ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.03.2015Справа №910/26719/14
За позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі:
1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву;
2) Державного підприємства Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" в особі директора Савронь Олексія Едуардовича
про стягнення 47 642,47 грн.
Судді Гумега О.В. (головуючий)
Ващенко Т.М.
Полякова К.В.
Представники
від прокуратури: не з'явилися
від позивача-1: Ємець Ю.В. за довіреністю № 12 від 02.03.2015 р.
від позивача-2: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
Заступник прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (позивач-1) та Державного підприємства Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА" (позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" в особі директора Савронь Олексія Едуардовича (відповідач) про стягнення 47 642,47 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/26719/14 та призначено розгляд справи на 26.01.2015 р. о 15:00 год.
В судове засідання, призначене на 26.01.2015 р., представники прокуратури, позивача-1 та відповідача з'явилися.
Представник позивача-2 в судове засідання, призначене на 26.01.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 04.12.2014 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні, призначеному на 26.01.2015 р., судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 04.12.2014 р. про порушення провадження у справі № 910/26719/14 та встановлено, що сторони вимог ухвали суду не виконали.
Представники позивача-1 та відповідача в судовому засіданні, призначеному на 26.01.2015 р., подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
Враховуючи клопотання позивача-1 та відповідача про продовження строку вирішення спору та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 26.01.2015 р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 р. продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 09.02.2015 р. о 10:30 год.
26.01.2015 р. через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
06.02.2015 р. через відділ діловодства суду від представника позивача-1 надійшов супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2014 р., а саме: довідкою позивача-1 від 21.01.2015 р. про відсутність аналогічного спору; витягом № 31-585 від 12.05.2014 р. з ЄДРПОУ щодо позивача-1 та витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача.
06.02.2015 р. через відділ діловодства суду від представника позивача-1 надійшла заява про уточнення позовних вимог № 30-10/642 від 22.01.2014 р., відповідно до якої позивач-1 просив суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 52 190,05 грн., з яких: 40 061,68 грн. - основного боргу, 7 347,54 грн. - інфляційних нарахувань, 4 780,83 грн. - пені. В якості додатків до наведеної заяви позивач-1 надав суду розрахунок заборгованості з орендної плати станом на 12.01.2015 р.; розрахунок пені станом на 12.01.2015 р.; докази направлення заяви про уточнення позовних вимог сторонам по справі та акт обстеження від 01.10.2014 р., складений спеціалістами Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
В судове засідання, призначене на 09.02.2015 р., представники прокуратури, позивача-1 та відповідача з'явилися.
Представник позивача-2 в судове засідання, призначене на 09.02.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 04.12.2014 р. та від 26.01.2015 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні, призначеному на 09.02.2015 р., представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач не приймав об'єкт оренди, відповідно не підписував акт прийому-передачі об'єкта оренди та не користується будь-яким об'єктом оренди, що належить позивачу-1. Відповідач вважає, що посилання прокурора на Акт приймання-передачі в оренду приміщення в лабораторному корпусі 01-1 по вул. Малинській, 4 від 01.01.2002 р. не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки даний акт зі сторони орендаря (відповідача) не підписаний та даний акт був складений на виконання умов Договору № 2/2002 на оренду нерухомого майна від 01.01.2002 р., який не є підставою даного позову.
В якості додатків до відзиву відповідач надав суду копію акту приймання-передачі від 01.01.2002 р.; копію листа № 30-05/13209 від 15.09.2009 р.; копію заяви про можливість продовження дії договору оренди № 3864 від 23.04.2007 р. та копії листів № 30-05/1174 від 27.01.2010 р., № 30-18/5299 від 22.03.2010 р., № 30-05/13855 від 01.09.2010 р.
Відзив разом з доданими до нього документами залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні, призначеному на 09.02.2015 р., представник відповідача подав довідку про відсутність аналогічного спору та довідку № 4398/04 з ЄДРПОУ стосовно відповідача. Довідки залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.
В судовому засіданні, призначеному на 09.02.2015 р., здійснювався розгляд заяви позивача-1 про уточнення позовних вимог, поданої 06.02.2015 р. через відділ діловодства суду.
Представник позивача-1 в судовому засіданні, призначеному на 09.02.2015 р., підтримав заяву про уточнення позовних вимог № 30-10/642 від 22.01.2014 р., подану 06.02.2015 р. через відділ діловодства суду, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 52 190,05 грн., з яких: 40 061,68 грн. - основного боргу, 7 347,54 грн. - інфляційних нарахувань, 4 780,83 грн. - пені. Представник прокуратури підтримав наведену заяву про уточнення позовних вимог.
Виходячи зі змісту поданої позивачем-1 заяви про уточнення позовних вимог, а також змісту поданої Заступником прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах позивачів-1, 2 позовної заяви № 42-2596-14 від 27.11.2014 р., суд розцінив заяву позивача-1 про уточнення позовних вимог № 30-10/642 від 22.01.2014 р. як збільшення розміру позовних вимог та прийняв цю заяву до розгляду, новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір у даній справі, суд визначив 52 190,05 грн., з яких: 40 061,68 грн. основного боргу, 4 780,83 грн. пені, та 7 347,54 грн. інфляційних нарахувань.
Представники прокуратури та позивача-1 в судовому засіданні 09.02.2015 р. надали усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримали з урахуванням заяви позивача-1 про уточнення позовних вимог, поданої 06.02.2015 р. через відділ діловодства суду.
Представники відповідача в судовому засіданні 09.02.2015 р. проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві, поданому 09.02.2015 р. в судовому засіданні.
Враховуючи складність справи та положення ч. 1 ст. 4-6 ГПК України, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду справи № 910/26719/14 колегіально у складі трьох суддів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 р. було призначено здійснювати розгляд справи № 910/26719/14 колегіально у складі трьох суддів.
Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 09.02.2015 р. для здійснення колегіального розгляду справи № 910/26719/14 визначено наступних суддів: Гумега О.В. (головуючий), Ващенко Т.М., Полякова К.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 р. справу № 910/26719/14 прийнято до провадження колегії суддів у складі: Гумега О.В. (головуючий), Ващенко Т.М., Полякова К.В., розгляд справи призначено на 02.03.2015 р. об 11:20 год.
27.02.2015 р. через відділ діловодства суду від представника позивача-1 надійшли пояснення на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2015 р. В якості додатків до пояснень позивач-1 надав суду копії рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2010 р. у справі № 11/363, рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. по справі № 910/19075/13, постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2011 р. у справі № 11/363, листа Державного підприємства Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА" (балансоутримувача) від 15.03.2007 р. № 21/4-334, листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" (відповідача) від 19.03.2007 р. № 07, акта обстеження від 01.10.2014 р., складеного спеціалістами Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 08.04.2014 р. № 30-05/3663 з доказом направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Сако", листа ВДВС Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 30.05.2014 р. № 5385/03-28.
В судове засідання, призначене на 02.03.2015 р. представники прокуратури, позивача-1 та відповідача з'явилися.
Представник позивача-2 в судове засідання, призначене на 02.03.2015 р., не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 04.12.2014 р., від 26.01.2015 р. та від 10.02.2015 р. не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представники прокуратури та позивача-1 в судовому засіданні 02.03.2015 р. надали усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримали з урахуванням заяви позивача-1 про уточнення позовних вимог, поданої 06.02.2015 р. через відділ діловодства суду, та пояснень позивача-1, поданих 27.02.2015 р. через відділ діловодства суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 02.03.2015 р. проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, поданому 09.02.2015 р. в судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. розгляд справи відкладено на 16.03.2015 р. о 09:40 год.
В судове засідання, призначене на 16.03.2015 р., з'явився представник позивача-1.
Представники прокуратури, позивача-2 та відповідача в судове засідання, призначене на 16.03.2015 р., не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином з огляду на наступне.
Так, позивач-2 був повідомлений про час та місце судового засідання, призначеного на 16.03.2015 р., ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р., надісланою за адресою позивача-2 (03680, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, будинок 46), вказаною прокурором у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження позивача-2 згідно наявних в матеріалах справи даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому поштове відправлення позивачу-2 з ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. не було повернуто підприємством зв'язку.
