12 березня 2015 року Справа № 876/1199/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Затолочного В.С.,
суддів - Каралюса В.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 12.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1.) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області (далі - Відповідач, Управління ПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 12.12.2014 року позов задоволено, визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст.. ст.. 39, 50, 54 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ); зобов'язано Управління ПФУ здійснити перерахунок та виплатити Позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, інваліду ІІ групи, захворювання якої пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, та як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, державну пенсію в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії а віком на підставі положень ст..ст. 39, 50, 54 Закону № 796-ХІІ, виходячи з визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімального розміру пенсії за віком, з 22 травня 2014 року по 02 серпня 2014 року з урахуванням проведених виплат.
Не погодившись із даним судовим рішенням, Управління ПФУ оскаржило його в апеляційному порядку.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що виплата належних Позивачу сум здійснювалася у 2014 році відповідно до чинного законодавства. Тому Відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Справа відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. При цьому суд виходить з наступних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачка віднесена до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, знаходиться на обліку в управлінні ПФУ як одержувач пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІ групи, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, та постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1 та є непрацюючою пенсіонеркою.
Вказаний населений пункт, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року, розпорядження Кабінету Міністрів України №17 від 12 січня 1993 року, віднесено до зон гарантованого добровільного відселення.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону № 796-ХІІ пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення підвищуються у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Статтею 50 Закону №796-ХІІ визначено, що інвалідам ІІ групи, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 54 цього Закону в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16 січня 2014 року №719-VII, що набрав чинності з 1 січня 2014 року, не передбачалося норм, які б обмежували у 2014 році пряме застосування Закону № 796-ХІІ.
Такі обмеження передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» №1622-VII від 31.07.2014 року, який набрав чинності з 03.08.2014 року. Відповідно п. 67 Прикінцевих положень даного закону норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити Позивачу підвищення до пенсії, державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ст.ст. 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року, однак допустив протиправну бездіяльність, порушивши пенсійні права Позивача, які підлягають судовому захисту шляхом зобов'язання Управління ПФУ нарахувати та виплатити позивачці пенсію по інвалідності, відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ст. 39 цього Закону, починаючи з 22 травня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням проведених виплат, та, що розрахунок необхідно проводити, виходячи з положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та вірно застосував відповідні норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про підставність пред'явленого позову.
Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.. 195, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 12.12.2014 року по адміністративній справі № 162/1339/14-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська