04.02.2015р. м. Київ К-39515/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Кобилянського М.Г.,
Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року в справі за його позовом до Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області про перерахунок заробітної плати,
У вересні 2009 року позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що в порушення вимог законодавства йому як судді Малинського районного суду Житомирської області з січня 2006 року не в повному обсязі виплачувалась заробітна плата, у зв'язку з чим просив суд поновити порушені права.
Неодноразово уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не врегулювання питання здійснення перерахунку його заробітної плати при збільшенні розміру мінімальної заробітної плати; зобов'язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»; стягнути з Державної судової адміністрації України невиплачену заробітну плату з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року та компенсацію втрати заробітної плати.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2010 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо непогашення заборгованості по заробітній платі та матеріальній допомозі, що виникла у зв'язку із застосуванням пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про оплату праці суддів»; стягнуто з Державної судової адміністрації України недоотриману заробітну плату (в тому числі матеріальної допомоги) за період з 2006 року по 2009 рік в сумі 115 973,18 грн.; зобов'язано Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 29 січня 2004 року працює на посаді судді Малинського районного суду Житомирської області. Нарахування його посадового окладу здійснювалось з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243, якою визначено, що розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не проводиться.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата позивачу нараховувалась протягом 2006-2009 років з розрахунку посадового окладу, кратного мінімальній заробітній платі 332 грн., а тому йому було недоплачено заробітну плату та матеріальну допомогу. У зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати позивачу підлягала компенсація втрати частини доходів у заявленій у позовних вимогах сумі.
Скасовуючи рішення окружного суду та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що оскільки питання визначення посадових окладів після скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України«Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865 у встановленому статтею 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» не було визначено, підстав для задоволення позовних вимог не було.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Недотримання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року №865, яка набрала чинності з 01 січня 2006 року, було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 доповнено пунктом 4-1, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в частині визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 залишено без змін.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За правилами частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Враховуючи викладене, постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року була обов'язковою з 03 грудня 2007 року (дати набрання нею законної сили) до 01 січня 2012 року (дати втрати чинності скасованої нею постанови Кабміну), а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року - з 19 серпня 2009 року (дати набрання нею законної сили) до 13 квітня 2011 року, дати її скасування постановою Вищого адміністративного суду України.
Проте постанова Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки нею визнано протиправним та скасовано лише пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, відповідно до положень якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Між тим, аналогічні обмеження були передбачені також постановою Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року № 1243, якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 незаконною та нечинною не визнавалась, а тому підлягала виконанню.
Пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 були визнані незаконними постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року (набрала законної сили 19 серпня 2009 року).
Обов'язковому виконанню підлягає рішення суду, яке ухвалено відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з положеннями статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт може бути визнаний адміністративним судом незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, між тим втрачає чинність він лише при умові наявності відповідного запису про це у резолютивній частині рішення суду про визнання такого нормативно-правового акту нечинним.
У резолютивній частині постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року суд визнав незаконними постанови Кабінету Міністрів України «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» від 21 грудня 2005 року №1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865» від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03 вересня 2005 року № 865.
Рішення про визнання зазначених нормативно-правових актів нечинними судом не ухвалювалось.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадку, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.
Додаткова постанова у зазначеній справі судом не приймалась.
Отже, оскільки вказані положення постанов Кабінету Міністрів України, будучи визнані судом незаконними, нечинними не визнавались, тому підлягали виконанню.
Статтею 44 Закону України «Про статус суддів» в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, було встановлено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Частина 4 зазначеної правової норми встановлювала розміри щомісячної надбавки за вислугу років, яка підлягала виплаті суддям.
Розміри посадових окладів, премій встановлювались Кабінетом Міністрів України, розміри надбавок за кваліфікаційні класи суддів та інших надбавок у різні періоди визначались указами Президента України та (або) постановами Кабінету Міністрів України.
При цьому відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Статтею 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Таким чином, Кабінет Міністрів України при визначенні розміру заробітної плати працівників бюджетних установ, у тому числі і суддів, повинен виходити з обсягів витрат на оплату праці, затверджених Державним бюджетом України на відповідний рік.
Встановивши сталу величину посадових окладів суддів, Кабінет Міністрів України регулював розмір заробітної плати суддів у спірний період за рахунок розміру премій та інших доплат у межах визначених Державним бюджетом України обсягів.
У зв'язку з викладеним вимоги позивача про перерахунок заробітної плати задоволенню не підлягають, а тому висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правомірним.
Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування і залишення в силі рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/ І.Я. Олендер /підпис/