з заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, загальною площею 117,70 кв.м.
Разом з заявою було подано наступні документи: оригінал Договору інвестування будівництва жилого будинку №2-34/2006 від 10 січня 2006 року та його копія; оригінал Додаткової угоди №1 від 26 жовтня 2010 року до Договору інвестування будівництва жилого будинку №2-34/2006 від 10 січня 2006 року та його копія; копія Інвестиційного договору №2 на будівництво жилого будинку від 09 квітня 2003 року; Довідка від 06 травня 2014 року; Витяг з реєстру інвесторів житлового будинку по АДРЕСА_1 від 06 травня 2014 року; Акт прийому-передачі квартири 337 від 06 травня 2014 року; копія Договору оренди земельних ділянок від 26 січня 2005 року; копія Сертифікату серії КВ №165131050209 від 15 квітня 2013 року; копія Розпорядження №149 від 13 березня 2014 року; оригінал технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 та його копія.
06 жовтня 2014 року позивач отримав Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень №16284818, видане державним реєстратором прав на нерухоме майно Шаманською Анною Станіславівною, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, щодо відмови у державній реєстрації права власності на приватну квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 на підставі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 20 та 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, оскільки заяву про державну реєстрацію прав пов'язаних з відчуженням нерухомого майна подано після державної реєстрації обтяжень встановлених щодо цього майна.
ОСОБА_1 вважає рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень №16284818 незаконним та таким, що порушує норми чинного законодавства України, а тому, підлягає скасуванню, звернулася з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.
Згідно з нормативним приписом статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Таким законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як визначено абзацу 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав є обов'язковою.
У відповідності до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.
У відповідності до пункту 2 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Виходячи з норми частини 1 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором може бути державний реєстратор органу державної реєстрації прав (державний службовець) або нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи, підтверджується та не оспорюється сторонами, Шаманська Анна Станіславівна є державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та здійснювала у спірних правовідносинах функції органу державної реєстрації прав.
Як зазначено вище, 17.09.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманською А.С. було прийнято та зареєстровано заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за результатом розгляду якої 06.10.2014 державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №16284818.
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено виключний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме, у державній реєстрації може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.
Згідно з частини 4 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Аналогічна норма міститься й у пункті 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 року, який передбачає, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Підставою для прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за №16284818 слугувало те, що у ході розгляду заяви встановлено наявність обтяження нерухомого майна щодо якого подано заяву, державний реєстратор послався на приписи статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункти 20 та 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 року, згідно з якою державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявність обтяжень прав на нерухоме майно.
В матеріалах справи міститься реєстраційна справа, зокрема, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна міститься запис, здійснений Державним реєстратором ОСОБА_5 Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 10.04.2014 р. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження на підставі Постанови Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 01.04.2014 серія та номер: 42060173.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.
Також, суд звертає увагу, що за змістом статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» арешт майна полягає у обмеженні розпорядження, володіння і користування майном.
Це означає, що реєстрація арешту є актом обмеження прав власника, а не актом офіційного визнання прав чи вимог інших осіб на майно.
Тому, наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 11 листопада 2014 року № 21-357а14.
Враховуючи, що на момент подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності на нерухоме майно арешт зазначеного майна знято не було, державний реєстратор правомірно відмовив у державній реєстрації права власності.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки в частині щодо скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни №16284818 від 06.10.2014 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В частині позовних вимог щодо зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), подану представником позивача 17.09.2014 за реєстраційним номером 8180485 не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманської Анни Станіславівни №16284818 від 06.10.2014 прийнято у відповідності до законодавства.
В частині позовних вимог щодо зобов'язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві здійснити державну реєстрацію права власності на приватну квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, є передчасними та спрямовані на майбутнє, що в свою чергу не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене, керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.П. Огурцов