11 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/5993/14
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування вимоги, -
У жовтні 2014 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом, в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ДПІ у Київському районі м. Одеси №Ф-900-25 від 01.10.2014 року про заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 23260,63 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що в оскаржуваній вимозі зазначено, що заборгованість нарахована на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі картки особового рахунку платника, акта перевірки. Однак у графах, де містяться дата та номер акта перевірки не зазначено жодної інформації. Та зазначав, що з жодним актом перевірки позивач не ознайомлений, жодної перевірки суб'єктом владних повноважень, яка б стала наслідком для видачі такого акту проведено не було. Таким чином позивач вважав, що відповідач вийшов за межі своїх повноважень, у разі надіслання вимоги на підставі неіснуючого акту перевірки, або акту перевірки з яким ФОП ОСОБА_1 не ознайомлений. Крім того наявна сума заборгованості є неузгодженою з відповідачем, що викликає непорозуміння з боку позивача з питань виникнення суми заборгованості, оскільки виявлена відповідачем заборгованість не відповідає звітності позивача.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою суду ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований Виконавчим комітетом Одеської міської ради як фізична особа-підприємець з 18.06.2008 року. про що свідчить відповідне свідоцтво.
ФОП ОСОБА_1 в деклараціях №1410325129 за сьомий місяць 2014 року та №1411829559 за восьмий місяць 2014 року, які подані 15.08.2014 року та 18.09.2014 року відповідно, було самостійно визначено суму єдиного внеску, яка у загальній сумі становить 29142,37 грн.
Згідно картки особового рахунку платника, з урахуванням сплати загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску станом на 30.09.2014 року становить 23260,63 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом було правомірно винесено податку вимогу від 01.10.2014 року №900-25 на суму 23260,63 грн.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
За змістом п. 1, ч. 1, ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску, серед інших є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
На підставі п.1 та 2, ч.2, ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
За правилами ч. 8, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Згідно пп. 16.1.4. п. 16.1. ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори у порядку встановленому чинним законодавством.
Відповідно до п.п. 41.5. ПК України, органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень.
За змістом п.п. 95.1 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
На підставі пп. 14.1.175. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Податковим кодексом України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання визнається податковим боргом.
Пунктом 54.1. ст. 54 ПК України передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Оскільки позивачем було самостійно визначено суму грошового зобов'язання з єдиного внеску, проте не сплачено, то дана сума є узгодженою.
За змістом п. 59.1. статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
В ході судового розгляду встановлено, що податковим органом в зв'язку з несплатою заборгованості на адресу позивача була направлена податкова вимога форми «Ф» від 01.10.2014 року №900-25 на суму 23260,63 грн. проте сума зазначена в ній до цього часу не сплачена, зокрема доказів сплати суду не надано.
Як зазначав позивач в позові зазначена сума заборгованості не відповідає звітності позивача, але в ході судового розгляду встановлено, що зазначена сума заборгованості станом на 30.09.2014 року у сумі 23260,63 грн., виникла саме на підставі поданих позивачем декларацій з урахуванням часткової сплати.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим органом було правомірно винесено податку вимогу від 01.10.2014 року №900-25 на суму 23260,63 грн.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2014 року у справі № 815/5993/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: О.І. Шляхтицький
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: А.В. Крусян