12 лютого 2015 року м. Київ К/9991/42189/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Маринчак Н.Є.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року
у справі № 2а-14310/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо» (далі - ТОВ «Корсо»; позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000772304/0 від 17 червня 2011 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Корсо» судові витрати в розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Корсо» з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Віаджіо» за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року, за результатами якої складено акт № 279/1-23-40-35138024 від 02 червня 2011 року.
На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000772304/0 від 17 червня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 615 001,00 грн. (615 000,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Віаджіо», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору поставки товарів народного вжитку № 3 від 01 вересня 2010 року, укладеного між вказаним суб'єктом господарювання та позивачем.
Такий висновок податковим органом зроблено з урахуванням актів № 328/3-23-70 від 07 квітня 2011 року та № 434/3-23-70 від 18 квітня 2011 року про результати документальних позапланових невиїзних перевірок контрагента ТОВ «Корсо», в яких зазначено про відсутність у ТОВ «Віаджіо» правових підстав для формування даних податкового обліку за фіктивними господарськими операціями, вчиненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгсервіспостач», Товариством з обмеженою відповідальністю «Феррум Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіт Голд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма Ліол», що, на думку ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, обумовлює протиправність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2011 року та лютому 2011 року при взаємовідносинах з ТОВ «Віаджіо».
Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Як з'ясовано судами, на підтвердження фактичного виконання розглядуваних поставок ТОВ «Корсо» подано належним чином оформлені видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки.
Придбаний у ТОВ «Віаджіо» товар використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано через належний йому магазин «Бекстейдж», про що свідчать наявні в матеріалах справи документи.
Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, слід погодитись з доводами судових інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Маринчак Н.Є.