03 березня 2015 року м. Київ К/800/20430/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014
та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2012
у справі № 2а-14573/11/1370
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»
до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» звернулось до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0002272321 від 15.12.2011.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014, позов задоволено; визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Компанія «Лізинговий дім» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011, складено акт № 255/23-7/31730064 від 01.12.2011, в якому зафіксовано порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 775 368,17 грн. за період з січня 2010 року по червень 2011 року.
На підставі результатів проведеної перевірки, 15.12.2011 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002272321 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 968 922,71 грн., у т.ч.: 775 368,17 грн. основного платежу та 193 554,54 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Матеріалами справи встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність на ринку надання фінансових послуг, зокрема, передачу об'єктів у фінансовий лізинг.
Позивачем укладались з контрагентами договори фінансового лізингу згідно з переліком, визначеним в таблиці акта перевірки від 01.12.2011 № 255/23-7/31730064.
За умовами таких договорів лізингові платежі включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, компенсацію відсотків за кредитом та комісійну винагороду лізингодавця, а також інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цих договорів. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та щомісячних лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати в розмірі і у строки згідно графіку лізингових платежів, який є додатком до договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.
Не є об'єктом оподаткування операції, зокрема, з: нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати (пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Поняття «проценти» наведено у п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та означає доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.
Отже, оподаткування суми відсотків, сплачених за користування банківськими кредитами, залученими лізингодавцем для придбання предмета лізингу, не є об'єктом оподаткування у відповідності до положень пп. 3.1.1 п. 3.1, пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому донарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням є безпідставним.
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2014 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний