"17" березня 2015 р.Справа № 915/699/13
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Головей В.М.
Суддів: Савицького Я.Ф., Шевченко В. В.,
при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи ОСОБА_1
на рішення господарського суду Миколаївської області від 16 грудня 2014 року
у справі № 915/699/13
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного Банку «Приватбанк»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 44 626,56 грн.
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 17.03.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» (далі - Банк, позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, відповідач) про стягнення 44 626, 56 грн., з яких: 11 452,99 грн. - заборгованості за кредитом, 18 110,55 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 15 063,02 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Позов обґрунтований тим, що відповідачем не виконав зобов'язання за договором №LVH2-31 про надання Овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007 в частині повернення в установлені строки наданого кредиту.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.09.2013, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013, визнано недійсним договір № LVH2-31 про надання Овердрафт-мікро кредиту від 11.09.2007, укладений між Банком та ФОП ОСОБА_1, у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2014 касаційну скаргу Банку - задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 10.09.2013 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 - скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.07.2014, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2014, припинено провадження у справі на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з проведенням 08.07.2014 державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
Постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2014 касаційну скаргу Банку задоволено, ухвалу господарського суду Миколаївської області від 18.07.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2014 - скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.12.2014 позов Банку задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 44 626,56 грн., з яких: 11452,99 грн. - борг за кредитом, 18 110,55 грн. - проценти за користування кредитом, 15 063,02 грн. - пеня та 1 720,50 грн. - судового збору.
Рішення мотивоване тим, що позивач в силу 33 ГПК України, довід в установленому законом порядку обставини, на які він посилається на підставу своїх вимог.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2015 апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 24.02.2015.
24.02.2015 у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання, розгляд апеляційної скарги відкладався на 17.03.2015.
17.03.2015 представники сторін в судове засідання не з'явились та не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялись належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень від 17.01.2015 та 26.02.2015, про поважні причини неявки суд не повідомили та правами, наданими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.
Отже, неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.01.2015 про прийняття апеляційної скарги до провадження та ухвалою про відкладення розгляду апеляційної скарги у даній справі явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, за таких обставин судова колегія вважає, що матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті за відсутності представників сторін.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Господарським судом вірно встановлено, що за змістом ст. 634 ЦК України, кредитні договори позивача укладаються шляхом приєднання до існуючих стандартних умов. Форма договору про надання кредиту затверджена наказом позивача № С-127 від 10.07.06 р. (а.с. 60-74 т. 2) та за змістом відповідає договору про надання овердрафт-мікро кредиту № LVH2-31, який було укладено 11.09.2007 року між сторонами, за умовами якого, банк при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснити «овердрафт-мікро» обслуговування клієнта (відповідач), що полягає у проведенні його платежів понад залишку коштів на відкритому в банку поточному рахунку клієнта № НОМЕР_2 за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3 даного договору шляхом дебетування поточного рахунку. Кредит надавався в обмін на зобов'язання клієнта повернути кредит, сплатити проценти та винагороду в обумовлені даним договором строки.
Ліміт, стосовно до цього договору, являє собою суму грошових коштів, в межах якої банк зобов'язувався проводити оплату розрахункових документів клієнта понад залишок коштів на його поточному рахунку.
Овердрафт-мікро кредитування клієнта здійснюється банком в межах ліміту та терміну, встановлених відповідно до п.п. 1.3, 1.4 цього договору, з періодом безперервного користування кредитом не більше 30 днів. Періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Початком періоду безперервного користування кредитом вважається перший день, починаючи з якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку відповідача при закритті банківського дня. Зменшення або збільшення заборгованості за кредитом в цей період не впливають на зміну дати початку періоду безперервного користування кредитом. Датою закінчення періоду безперервного користування кредитом вважається день, по закінченню якого на поточному рахунку зафіксоване нульове дебетове сальдо (п.п. 1.1, 1.3, 1.5 договору).
Проведення платежів відповідача в порядку обслуговування кредитного ліміту, здійснюється позивачем протягом одного року до 11.09.2008 (п. 1.4. договору).
При цьому, банк на виконання своїх обов'язків зобов'язався відкрити для обслуговування кредиту рахунок по процентам № НОМЕР_3 (п. 2.1.1 договору).
Пунктом 2.4.1 договору встановлено, що клієнт має право використовувати ліміт, встановлений згідно п.п. 1.3, 2.3.2 цього договору, частинами з правом подальшого використання вільного залишку ліміту при дотриманні умов цього договору.
Від імені відповідача договір укладав директор Пристай Олег Ігорович, який діяв на підставі свідоцтва про реєстрацію від 07.10.2002, про що визначено в тексті договору.