Представники прокуратури та відповідача були присутні в судовому засіданні 02.03.2015 р., в якому суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 16.03.2015 р. о 09:40 год., що підтверджується протоколом судового засідання від 02.03.2015 р. Крім того, в матеріалах справи наявна розписка представників прокуратури та сторін про те, що вони повідомлені про відкладення розгляду справи на 16.03.2015 р. о 09:40 год.
Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Як зазначено у п.п. 3.9.1 п. 3.9 вищезазначеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
За наведених обставин вважається, що прокуратура Оболонського району м. Києва, позивач-2 та відповідач були повідомлені про час і місце розгляду судом справи № 910/26719/14.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні судом встановлено не було.
Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.03.2015 р. без участі представників прокуратури, позивача-2 та відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.
Представник позивача-1 в судовому засіданні 16.03.2015 р. надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі відповідно до заяви про уточнення позовних вимог, поданої позивачем-1 через відділ діловодства суду 06.02.2015 р.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.03.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-1 та відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
01.01.2002 р. між Державним підприємством Українським науково-дослідним інститутом нафтопереробної промисловості "МАСМА" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сако" (орендар) було укладено Договір на оренду нерухомого майна, що належить до державної власності № 2/2002 (далі - Договір оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р.).
Відповідно до п. 1.1 Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 152 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4, 1-й поверх, осі 3/2-5/4 (А-Г) з метою розміщення майстерень для ремонту виробничого устаткування та приладів.
За умовами п. 7.1 Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. орендодавець зобов'язаний передати орендарю в оренду нежитлове приміщення за актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.
Згідно з п. 2.1 Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. орендар вступає у строкове платне користування майном у термін вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акту приймання-передачі майна.
Як стверджується у позовній заяві, на підставі Акту приймання-передачі в оренду приміщення в лабораторному корпусі 01-1 по вул. Малинській, 4 від 01.01.2002 р. (надалі - Акт приймання-передачі майна від 01.01.2002 р.) орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення загальною площею 152 кв. м (в осях 3-5 А-Г) на першому поверсі лабораторного корпусу № 01-1 по вул. Малинській, 4.
Відповідно до п. 10.1 Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. цей договір укладено на 2 (два) роки, що діє з 02.01.2002 р. до 31.12.2003 р. включно.
Додатковою угодою № 1 від 30.12.2003 р. до Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. були внесені зміни та продовжено термін дії договору ще на три роки до 31.12.2006 р. включно. Зазначена додаткова угода є невід'ємною частиною Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002.
Додатковою угодою № 2 від 01.09.2005 р. до Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. пункт 5.7 (дотримання орендарем правил експлуатації інженерних мереж, охорони праці, пожежної екологічної безпеки тощо) даного договору було викладено в новій редакції.
23.07.2007 р. між Державним підприємством Українським науково-дослідним інститутом нафтопереробної промисловості "МАСМА" (балансоутримувач), Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сако" (орендар) було укладено Додатковий договір № 3864 до Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. (надалі - Додатковий договір № 3864 від 23.07.2007 р.), відповідно до якого сторони дійшли згоди викласти Договір оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. в новій редакції (надалі - Договір оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. в редакції Додаткового договору № 3864 від 23.07.2007 р. - Договір).
У преамбулі Додаткового договору № 3864 від 23.07.2007 р. зазначено, що його сторони - Державне підприємство Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА", Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сако", виступаючи правонаступниками Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р., укладеного між Українським науково-дослідним інститутом нафтопереробної промисловості "МАСМА" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сако", уклали цей додатковий договір з метою приведення Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. у відповідність до ст. 287 Господарського кодексу України ("Оренда державного та комунального майна"), враховуючи письмову згоду на те Українського науково-дослідного інституту нафтопереробної промисловості "МАСМА" (лист від 15.03.2007 р. № 21/4-334.
Зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., не передбачав для державних підприємств, організацій та установ можливості бути орендодавцями нерухомого майна, що перебуває у них на балансі (стаття 287).
Згідно статті 287 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на час укладення Додаткового договору № 3864 від 23.07.2007 р.) визначено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 5.14 Договору, в разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання), орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу (орендодавцю) на підставі акту передачі-приймання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2010 р. у справі № 11/363 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА", про виселення та повернення нежитлового приміщення, встановлено факти укладання Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. та Додаткового договору № 3864 від 23.07.2007 р. до Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. з метою приведення останнього у відповідність до ст. 287 Господарського кодексу України, а також встановлено, що Договір оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. є припиненим з 31.12.2009 р. з огляду на закінчення строку його дії, у зв'язку з чим виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Сако" з орендованого державного нерухомого майна площею 152 кв. м, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4 (корпус 01-1, осі 3/2 - 5/4), повернувши вказане приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. по справі № 910/19075/13 за позовом Заступника прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" про стягнення 35383,86 грн., встановлено наступні факти:
- відповідно до Акту приймання-передачі в оренду приміщення в лабораторному корпусі 01-1 по вул. Малинській, 4 від 01.01.2002 р. орендодавець передав, орендар прийняв в оренду приміщення загальною площею 152 кв. м (в осях 3-5 АГ) на першому поверсі лабораторного корпусу № 01-1 по вул. Малинській, 4;
- акт приймання-передачі (повернення) майна з оренди складений не був ані з орендодавцем, ані з балансоутримувачем;
- відповідач в порушення умов Договору не виконав основного обов'язку орендаря, орендну плату повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість по орендній платі (за період з лютого 2013 р. по серпень 2013 р.), у зв'язку з чим за вказаним рішенням Господарського суду міста Києва з відповідача до Державного бюджету України було стягнуто 35283,86 грн. боргу по орендній платі, а також, з огляду на прострочення відповідачем виконання зобов'язання, 1800,06 грн. пені та 67,40 грн. збитків від інфляції.
Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, Заступник прокурора Оболонського району м. Києва посилається на пункт 5.14 Договору та стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сако" не виконало зобов'язання по своєчасній оплаті орендної плати за Договором (в частині перерахування до державного бюджету) за період з вересня 2013 р. по жовтень 2014 р.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки, на його думку, відповідач не приймав об'єкт оренди, відповідно не підписував акт прийому-передачі об'єкта оренди та не користується будь-яким об'єктом оренди, що належить позивачу-1. Відповідач вважає, що посилання прокурора на Акт приймання-передачі в оренду приміщення в лабораторному корпусі 01-1 по вул. Малинській, 4 від 01.01.2002 р. не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки даний акт зі сторони орендаря (відповідача) не підписаний та даний акт був складений на виконання умов Договору № 2/2002 на оренду нерухомого майна від 01.01.2002 р., який не є підставою даного позову.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача-1 та відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.
Як вбачається з приписів ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що підставою заявлених Заступником прокурора Оболонського району м. Києва в інтересах держави в особі позивача-1 позовних вимог до відповідача є Договір на оренду нерухомого майна, що належить до державної власності № 2/2002 від 01.01.2002 р., який був викладений у новій редакції Додатковим договором № 3864 від 23.07.2007 р.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже згідно наведеної норми ГПК України, обставини, встановлені рішеннями Господарського суду міста Києва від 22.10.2010 р. по справі № 11/363 та від 19.11.2013 р. по справі № 910/19075/13, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини.
Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2010 р. у справі № 11/363 встановлено факт укладання Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. та Додаткового договору № 3864 від 23.07.2007 р. до Договору оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. з метою приведення останнього у відповідність до ст. 287 Господарського кодексу України, а також те, що Договір оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. є припиненим з 31.12.2009 р.
З урахуванням наведеного, суд відхилив як необґрунтовані та такі, що повністю спростовуються матеріалами справи твердження відповідача про те, що Договір оренди № 2/2002 від 01.01.2002 р. не є підставою даного позову, оскільки не регулює спірні відносини сторін.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. по справі № 910/19075/13 встановлено, що відповідно до Акту приймання-передачі в оренду від 01.01.2002 р. орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення загальною площею 152 кв. м (в осях 3-5 АГ) на першому поверсі лабораторного корпусу № 01-1 по вул. Малинській, 4.
В силу ч. 3 ст. 35 ГПК України вищенаведений факт є преюдиціальним по відношенню до даного спору і не потребує доказування, у зв'язку з чим суд відхиляє доводи відповідача про те, що він не приймав об'єкт оренди та не підписував акт прийому-передачі об'єкта оренди.
Разом з тим судом досліджено, що Акт приймання-передачі в оренду приміщення від 01.01.2002 р. (належним чином засвідчена копія якого додана до позовної заяви) скріплений лише печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" (орендаря) та не містить підпису останнього.
Відповідно до пунктів 64, 65, 66, 67 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1998 р. № 1893 (надалі - Інструкція), обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Журнали обліку печаток, штампів і бланків включаються у номенклатуру справ, їх аркуші нумеруються, прошиваються і опечатуються.
Згідно п. 67 вищенаведеної Інструкції печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах.
Згідно з п. 73 Інструкції перевірка наявності печаток, штампів і бланків здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток, штампів і бланків робляться відмітки у журналах обліку за формами 11 і 12 після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків комісія проводить службове розслідування, результати якого оформляються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку.
Отже, вищенаведеною Інструкцією передбачено, що відповідальність за печатки, штампи, фірмові бланки та їх використання несе саме суб'єкт господарювання, а також уповноважені ним особи.
Наразі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідальних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" до органів внутрішніх справ з заявами про втрату печатки товариства, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі орендаря за Договором.
Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів незаконного використання печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако", господарський суд дійшов висновку, що скріплення Акту приймання-передачі в оренду приміщення від 01.01.2002 р. печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" (відповідача) додатково свідчить про прийняття орендарем (відповідачем) в оренду приміщення загальною площею 152 кв. м (в осях 3-5 А-Г) на першому корпусі лабораторного корпусу № 01-1 по вул. Малинській, 4.
Пунктом 2.4. Договору передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.
Орендар повертає майно орендодавцю/балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю.
Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання-передачі.
Згідно з п. 2.5. договору орендар зобов'язаний повернути майно у 10-денний строк з моменту припинення або розірвання цього договору.
Отже, у разі розірвання або припинення дії Договору, умовами Договору обов'язок по поверненню майна шляхом складання акту приймання-передачі покладено на орендаря. При цьому майно може бути передано за актом приймання-передачі або орендодавцю або балансоутримувачу.
Відповідно до п. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Зазначена норма встановлює обов'язок підписання акту приймання-передачі (повернення) майна з оренди сторонами договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2013 р. по справі № 910/19075/13 встановлено, що акт приймання-передачі (повернення) майна з оренди не був складений ані з орендодавцем, ані з балансоутримувачем. Враховуючи даний преюдиціальний факт, а також за відсутності в матеріалах даної справи складеного сторонами в спірний період (з вересня 2013 р. по вересень 2014 р.) акта приймання-передачі (повернення) майна з оренди, приміщення загальною площею 152 кв. м (в осях 3-5 А-Г) на першому поверсі лабораторного корпусу № 01-1 по вул. Малинській, 4 не вважається поверненим орендодавцю (позивачу-1) або балансоутримувачу (позивачу-2). При цьому жодні належні і допустимі докази на підтвердження складання сторонами акта приймання-передачі (повернення) майна з оренди відповідачем суду не названі та до матеріалів справи не долучені, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість тверджень відповідача про те, що він не користується спірним об'єктом оренди.
Відповідно до п. 5.14 Договору в разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання), орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу (орендодавцю) на підставі акту передачі-приймання.
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - червень 2007 р.: 2365,84 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно п. 3.2 Договору орендна плата за перший місяць оренди - липень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за липень 2007 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 3.3 Договору встановлено, що перерахування здійснюється орендарем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховуються орендарем до державного бюджету; 30% орендної плати перераховуються орендарем на розрахунковий рахунок балансоутримувача.
