ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
10 березня 2015 року № 813/328/15
Львівський окружний адміністративний суду в складі:
головуючого - судці: Костецького Н.В.
за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Буська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.01.2015 року №0000031700.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «КонсалтінгТехнолоджі», оскільки під час перевірки були надані всі документи у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операція, по якій сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Крім того, вважає, що відомості щодо перевірок контрагента не містять відповідної доказової бази. Відповідно, ФОП ОСОБА_2 жодним чином не порушував норм податкового законодавства, в зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягає скасуванню.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача повторно у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить розписка про вручення судової повістки, яка міститься в матеріалах справи. Про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи та заперечень по суті позовних вимог суду не надав.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини в рішення від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа ОСОБА_3 проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Суд приходить до висновку, що не з'являючись у судові засідання, відповідач недобросовісно користується належними йому процесуальними правами та порушує права інших учасників процесу, сприяє зволіканню у розгляді справи, у зв'язку із чим, оскільки немає потреби заслухати свідка/експерта, суд на підставі ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалив розглянути справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів, згідно ч. 6 ст. 71 КАС України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч.2 ст.2 КАС України можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
При вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати норми Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також - Закон №996-XIV),Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також -Закон №334/94-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон № 168/97-ВР), наказу Міністерство фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» №88 від 24.05.1995 року, Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року № 1379, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Судом встановлено, що 10.01.2011 року ОСОБА_2 в Бродівській райдержадміністрації отримав свідоцтво про державну реєстрацію серії ВОЗ №730593, номер запису про державну реєстрацію 23930000000002770, на податковому обліку в Бродівському відділенні Буської ОДПІ перебуває з 11.01.2010 року.
Місцезнаходження суб'єкта господарювання: Львівська область, Бродівський район, м. Броди, вул. Цегельна, 10.
Фактичне місцезнаходження суб'єкта господарювання: Львівська область, Бродівський район, м. Броди, вул. Цегельна, 10.
Дані про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності як платника ПДВ: свідоцтво від 07.04.2011 року №200135110, видане Бродівським відділенням Буської ОДПІ відповідно до заяви платника.
Індивідуальний податковий номер платника ПДВ:25870715351.
У періоді, який перевірявся, суб'єкт господарювання був платником: ПДФО за результатами річного декларування; податку на додану вартість; ПДФО, що сплачений податковими агентами; ЄСВ на суми заробітної плати; ЄСВ від провадження підприємницької діяльності.
Види діяльності: оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.
Згідно матеріалів справи вбачається, що на підставі службового посвідчення серії УЛВ № 008887, виданого 26.04.2007 року ДПА у Львівській області ОСОБА_4 - головним державним ревізором - інспектором відділу доходів і зборів з фізичних осіб Буської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області, згідно із п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20., п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1., п.78.4. ст.78, ст.79 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, із змінами та доповненнями, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку СПД - фізичної особи ОСОБА_2 РНОК НОМЕР_1, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.07.2014 року по 31.07.2014 року щодо взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «КонсалтінгТехнолоджі» код за ЄДРПОУ 39035549. ОСОБА_2 проінформовано про проведення позапланової невиїзної перевірки в приміщенні Бродівського відділення Буської ОДПІ письмовим повідомленням від 18.12.2014 року №17/17-00, яке вручено 18.12.2014 року ОСОБА_2, копію наказу №15 від 18.12.2014 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки вручено 18.12.2014 року. Відповідно до пл.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 року перевірку проведено в приміщенні Бродівського відділення Буської ОДПІ.
За результатами перевірки складено акт від 29.12.2014року №28/17-00/НОМЕР_1(далі - акт перевірки) (а.с.16-34), яким встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, завищена сума податкового кредиту в липні 2014 року на 41 164,33 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за липень 2014 року в сумі 41 164,33 грн.
На підставі акта перевірки від 29.12.2014року №28/17-00/НОМЕР_1 податковий орган 17.01.2015 року прийняв податкове повідомлення - рішення №0000031700 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 61 746,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 41 164,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 20 582,00 грн.
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомлення - рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.
Крім того, судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.
Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно акта перевірки, контрагентом, що впливає на суму розрахунку податкового зобов'язання та податкового кредиту ФОП ОСОБА_2 за перевіряємий період, є TзOB «КонсалтінгТехнолоджі» .
Судом встановлено, що 01.07.2014 року між ФОП ОСОБА_2 (Покупець) та TзOB «КонсалтінгТехнолоджі» (Постачальник) укладено договір поставки товару №1072014 відповідно до умов якого Постачальник надає, а Покупець купує на умовах, викладених в даному договорі товар в асортименті (направляючі, кутники, замки, болти, шайби, гайки та інші кріпильні вироби)(а.с.40-41).
Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою.
