Справа № 815/6888/14
11 березня 2015 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Завальнюка І.В.,
суддів - Андрухіва В.В., Балан Я.В.,
за участю секретаря - Грабової Я.О.,
перекладача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд визнати неправомірними та скасувати рішення від 03.11.2014 р. № 557-14, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2013 році він звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Згідно повідомлення від 12.11.2014 року № 79 позивачу відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, на підстав пп.1 та пп.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон). Позивач зазначив, що є громадянином Камеруну, проте не може та не бажає користуватися захистом своєї країни у зв'язку з політичними переконаннями. До моменту виїзду позивач був членом опозиційної партії «Соціал-демократичний фронт» та приймав участь в опозиційних мітингах, через що зазнав переслідувань з боку влади. Так, 15.02.2008 р. його було заарештовано за участь у мітингу в м. Боя. Наступного дня він підписав розписку про те, що йому більше не дозволено приймати участь в мітингах, що стало підставою для звільнення з-під арешту. Однак 24.02.2008 р. опозиційна партія «Соціал-демократичний фронт» організувала мітинг в м. Дуала на стадіоні «Оніспо», в якому позивач взяв участь. Даний мітинг був розігнаний військовими, в результаті чого багато людей було заарештовано. Позивач уникнув арешту та повернувся додому, проте в телефонній розмові його друг застеріг позивача про те, що його розшукують. У зв'язку із цим, побоюючись за свою безпеку, позивач був вимушений покинути територію Камеруну. Побоюючись за своє життя, позивач врятувався втечею та шукає притулку в іншій країні. Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до влади України за захистом.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, в задоволенні позову просила відмовити, зважаючи на правомірність оскаржуваного рішення при необґрунтованій заяві позивача щодо надання йому статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
Вислухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Камеруну, за національністю камерунець, за віросповіданням - християнин, неодружений, має сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2
Позивач легально покинув Камерун приблизно в лютому 2008 р. авіарейсом м. Яунді (Камерун) до невідомої позивачу країни. Після транзитної країни позивача вилетів до м. Києва (Україна), куди потрапив приблизно в кінці лютого 2008 р., де пробув 3 дні, звідки на автобусі вирушив до м. Одеси (Україна). Зі слів позивача подорож здійснена за допомогою посередника на ім'я ОСОБА_5.
26 лютого 2008 р. позивач звернувся до управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця. За результатами розгляду цієї заяви позивачу відмовлено в наданні статусу рішення відповідно до рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 27.01.2009 р. № 30-09 (справа № 08/56).
27 червня 2013 року позивач звернувся за захистом в Україні відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового та тимчасового захисту».
Рішенням ДМС України від 03.11.2014 р. № 557-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту», як особам, стосовно яких встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 цього Закону, відсутні.
Як вбачається з особової справи ОСОБА_4 (2013ОД0226), в основу оскаржуваного рішення покладений висновок від 25.08.2014 року «Про відмову у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що співробітник міграційної служби вважав, що у позивача немає ознак особи, що може вважатися біженцем через відсутність побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, заявник не може довести існування загрози життю, безпеці чи свободі, передбачених п.13 ст.1 Закону, для надання додаткової форми захисту. У зв'язку із цим та через відсутність умов, передбачених абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», співробітник міграційної служби дійшов висновку про доцільність відмовити позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення обґрунтованим, а позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з ч.5 ст.10 Закону за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Судом встановлено, що позивач мешкав у м. Мутенгене в Камеруні, протягом 1987-1992 рр. навчався у молодшій школі Balinhul Faku, 1992-1999 рр. навчався у старшій школі Lisi Balingul Faku, 2000-20003 рр. навчався в університеті Боя на факультеті філології. З 2002 р. по 2008 р. працював продавцем м. Мутенгене в Камеруні. В Одесі з 2008 р. по 2010 р. працював будівельником, з 2013 р. - вантажником на пром. ринку « 7 км.». Зі слів позивача, він був членом політичної партії SDF (Соціал-демократичний фронт) та приймав участь в опозиційних мітингах. Так, 15.02.2008 р. його було заарештовано за участь у мітингу в м. Боя. Наступного дня він підписав розписку проте, що йому більше не дозволено приймати участь в мітингах, що стало підставою для звільнення з-під арешту. Однак 24.02.2008 р. опозиційна партія «Соціал-демократичний фронт» організувала мітинг в м. Дуала на стадіоні «Оніспо», в якому позивач взяв участь. При цьому, зі слів позивача, він був одним з організаторів цього мітингу, у зв'язку із чим прибув в м. Дуала 23.02.2008 р. Під час проведення мітингу на людей напили військові, у зв'язку із чим позивач вирушив до м. Мутенгене. По дорозі йому зателефонував друг, який повідомив, що біля дома на позивача чекає міліція. У зв'язку із цим позивач поїхав до своїх знайомих в м. Яунді. Наступного дня позивач побачив в новинах свою фотографію та оголошення його у розшук. Керівники партії за допомогою посередника на ім'я ОСОБА_5 організували виїзд позивача з Камеруну через 2 дні.
Оцінюючи обставини в'їзду позивача до України, відповідач виходив із того, що партія «Соціал-демократичний фронт» є офіційною партією Камеруну, яка приймає участь в президентських та парламентських виборах. Під час анкетування 10.10.2013 р. позивач вказав, що є членом партії з 1996 р. в якості президента секції молоді у м. Мутенгене. Під час першого звернення до міграційної служби заявник вказав, що вступив до партії в 2002 р. та був бухгалтером з 2005 р. по 2007 р., став президентом молодіжної організації в 2007 р. Жодного доказу на підтвердження приналежності до політичної партії шукач не надав. Дату заснування партії вказав невірно (1992 р. замість 1990 р.). При цьому в судовому засіданні позивач вказав, що вступив в партію у 2001 р.
Крім того, позивач плутається в датах проведення мітингів. Так, під час першого звернення шукача в 2008 р. він зазначив, що найважливіший мітинг в м. Дуала проходив 10.02.2008 р. Однак під час другого звернення вказав, що мітинг проходив 24.02.2008 р.
Під час першого звернення заявник вказав, що його було ув'язнено на 3 доби 20.01.2008 р., однак в ході другого звернення зазначив, що це сталося 22.02.2008 р. і тривало 1 день. При цьому в лютому 2008 р. дійсно мав місце мітинг, проте за інформацією по країні походження члени партії «Соціал-демократичний фронт» його бойкотували.
Також сумнівними є пояснення позивача про обставини його виїзду. Зокрема, позивач зазначив, що спостерігаючи за розгоном мітингу в м. Дуала, він вирішив виїхати додому і по дорозі йому зателефонував друг, який попередив про те, що дома йому загрожує небезпека. Після цього позивач поїхав до знайомих в м. Яунді, де він побачив себе по телебаченню, зокрема оголошення про його розшук. Керівники партії погодились йому допомогти та за 2 дні оформили документи для виїзду. В кінці лютого 2008 р. позивач легально за оформленими документами (візою) покинув Камерун.
Під час уточнення анкетних даних 18.03.2008 р. позивач вказав, що його батька було вбито з політичних мотивів у 2005 р. При цьому батько був головою одного з департаменті м. Яунде, у зв'язку із чим позивач пов'язує його вбивство через його діяльність, оскільки батько був чужою людиною в департаменті, який він очолював. В судовому засіданні позивач зазначив, що його батько був метеорологом, тобто займався діяльністю, яка не має відношення до політики.
Ні до органу міграційної служби, ні до суду жодних переконливих доказів, що свідчили б про переслідування позивача на своїй батьківщині надано не було. Разом із тим, як під час співбесід в міграційній службі, так і в ході судового розгляду справи, позивач підтвердив, що особисто йому ніхто не погрожував. Погрозу передав йому його друг у телефонній розмові під час подорожі позивача в м. Яунді з мітингу в м. Дуала.
Твердження позивача про наявність підстав для надання додаткового захисту, з огляду на матеріальний елемент клопотання, є непідтвердженими та взаємоспростовуючими. Позивач не виявив достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Камеруні. Надана ним інформація при викладені причин виїзду з країни є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення позивач не надав, не довів жодного суттєвого факту заяви. Твердження позивача в заяві щодо небезпеки, яка йому загрожує в Камеруні особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.
Вирішуючи справу, суд враховує, що позивач не володіє інформацією про повідомлені ним випадки переслідування, у зв'язку із чим суд погоджується із висновками міграційної служби щодо неправдоподібності покладених в основу заяви фактів. Суд не знаходить обґрунтованими твердження позивача про причини, які змусили його покинути Камерун, оскільки матеріали справи свідчать про заздалегідь заплановану поїздку позивача до України (адже оформити спонтанно документи для виїзду (візу) за два дні неможливо), а не про вимушений виїзд внаслідок певних подій. Також сумнівним є факт проходженням позивачем паспортного контролю в аеропорті за наявності оголошення його у розшук.
При цьому суд враховує, що покладена в основу заяви та позову історія є достатньо поширеною, що з огляду на суперечливість повідомлених фактів, неузгодженість пояснень позивача, свідчить про неправдивий характер свідчень, які використані для отримання захисту в Україні.
Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут, оскільки ОСОБА_4 в ході уточнення анкетних даних зазначив, що в Україні позивач бажає відкрити власний бізнес та спокійно жити (повідомлено під час анкетування та підтверджено в судовому засіданні); повертатися до Камеруну позивач не бажає з огляду на незадовільний рівень життєвих умов.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В свою чергу, відповідач згідно ч.2 ст.71 КАС України, довів правомірність прийнятих ним рішень та необґрунтованість позовних вимог.
Таким чином, на підставі встановлених судом фактів, суд приходить до висновку про те, що спірне рішення від 03.11.2014 р. № 557-14 прийнято Державною міграційною службою України в межах компетенції та у спосіб, що передбачений законодавством, що регулює спірні правовідносини, та обґрунтовано, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 16 березня 2015 року.
Головуючий суддя _______________ І.В. Завальнюк
Суддя _______________ В.В. Андрухів
Суддя _______________ Я.В. Балан