Згідно п. 5.2 Договору орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 5.6. Договору орендар зобов'язався подавати Регіональному відділенню ФДМ України по м. Києву копії платіжних доручень з відміткою банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України та, на вимогу орендодавця, на розрахунковий рахунок балансоутримувача до 12 числа кожного місяця, наступного за звітним.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріали справи свідчать, що в період з вересня 2013 р. по жовтень 2014 р. відповідач не передавав майно балансоутримувачу або орендодавцю на підставі акту передачі-приймання (повернення) майна з оренди, а отже, у відповідності до п. 5.14 Договору відповідач зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пеню та штрафні санкції за спірний період. Наразі, в матеріалах справи відсутні докази перерахування відповідачем до державного бюджету орендної плати за період з вересня 2013 р. по жовтень 2014 р., в результаті чого у відповідача виникла заборгованість по орендній платі, що перераховується до державного бюджету, яка за обґрунтованим розрахунком позивача-1 становить 40061,68 грн.
Додатково факт перебування відповідача в орендованому приміщенні в спірний період підтверджується наступним. За інформацією, наведеною в листі ВДВС Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 30.05.2014 р. № 5385/03-28 на запит позивача-1 № 30-10/4548 від 28.04.2014 р. щодо здійснення виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 11/363 від 21.02.2011 р. щодо виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" з орендованого державного нерухомого майна площею 152 кв. м, розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Малинська, 4 (корпус 01-1, осі 3/2 - 5/4), повернувши вказане приміщення Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву, вбачається, що станом на 30.05.2014 р. наведене виконавче провадження з виселення ТОВ "Сако" не закінчено.
Наразі, в матеріалах справи наявний Акт обстеження від 01.10.2014 р., відповідно до якого спеціалістами Регіонального відділення ФДМ України по м. Києву було проведено обстеження державного нерухомого майна, яке обліковується на балансі Державного підприємства Український науково-дослідний інститут нафтопереробної промисловості "МАСМА", за адресою м. Київ, вул. Малинська, 4, та передане в оренду ТОВ "Сако" відповідно до умов Договору. Відповідно до наведеного акту станом на дату його складання встановлено, що державне нерухоме майно, розміщене за адресою м. Київ, вул. Малинська, 4, не використовується, будь-які роботи не ведуться.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п. 5.2 Договору орендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до п. 3. ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, позовні вимоги прокуратури в частині стягнення з відповідача 40061,68 грн. заборгованості по орендній платі до Державного бюджету України обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за оренду державного майна до державного бюджету не перерахував, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за невиконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному в п. 3.3. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В зв'язку з тим, що відповідач не виконав зобов'язання по перерахуванню орендної плати до державного бюджету за період з вересня 2013 р. по вересень 2014 р., він повинен сплатити до Державного бюджету України, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.5 Договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача-1, становить 4780,83 грн.
За таких обставин, вимоги прокуратури в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 4780,83 грн., що нараховані на суму простроченого платежу, що підлягав перерахуванню до державного бюджету, обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог прокуратури щодо стягнення з відповідача 7347,54 грн. інфляційних нарахувань за обґрунтованим розрахунком позивача-1, що нараховані на суму простроченого платежу, що підлягав перерахуванню до державного бюджету.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору (1827,00 грн.) покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 29, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" (04201, м. Київ, вул. Рокоссовського, 4, кв. 50, ідентифікаційний код 19121410), з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державного бюджету України за наступними реквізитами: одержувач - УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва, код одержувача 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ в м. Києві, р/р 31111094700011, МФО 820019, КЕКД 22080300, назва: плата за оренду іншого державного майна) 40061,68 грн. (сорок тисяч шістдесят одну гривню 68 коп.) основного боргу, 4780,83 грн. (чотири тисячі сімсот вісімдесят гривень 83 коп.) пені, 7347,54 грн. (сім тисяч триста сорок сім гривень 54 коп.) інфляційних нарахувань.
Стягувач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 50-Г, ідентифікаційний код 19030825).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сако" (04201, м. Київ, вул. Рокоссовського, 4, кв. 50, ідентифікаційний код 19121410), з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, судовий збір в розмірі 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.), який підлягає зарахуванню за реквізитами, передбаченими для справляння судового збору за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.03.2015 р.
Судді Гумега О. В. (головуючий)
Ващенко Т.М.
Полякова К.В.