"03" березня 2015 р. м. Київ К/800/55065/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуКомунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство»
на постанову та ухвалуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014
у справі № 804/5537/13-а
за позовомКомунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство»
доЗахідно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області Державної податкової служби
проскасування податкових повідомлень-рішень ,-
Комунальне підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області Державної податкової служби, в якому просить визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000322220 від 10.12.2012, № 0000332220 від 10.12.2012.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014, у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:
- відповідачем проведена невиїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Компанія Центр Автоматики», ТОВ «Союз ОПТ», ПП ТД «Тіара» за період з 01.04.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 26.11.2012 за №177-22/2-31657751;
- вказаним актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит на суму 86 903 грн.; пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено валові доходи на суму 610 241 грн. та завищено валові витрати на суму 370 889,16 грн., пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 253 936 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем винесено:
1) податкове повідомлення-рішення № 0000322220 від 10.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності на 304 935 грн. (з яких: 253 936 грн. - основний платіж та 50 999 грн. - штрафні (фінансові) санкції);
2) податкове повідомлення-рішення № 0000332220 від 10.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 105 159 грн. (з яких: 86 903 грн. - основний платіж та 18 256 - штрафні (фінансові) санкції).
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами відповідача щодо нікчемності укладених позивачем правочинів з вказаними контрагентами та дійшли висновку, що позивачем не підтверджено товарного характеру господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Центр Автоматика», ТОВ «Союз ОПТ» та ПП ТД «Тиара».
Однак, колегія суддів касаційної інстанції такі висновки судів попередніх інстанцій вважає передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Висновки суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову зроблені, зокрема, з врахуванням вироку Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12.08.2011 у кримінальній справі № 0417/1-298/2011, який набрав законної сили, винесеного відносно посадових осіб ТОВ «Компанія Центр Автоматика», ТОВ «Союз ОПТ», ПП ТД «Тіара».
Згідно ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.
Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції.
У спірному періоді порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування суми податкового кредиту та валових витрат судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
З огляду на викладене, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій та зміни у їх майновому стані, як обов'язкова ознака господарської операції.
Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний