Справа: № 823/2955/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
26 лютого 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Гром Л.М.
За участю секретаря: Стеценко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Златодар" до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області про визнання незаконною та скасування постанови, -
Позивач - Державне підприємство "Златодар" звернулось до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області про визнання незаконною та скасування постанови від 18 вересня 2014 року ВП 36808585 про арешт коштів.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області знаходиться зведене виконавче провадження № 36808585 про стягнення з Державного підприємства «Златодар» боргу на загальну суму близько 18 469 268 грн., що складається з бюджетної заборгованості та заборгованості по заробітній платі працівників.
18 вересня 2014 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області прийнято постанову про арешт коштів ДП «Златодар», у зведеному виконавчому провадженні № 36808585, якою відповідачем було накладено арешт на кошти ДП «Златодар», які містяться на всіх відкритих рахунках в установах банків, в тому числі і на рахунку № 26002001149133, що відкритий в ЧРВ ПАТ «КБ «Хрещатик», МФО 300670.
Вважаючи дії державного виконавця щодо прийняття оскаржуваної постанови протиправними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 17 вищевказаного Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 11 вищевказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В силу ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: - звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Статтею 52 вищевказаного Закону визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Згідно ч. 1 ст. 37 вищевказаного Закону, виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23 квітня 2014 року у справі №925/470/14 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Златодар» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч.ч 1 та 2 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку.
Тобто, дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати та інших соціальних платежів, до яких, зокрема, відносяться нараховані на суму заробітної плати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.
Разом з тим, судом встановлено, що Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області виконавче провадження зупинено не було, що не узгоджується з приписами Законів України «Про виконавче провадження» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
При цьому, постанова державного виконавця від 18 вересня 2014 року про арешт коштів боржника ДП «Златодар», які знаходяться на рахунку № 26002001149133 відкритого в ЧРВ ПАТ «КБ «Хрещатик», МФО 300670, була винесена після введення судом мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Так, позивачем надано банківські виписки ЧРВ ПАТ «КБ «Хрещатик» по рахунку № 26002001149133, МФО 300670 на підтвердження того, що з нього відбувається виплата поточної заробітної плати працівникам позивача та страхових внесків, здійснюються розрахунки з бюджетом.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що під час прийняття постанови від 18 вересня 2014 року про арешт коштів боржника у зведеному виконавчому провадженні № 36808585 відповідачем не дотримано вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому оскаржувана постанова правомірно скасована судом першої інстанції
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Державного підприємства "Златодар" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.
Повний текст ухвали виготовлено 03.03.2015 року.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.