Виконання вказаного договору, в розрізі тих операцій, що ставляться під сумнів податковим органом, підтверджують наступні первинні документи:
- заявки на закупку товару від 30.06.2014 року(а.с.43), від 02.07.2014 року(а.с.44), від 09.07.2014 року(а.с.45), від 14.07.2014 року(а.с.46), від 24.07.2014 року(а.с.47);
- видаткові накладні №РН-0701/01 від 01.07.2014 року на загальну суму 59 430,60 грн.(а.с.50), №РН-0703/03 від 03.07.2014 року на загальну суму 59 687,60 грн.(а.с.51), №РН-0711/01 від 11.07.2014 року на загальну суму 57 961,98 грн.(а.с.52), №РН-0715/02 від 15.07.2014 року на загальну суму 59 802,00 грн.(а.с.53), №РН-0725/01 від 25.07.2014 року на загальну суму 10103,88 грн.(а.с.54);
- податкові накладні №23 від 01.07.2014 року на загальну суму 59 430,60 грн.(а.с.55), №48 від 03.07.2014 року на загальну суму 59 687,52 грн.(а.с.56), №49 від 11.07.2014 року на загальну суму 57 333,42 грн.(а.с.57), №50 від 15.07.2014 року на загальну суму 59 802,00 грн.(а.с.58), №85 від 25.07.2014 року на загальну суму 10 103,88 грн.(а.с.59);
- рахунок - фактури №070101 від 01.07.2014 року на загальну суму 59 430,60 грн.(а.с.60), №070303 від 03.07.2014 року на загальну суму 59 687,52 грн.(а.с.61), №071101 від 11.07.2014 року на загальну суму 57 961,98 грн.(а.с.62), №071503 від 15.07.2014 року на загальну суму 59 802,00 грн.(а.с.63), №072502 від 25.07.2014 року на загальну суму 10 103,88 грн.(а.с.64);
- копії виписок банку від 17.07.2014 року, від 29.07.2014 року, від 12.08.2014 року, від 14.08.2014 року, від 18.08.2014 року (а.с.65-67).
Отримані товари від TзOB «КонсалтінгТехнолоджі» були оплачені позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується виписками банку від 17.07.2014 року, від 29.07.2014 року, від 12.08.2014 року, від 14.08.2014 року, від 18.08.2014 року (а.с.65-67).
Перевіривши зазначену первинну документацію суд приходить до переконання, що позивачем надано всі необхідні первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Крім цього судом встановлено рух активів у процесі здійснення господарської операції, що підтверджується виписками з банку.
Також у перевіреному періоді ОСОБА_2 здійснював господарську діяльність із ФОП ОСОБА_5
Судом встановлено, що згідно договору піднайму нежитлового приміщення № 01/2014-п від 02.01.2014 року ФОП ОСОБА_5.(а.с.48-49) передано в строкове платне користування позивачеві нежитлове приміщення загальною площею 54,2 м.кв за адресою АДРЕСА_1. Придбаний товар позивачем було прийнято у Контрагента та розміщено в орендованих складських приміщеннях, зберігався на цьому складі, звідки в подальшому здійснювалась його реалізація за цінами, вищими від придбаних. Товар був використаний позивачем у господарській діяльності, а саме для наступного продажу. Зокрема, придбаний у ТОВ «КонсалтінгТехнолоджі» товар був в подальшому реалізований позивачем іншим суб'єктам господарювання за цінами, вищими за придбання, а саме товар був реалізований ТзОВ «Індустрія деревообробки», ТОВ «ЕКО ПАК», ТОВ НВП «ВЕЗУВІЙ- ІС», ТОВ «Лісмайстер», ТОВ«Олімп-200і», ТОВ«Меблі-Київ», ТзОВ«Ксена», ТзОВ ТВК «Радо», ТзОВ «Броварське» Деревообробне підприємство «Явір», ПрАТ «Рускополянський меблевий комбінат».
Позивач надав суду копії наступних первинних документів по подальшому продажу товару та договори, а саме:
- податкові накладні від 02.07.2014 року №1 (а.с.92), від 04.07.2014 року № 2(а.с.93), від 07.07.2014 року №3 (а.с.94), від 07.07.2014 року № 4 (а.с.95), від 08.07.2014 року № 5(а.с.96), від 15.07.2014 року № 6(а.с.97), від 15.07.2014 року № 7(а.с. 98), від 16.07.2014 року № 8 (а.с.99), від 16.07.2014 року № 9 (а.с.100), від 17.07.2014 року №10 (а.с101), від 18.07.2014 року № 11(а.с.102), від 17.07.2014 року № 12 (а.с.103), від 18.07.2014 року № 13(а.с.104), від 23.07.2014 року № 14(а.с.105), від 24.07.2014 року № 15(а.с.106), від 24.07.2014 року № 16(а.с.107), від 24.07.2014 року № 17(а.с.108), від 24.07.2014 року № 18(а.с.109), від 24.07.2014 року № 19(а.с.110), від 25.07.2014 року № 20(а.с.111), від 28.07.2014 року № 21(а.с.112), від 28.07.2014 року № 22(а.с.113), від 30.07.2014 року № 23(а.с.114), від 30.07.2014 року № 24(а.с.115);
- видаткові накладні від 02.07.2014 року № РН-0000154(а.с.68), від 04.07.2014 року № РН-0000155(а.с.69), від 07.07.2014 року № РН- 0000156(а.с.70), від 07.07.2014 року № РН-0000157(а.с.71), від 08.07.2014 року № РН-0000158(а.с.72), від 15.07.2014 року № РН-0000159(а.с.73), від 15.07.2014 року № РН-0000160(а.с.74), від 16.07.2014 року № РН-0000161(а.с.75), від 16.07.2014 року № РН-0000162(а.с.976), від 17.07.2014 року № РН-0000163(а.с.77), від 18.07.2014 р. № РН-0000164(а.с.78), від 17.07.2014 року № РН-0000165(а.с.79), від 18.07.2014 року № РН-0000166 (а.с.80), від 23.07.2014 року № РН-0000167(а.с.81), від 24.07.2014 року № РН-0000168(а.с.82), від 24.07.2014 року № РН-0000169(а.с.83), від 24.07.2014 року № РН-0000170 (а.с.84), від 24.07.2014 №РН-0000171 (а.с.85), від 24.07.2014 року №РН-0000172 (а.с.86), від 25.07.2014 року №РН-0000173 (а.с.87), від 28.07.2014 року №РН-0000174 (а.с.88), від 28.07.2014 року №РН-0000175 (а.с.89), від 30.07.2014 року №РН-0000173 (а.с.90), від 30.07.2014 року №РН-0000177 (а.с.91);
- договори: договір № 080114 від 08.01.2014 року з ДП «Ламелла» ( а.с.122), договір № 120413 від 12.04.2013 року з ПАТ «Руськополянський меблевий комбінат»(а.с.123), договір № 000013 від 01.08.2011 року з ТОВ «Еко -Пак» (а.с.124), договір № 090114 від 09.01.2014 року з ТОВ «Ксена» (а.с.125), договір № 030114 від 03.01.2014 року з ТОВ «Індустрія деревообробки» (а.с.126).
Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач використав придбаний товар у господарській діяльності, а саме для наступного продажу. Причому наступний продаж відбувався за цінами, вищими ніж придбання, що свідчить, що позивач отримав економічний ефет від операцій з товаром, придбаних у ТзОВ «КонсалтінгТехнолоджі».
Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства - контрагент позивача був зареєстрований в якості юридичної особи та платника податків, ці факти відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 177 Податкового кодексу України визначено особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Так, згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (тобто, у розмірі 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами).
Згідно вимог п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
У відповідності до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
З аналізу вищенаведених норм законодавства, суд дійшов висновку, що при визначенні фізичною особою-підприємцем, що не перебуває на спрощеній системі оподаткування, об'єкта оподаткування податком на прибуток можуть враховуватися лише документально підтверджені витрати, пов'язані з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, які включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового кодексу.
Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.
Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Як на підставу недійсності правочинів позивача із контрагентом відповідач посилається на інший акт ДПІ складений за наслідками перевірки суб'єкта господарювання які мав відносини з контрагентом позивача.
Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.
Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.
Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Зокрема, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи представником відповідача суду не надано.
Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.
Згідно з приписами ст. 244-2 КАС України, висновки викладені у рішеннях Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
При вирішенні справи судом встановлено, що 31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Що ж до обов'язкової наявності у покупця товаротранспортних накладних, суд зазначає, що відсутність у суб'єкта господарювання, що купує чи перевозить товар ТТН, не може вплинути на податковий кредит з ПДВ підприємства, за умови доведення реальності господарської операції іншими, належним чином оформленими документами.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.
З наведеного вбачається, що наявність товаро-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товаро-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.
Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, і не довів правомірності прийнятого ним рішення.
Суд зазначає, що заявляючи вимогу про визнання податкового повідомлення-рішення відповідача нечинним, позивач не врахував, що така вимога може пред'являтися лише стосовно нормативно-правового акта. У даному ж випадку позивачем оскаржується акт індивідуальної дії, відтак суд з урахуванням вимог п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України дійшов до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішенння слід визнати протиправними.
Враховуючи зазначене вище, оскаржене податкове повідомлення-рішенння є незаконним і підлягає скасуванню, відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.
Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Буської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000031700 від 17.01.2015 року.
3.Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 182 грн. 70 коп. судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Повий текст постанови виготовлено 13 березня 2015 року.
Суддя Костецький Н.В.