04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" березня 2015 р. Справа№ 910/28856/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Мальченко А.О.
Сухового В.Г.
при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №05/2/3-18241-14 від 16.02.2015 року заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року
у справі №910/28856/14 ( суддя - Ярмак О.М.),
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:
1.Оболонської районної у місті Києві ради
2.Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації
до товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас»
про визнання недійсним договору в частині та внесення змін до договору
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача 1: не з'явились
від позивача 2: не з'явились
від відповідача: Гембару О.Ю., довіреність б/н від 29.07.2014 року,
Міщенко М.М., довіреність б/н від 23.10.2014 року
від Прокуратури міста Києва: Вакулюк Д.С., посвідчення №018332 від 16.07.2013 року
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Оболонської районної у місті Києві ради та Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» про визнання недійсним договору в частині та внесення змін до договору (а.с. 4-10).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року позов Заступника прокурора міста Києва залишено без розгляду на підставі п. 1ч. 1 ст. 81 ГПК України (а.с. 124-127).
Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що Оболонська районна у місті Києві рада та Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, в інтересах яких заступником прокурора поданий позов, згідно рішення Київської міської ради №7/4819 від 09.08.2010 року та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 30.09.2010 року № 787 є припиненими шляхом ліквідації, також судом зазначено, що прокурор, подаючи позов, не обґрунтував необхідність захисту інтересів держави, оскільки на час звернення з позовом Оболонська районна у м. Києві рада не мала статусу та не здійснювала повноважень органу виконавчої влади, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором невірно визначено позивача у справі, не обгурнтовано в чому полягає порушення інтересів держави, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України є підставою для залишення позову без розгляду.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, заступник прокурора м. Києва, 16.02.2015 року подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі № 910/28856/14 скасувати повністю та направити справу для розгляду до Господарського суду міста Києва.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом не враховано, що на дату звернення заступника прокурора з позовом до суду позивачі у справі, в інтересах яких поданий позов, не є такими, що припинилися, оскільки запис про припинення Оболонської районної у місті Києві ради та Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», не вносився, а відтак вони можуть бути сторонами у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 року апеляційну скаргу №05/2/3-18241-14 від 16.02.2015 року заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 16.03.2015 року.
16.03.2015 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача у справі надійшов відзив б/н від 13.03.2015 року (вх. №09-11/4491/15) на апеляційну скаргу, в якому товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» зазначає про обґрунтованість і законність прийнятої Господарським судом міста Києва ухвали від 10.02.2015 року про залишення позову без розгляду, а тому просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволення апеляційної скарги, а ухвалу суду від 10.02.2015 року залишити без змін.
У судовому засіданні 16.03.2015 року прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі № 910/28856/14 скасувати повністю та направити справу на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Представники відповідача заперечили проти вимог апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представники позивачів у судове засідання 16.03.2015 року не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм процесуального права при винесені оскаржуваної судової ухвали, вважає, що апеляційна скаргу заступника прокурора міста Києва підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недійсним частини інвестиційного договору №1/10, укладеного 30.06.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» та Оболонською районною у місті Києві радою, а саме, визнання недійсними пунктів 3.4.1, 3.4.2, 3.4.3., 3.5 договору; та внесення змін до п.3.5. інвестиційного договору № 1/10 від 30.06.2010 року шляхом викладення його у наступній редакції: «Грошову вартість частки замовника в рамках реконструкції Оболонського проспекту встановлено у розмірі 52834020 грн. (п'ятдесят два мільйони вісімсот тридцять чотири тисячі гривень)».
При поданні позову у даній справі заступником прокурора визначено позивачами Оболонську районну у місті Києві раду та Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію, з огляду на те, що спірний договір укладався саме з Оболонською районною у місті Києві радою і його виконання здійснюється через фінансове управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Статтею 21 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор в межах своєї компетенції має право звертатись до суду в передбачених законом випадках.
Приписами ст. 2 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. ст. 2, 10, 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», рада є органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади і здійснює управління рухомим і нерухомим майном та іншими об'єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формує, затверджує, виконує відповідні бюджети та контролює їх виконання.
Згідно положень ст. 18 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються зокрема на договірній основі і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Одночасно, як вбачається з ст. 1 наведеного вище Закону делеговані повноваження - це повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
Згідно п. б) ст. 28 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.
Враховуючи наведене, на момент укладення спірного інвестиційного договору №1/10 Оболонська районна у місті Києві рада виконувала свої функції та діяла на підставі вказаних норм законодавства, зокрема для забезпечення соціально-економічного та культурного розвитку району та сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на даній території.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Відповідач, посилаючись на рішення Київської міської ради від 09.08.2010 р. № 7/4819 «Про питання організації управління районами в місті Києві» та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2010 року № 787 «Про організаційно - правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09.08.2010 р. № 7/4819», згідно яких вирішено припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації (без правонаступництва) районні у місті Києві ради, в тому числі Оболонську районну у м. Києві раду та її виконавчий орган - Оболонську районну в м. Києві державну адміністрацію, стверджує, що на дату звернення прокурора з позовом до суду позивач 1 не мав статусу та не здійснював повноважень органу місцевого самоврядування, а відповідно не міг бути позивачем у справі.
Однак, ч.ч. 1, 2 ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Згідно п. 2 ч. 12 ст. 36 вищезазначеного Закону дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.
З наявних в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.01.2015 року вбачається, що Оболонська районна у місті Києві рада станом на 28.01.2015 року перебуває у стані припинення, тобто запису про її припинення до Єдиного реєстру не внесено, а відомості про перебування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації в процесі припинення відсутні (а.с. 103-104). Тобто, станом на момент звернення заступника прокурора з позовом до суду Оболонська районна у місті Києві рада та Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація мали статус юридичних осіб та у встановленому законом порядку не припинилися, відтак могли виступати стороною у договорі та згідно ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» бути позивачами у справі.
Одночасно, колегія суддів відхиляє твердження відповідача щодо необґрунтованості визначення заступником прокурора в якості позивача 2 Оболонську районну в місті Києві державну адміністрацію, так як на момент укладання спірного договору 30.06.2010 року такого органу не існувало (оскільки останній був утворений згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної від 30.09.2010 року №787) і відповідно її прав та інтересів спірним договором не порушено, оскільки питання існування спору між позивачем 2 та відповідачем у справі чи його відсутності є вирішенням спору по суті, за результатами якого повинне бути прийняте відповідне рішення.
Враховуючи відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення Оболонської районної у місті Києві ради та Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, а також те, що стороною договору, частину якого заступник прокурора просить визнати недійсним та в який просить внести зміни, є саме Оболонська районна у місті Києві рада, яка виконувала завдання, покладені на неї Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», висновок місцевого господарського суду про те, що заступником прокурора міста Києві невірно визначено позивачів у справі є безпідставним і таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Окрім того, Господарський суд міста Києва ухвалюючи рішення про залишення позову без розгляду вказав на те, що заступник прокурора міста Києва не обґрунтував в чому саме полягає порушення інтересів держави та необхідності захисту таких інтересів.
Частиною 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. N 3-рп/99 по справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Вказаним Рішенням Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.99 року встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється, серед інших, за принципами законності, поєднання місцевих і державних інтересів, що, зокрема, і передбачає можливість делегування повноважень органам місцевого самоврядування у сфері інвестиційної діяльності.
У ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Додержання принципу законності передбачає також прийняття відповідними органами місцевого самоврядування рішень та укладення договорів, які б відповідали вимогам чинного законодавства, не суперечили інтересам суспільства, не порушували б права інших осіб, не завдавали б шкоди довкіллю або культурній спадщині.
У відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор в межах своєї компетенції має право звертатись до суду в передбачених законом випадках.
Як вбачається з матеріалів справи, Прокуратурою міста Києва у межах кримінальної справи №1819 на підставі висновків судово-економічної експертизи №5677/5678/12-45 від 16.12.2012 року (а.с. 94-97), комісійної судової оціночної експертизи №5679/5680/12-42 від 30.07.2012 року (а.с. 86-93) були виявлені порушення при укладенні та реалізації інвестиційного договору №1/10 від 30.06.2010 року вимог закону, а саме ст. 31 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», що, на думку заступника прокурора міста Києва, завдало збитків місцевому бюджету Оболонського району м. Києва.
Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Обґрунтовуючи інтереси держави, прокурор посилається на те, що спірний договір укладався з метою покращення соціально-культурної інфраструктури Оболонського району міста Києва, виходячи з необхідності продовження реалізації інвестиційної програми капітального будівництва території Оболонського району міста Києва та своєчасного завершення забудови Оболонського проспекту, відтак стосується захисту економічних інтересів територіальної громади, що поєднується із державними інтересами.
Беручи до уваги те, що заступником прокурора обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом безпідставно залишено позов без розгляду на підставі п. 1 ч.1 ст. 81 ГПК України, у зв'язку з чим апеляційна скарга заступника прокурора підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі №910/28856/14 скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.
Згідно п.3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013 року заявники, позивачі та інші категорії осіб, які згідно із статтями 3 і 5 Закону звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і в разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами і заяв про перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Як передбачено п. 8 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду судовий збір сплачується у розмірі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.
Враховуючи наведене, судовий збір, що підлягає стягненню в доход Державного бюджету України, у розмірі 609,00 грн. (0,5 розміру мінімальної заробітної плати) за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі №910/28856/14 покладається на товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас».
Керуючись ст. ст. 2, 29, 49, 99, 101, 105, 106, ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу №05/2/3-18241-14 від 16.02.2015 року заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі №910/28856/14 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року у справі №910/28856/14 скасувати.
3. Справу №910/28856/14 передати Господарському суду міста Києва для розгляду по суті.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 33346854) в доход Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн 00 коп судового збору за розгляд апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Матеріали справи №910/28856/14 направити до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді А.О. Мальченко
В.Г. Суховий