ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1
м. Київ
05 лютого 2015 року 16 год. 30 хв. № 826/18873/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
До Окружного адміністративного суду міста Києва 01 грудня 2014 року надійшов позов публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - позивач) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Миколайовича (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 21 жовтня 2014 року № 16643739 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (далі - оскаржуване рішення), а також зобов'язання відповідача прийняти рішення про державну реєстрацію права власності (форма власності: приватна) на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), за позивачем та видати йому відповідний витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру позивачу відмовлено у зв'язку з тим, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних із відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо такого майна (арешт майна іпотекодавця). Викладене є порушенням прав та законних інтересів позивача як іпотекодержателя, оскільки наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.
Після усунення виявлених судом недоліків позову, ухвалою суду від 17 грудня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, у якій призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою суду від 12 січня 2015 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду у судовому засіданні колегією суддів.
У ході судового розгляду справи представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю.
Відповідач у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи він повідомлений своєчасно та належним чином. При цьому, 12 січня 2015 року до суду через канцелярію від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову разом із доказами на їх обґрунтування, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті. У вказаних запереченнях також зазначено клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 21 січня 2015 року судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
Відповідачем 21 жовтня 2014 року прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру за позивачем.
Суд не погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.
Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у державній реєстрації права власності на квартиру за позивачем стало те, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних із відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо майна іпотекодавця.
У ході розгляду справи судом з'ясовано, що 20 грудня 2007 року між позивачем, як іпотекодержателем, та ОСОБА_2, як іпотекодавцем, укладено договір іпотеки № 3274-ДІ1, за умовами якого для забезпечення повного виконання основних зобов'язань та вимог іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку квартиру (далі - предмет іпотеки).
У зв'язку з невиконанням іпотекодавцем основних зобов'язань, позивач звернувся до нього з листом-вимогою від 04 червня 2014 року № 1-2/14/820 про усунення порушення кредитних зобов'язань та про попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання даної вимоги і про добровільне виселення.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що вказаний лист-вимогу іпотекодавцем отримано 12 червня 2014 року. Поряд з цим, основні зобов'язання так і залишились невиконаними.
Відповідно до пп. 6.1.1, пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 договору іпотеки, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку: порушення іпотекодавцем умов договорів, укладених з іпотекодержателем; пред'явлення іншими особами вимог щодо предмету іпотеки, здійснення процедури публічного чи приватного обтяження предмета іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки чи виникнення інших обставин, які можуть призвести до ускладнення та затягування задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.
У зв'язку з невиконанням іпотекодавцем основних зобов'язань, 08 жовтня 2014 року позивач звернувся до органу державної реєстрації із письмовою заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки.
Як уже зазначено вище, оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у державній реєстрації за ним права власності на квартиру у зв'язку з тим, що заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних із відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо майна іпотекодавця.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону.
Посилання позивача на п. 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, відповідно до якого, наявність зареєстрованої заборони відчуження нерухомого майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого відбувається перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності за іпотекодержателем, у даному випадку, є безпідставними, оскільки арешт, який застосовується державним виконавцем, не відноситься до зареєстрованих прав чи вимог інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Суд зазначає, що арешт майна полягає в обмеженні розпорядження, володіння і користування майном.
Тобто, реєстрація арешту є актом обмеження прав власника, а не актом офіційного визнання прав чи вимог інших осіб на майно, а тому наявність у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року № 21-357а14.
У матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, відповідно до якої, на все майно іпотекодавця, у тому числі на квартиру, накладено обтяження на підставі рішення від 15 квітня 2014 року № 12440460 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Суб'єкт обтяження: відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, вид обтяження: арешт нерухомого майна (постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 листопада 2011 року № 29951675/7).
Таким чином, системно проаналізувавши вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд прийшов до висновку, що відповідач правомірно відмовив у державній реєстрації права власності на квартиру за позивачем, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення.
Стосовно заявленої позивачем вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за позивачем та видати йому відповідний витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд зазначає, що зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення або вчинити конкретну дію, зокрема, щодо реєстрації права власності на підставі поданої позивачем заяви, виходить за межі компетенції суду та завдань адміністративного судочинства, є формою втручання у повноваження суб'єкта владних повноважень та підміною його юрисдикції. Адміністративний суд не наділений повноваженнями на втручання у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, встановленими ст. 2 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
На підставі вище викладених норм та з'ясованих обставин вбачається, що позов публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дахно Артема Миколайовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -
Відмовити повністю у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк".
Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя В.М. Данилишин
Суддя І.А. Качур
Суддя В.І. Келеберда