Разом з тим, в розділі 8 договору (реквізити сторін) зазначено, що зі сторони клієнта договір підписано відповідачем ОСОБА_1
З матеріалів справи вбачається, що умовами договору відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_2 в сумі 14 900,00 грн., строком до 11.09.2008.
Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ст. 1049 ЦК України).
Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ст.1069 ЦК України).
Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи підтверджено та вірно зазначено господарським судом, що згідно виписок банку станом на 19.04.13 (а.с. 34, 45-51 т. 1, а.с. 76-85 т. 2) за дебетом рахунку № НОМЕР_2 загальні обороти (витрати з рахунку) за період з 11.09.2007 по 28.11.2008 складають суму 629 960,83 грн., а за кредитом рахунку (надходження грошових коштів) за цей же період складають 628 548,02 грн.
Враховуючи вхідний залишок грошових коштів на рахунку в сумі 1 412,81 грн., загальні обороти за кредитом та перенесення 11.08.2008 простроченої заборгованості в сумі 12 652,99 грн. на рахунок НОМЕР_4, заборгованість відповідача складає 11 452,99 грн.
Приписами ст. 40 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, якщо учасник платіжної системи або його клієнт бере участь у розгляді спору судом, розрахунковий банк цієї платіжної системи чи клірингова установа зобов'язані надавати цьому учаснику платіжної системи або його клієнту, а також судам та органам досудового слідства послуги для визначення достовірності інформації, яка міститься в електронних документах, що обробляються платіжною системою, яку обслуговує цей розрахунковий банк, ця клірингова установа. Суди та органи досудового слідства не можуть відмовити у прийнятті як доказу електронного документа та вимагати надання паперового документа.
Облік операцій здійснювався відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою правління НБУ від 17.06.2004 № 280.
Отже, виходячи з викладеного, визначені вище виписки банку є належним і допустимим доказом заборгованості відповідача в сумі 11 452,99 грн., у розумінні ст. 34 ГПК України та судова колегія вважає, що господарський суд підставно задовольнив позов в цій частині.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Відповідач свої обов'язки за договором належним чином не виконав. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Щодо позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне повернення кредиту, судова колегія зазначає наступне.
Пунктами 3.1, 3.2 договору встановлено, що за користування кредитом за період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта, при закритті банківського дня клієнт зобов'язаний сплатити проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом і встановлений в додатку № 1 до договору. Відповідно до ст. 212 ГК України, при порушенні будь-яких зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.4, 1.5, 2.2.3-2.2.5, 2.3.4 договору, клієнт зобов'язаний сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 44,0% річних от суми залишку несплаченої заборгованості.
Відповідно до ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно п.п. 4.1, 4.4, 4.7 договору при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 3.1, 3.2, 3.3 цього договору; строків повернення кредиту, передбачених п.п. 1.4, 1.5, 2.2.3 - 2.2.5, 2.3.4 цього договору; винагороди, передбаченої п.п.2.2.6, 3.4 цього договору, клієнт зобов'язаний виплатити банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки БНУ, яка діяла в період, за який виплачується пеня.
Нарахування пені за кожен випадок порушення зобов'язань, здійснюється протягом 3-х років із дня, коли відповідне зобов'язання повинно було бути виконане клієнтом. Строки позовної давності на вимогу про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Перевіривши розрахунки позивача суми проценти за користування кредитом нарахованих позивачем за період з 09.08.2008 по 26.03.2012 (підтверджені розрахунком позивача та банківською випискою за період з 01.01.07 по 19.04.13 р. (а.с. 31-33 т. 1, 87-90 т. 2, 52-69 т. 1)) та пені за період з 09.08.2008 по 11.08.2011, колегія суддів дійшла висновку, що їх було зроблено арифметично вірно.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевим судом правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 15 063,02 грн. та процентів за користування кредитом - 18 110,55 грн.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи викладені в апеляційній скарзі фізичної особи ОСОБА_1, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, як підстави для скасування рішення та відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Посилання апелянта на те, що він не підписував договір про надання овердрафт-мікро кредиту № LVH2-31 від 11.09.2007 року та не надав повноважень іншим особам, не доведені відповідачем належним чином.
Як зазначалось вище, у договорі визначено, що його укладав директор Пристай Олег Ігорович, який діяв на підставі свідоцтва про реєстрацію від 07.10.2002, про що визначено в тексті договору, а в розділі 8 договору (реквізити сторін) зазначено, що зі сторони клієнта договір підписано відповідачем ОСОБА_1
На підтвердження неналежності йому підпису, відповідач посилається на експертний висновок № 904 від 09.08.2013 року.
Колегія суддів, вважає, що експертний висновок № 904 від 09.08.2013 року не може бути визнано належним та допустимим доказом, згідно ст. 34 ГПК України, з огляду на те, що:
- у вступній частині експертного висновку № 904 судово-почеркознавчої експертизи за справою № 915/699/13, виконаного провідним судовим експертом Козловим Ф.М., не зазначено строк дії свідоцтва № 754 про присвоєння кваліфікації судового експерта Козлову Ф.М. Згідно витягу з реєстру атестованих експертів (а. с. 196-197 т. 1) строк дії свідоцтва експерта Козлова Ф.М. № 754 закінчився 01.08.2013, в той час як експертний висновок № 904 складено 09.08.2013.
Разом з тим, визначений витяг з реєстру атестованих експертів свідчить, що згідно свідоцтва № 353, виданого 15.03.2013, експерт мав право виконувати почеркознавчу експертизу починаючи з 29.07.2013 про що не було зазначено в експертному висновку.
- як свідчать матеріали справи, на дослідження були надані вільні зразки підпису на 9 документах (а.с. 148-156 т. 1).
У розумінні пунктів 1.5, 1.8 Рекомендацій Мін'юста України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», зареєстр. Мін'юстом України 03.11.1998 за № 705/3145, зі змінами від 26.12.2012 (далі-Інструкція), згідно яких вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (буквені та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до порушення господарської справи і не пов'язані з її обставинами. Вільні зразки по змозі повинні відповідати об'єкту, який досліджується, за часом виконання, за видом матеріалів письма (папір, олівець, кулькова ручка тощо), за формою документа (накладні, відомості та ін.), за його змістом та цільовим призначенням.
Як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5 - 8 аркушів.
Разом з тим, надані на експертизу вільні зразки виконані на 9-ти документах в квітні 2010, січні 2011, листопаді 2009, тобто після укладення договору 11.09.2007; на 7-ми документах міститься підпис виконаний гелевою ручкою чорного кольору, в той же час, договір підписаний кульковою ручкою синього кольору.
Що ж до посилання апелянта на відсутність у нього печатки, то слід зазначити, що відкриваючи поточний рахунок у позивача, відповідач скріпив печаткою СПД ОСОБА_1 заяву про відкриття поточного рахунку від 25.06.2005 та інші документи, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме: заява про відкриття поточного рахунку від 25.06.2005; договір банківського рахунку № LV042Y від 06.11.2006 з додатками № 3, 4, 5, 6 та додатковими угодами № 1, 2; договір здійснення розрахунково-касового обслуговування № LV042Y від 25.06.2005 з додатком № 1 та додатковими угодами № 1, 2; заявки на підключення користувачів електронних розрахунково-інформаційних програм від 27.07.2005, 06.11.2006; заяви про переведення рахунків від 22.09.2006; листи-гарантії ФОП ОСОБА_1 від 28.11.2006, 10.01.2007, на підставі яких відповідачу було відкрито поточний рахунок НОМЕР_2, яким він користувався та виконувалось розрахунково-касове обслуговування останнього.
Крім цього, відповідач не звертався в слідчі органи щодо підробки визначеної печатки.
Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ст. 241 ЦК України).
Наявні в матеріалах справи виписки банку свідчать про те, що відповідач отримував грошові кошти за овердрафтом, частково повертав їх та сплачував відсотки.
Таким чином, в будь-якому разі, відповідачем було схвалено договір про надання овердрафт-мікро кредиту № LVH2-31 від 11.09.2007 року.
Судова колегія не приймає до уваги, доводи апелянта щодо застосування строку позовної давності, оскільки в договорі про надання овердрафт-мікро кредиту № LVH2-31 від 11.09.2007 року сторони узгодили 5-річний строк позовної давності та 3-річний для нарахування пені.
Матеріали справи містять повідомлення про проведення державної реєстрацій припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 8 липня 2014 року внесено запис №25220060003027062 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, НОМЕР_1.
Відповідно до п. 4.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. Однак у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду. У будь-якому разі у суду немає й правових підстав для застосування при цьому положень статті 25 ГПК та залучення до участі у справі як правонаступника фізичної особи - підприємця тієї ж таки фізичної особи, оскільки правонаступництво передбачає перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта до іншого, а не зміну правового статусу однієї й тієї ж самої особи.
У разі задоволення позову до фізичної особи, яка в процесі розгляду справи втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, резолютивна частина відповідного судового рішення, крім відомостей, передбачених частинами другою-сьомою статті 84 ГПК, повинна містити дані, визначені в пункті 2 частини другої статті 54 цього Кодексу для фізичної особи (без зазначення її колишнього статусу суб'єкта підприємницької діяльності).
Таку ж правову позицію викладено й в постанові Верховного Суду України від 07.11.2006 у справі № 16-9/225-04-7490, де зазначено про необхідність вирішення господарським судом спору по суті й після втрати відповідачем-суб'єктом підприємницької діяльності відповідного статусу.
Отже, наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись cm.cm. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.12.2014 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.03.2015 року.
Головуючий суддя: Головей В.М.
Судді: Савицький Я.Ф.
Шевченко В. В.