03 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду міста Києва матеріали кримінального провадження № 12014100030005455 відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вікторівка, Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Єреван, Республіки Вірменія, без громадянства, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за апеляційними скаргами обвинувачених та їх захисників на вирок Деснянського районного суду міста Києва від 20 листопада 2014 року,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_9 , ОСОБА_10
обвинувачених: - ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисників: - ОСОБА_11 , ОСОБА_12
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання: ОСОБА_7 у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 місяців; ОСОБА_8 у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 3 місяці.
На підставі ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_7 призначено за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року - у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислено з 28 травня 2014 року, ОСОБА_8 - з 29 травня 2014 року.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу залишено без зміни - тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_13 4264 грн. 74 коп. матеріальної шкоди.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів.
В апеляційних скаргах захисник ОСОБА_12 та обвинувачений ОСОБА_8 просять вирок суду скасувати, та постановити новий вирок, яким ОСОБА_8 виправдати та звільнити з-під варти в залі суду. В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок скасувати та перекваліфікувати його дії з ст. 186 на ст. 396 КК України, звільнити його з під варти в залі суду.
В обґрунтування своїх вимог вказують на те, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим; висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Обвинувачення ОСОБА_8 ґрунтується лише на припущеннях потерпілої та свідків. В суді не підтвердилася наявність попередньої домовленості між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на спільне вчинення кримінального правопорушення; не встановлено, де та коли вони домовилися про спільне вчинення кримінального правопорушення щодо ОСОБА_14 ..
Судом не враховано показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які зазначали, що до нападу на потерпілу, коли обвинувачені були в їх полі зору, між ними не відбувалося розмови, яка б свідчила про домовленість на спільне вчинення злочину. При наявності протиріч між доказами, суд не зазначив, чому прийняв до уваги одні докази та відкинув інші.
Вважають, що дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.3 ст. 15 ч.1 ст.396 КК України, як незакінчений замах на заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Захисник ОСОБА_11 та обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційних скаргах просять вирок суду скасувати, закрити кримінальне провадження по епізоду викрадення чужого майна у потерпілої ОСОБА_18 , за недоведеністю вини; по епізоду викрадення чужого майна у потерпілої ОСОБА_14 , виключити кваліфікуючу ознаку попередню змову. В обґрунтування своїх вимог посилаються на однобічність та неповноту досудового та судового слідства; невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження; неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Вказують на те, що висновки суду ґрунтуються на доказах, які відповідно до вимог закону є недопустимими, мають суб'єктивний та упереджений зміст. Не доведено умисел ОСОБА_7 на відкрите викрадення чужого майна у потерпілої ОСОБА_18 .. Зазначають про те, що він не міг вчинити даний злочин, оскільки у той час перебував в іншому місці, а саме у квартирі АДРЕСА_3 . Наведені обставини підтвердили свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , однак суд оцінки їм не дав. Не встановлено наявність між обвинуваченими попередньої змови на вчинення відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_14 , а тому така кваліфікуюча ознака за епізодом викрадення майна у потерпілої ОСОБА_14 підлягає виключенню.
Захисник вважає, що пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення є недоведеним; докази які містяться в матеріалах кримінального провадження, та на які посилається суд у вироку, є неналежними та недопустимими, а саме протокол проведення впізнання за фотознімками потерпілій ОСОБА_13 від 30 травня 2014 року, та слідчого експерименту від 02 липня 2014 року, оскільки при їх проведенні був присутній тільки один понятий. В ході досудового слідства та в суді не допитано понятих, чим позбавлено захист перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону при проведенні вказаних слідчих дій.
Як встановив суд першої інстанції, 26 травня 2014 року близько 16 год. 40 хв., ОСОБА_7 перебуваючи біля будинку № 15-б по вул. Шолом Алейхема в м. Києві, маючи умисел на повторне відкрите викрадення чужого майна, з метою протиправного збагачення та реагуючи свій злочинний намір, направлений на відкрите викрадення чужого майна, шляхом ривка зірвав з шиї ОСОБА_13 золотий ланцюжок вартістю 3 753 грн. 18 коп. з золотим кулоном вартістю 511 грн. 56 коп., чим повторно відкрито викрав майно ОСОБА_13 , заподіявши їй матеріальну шкоду на загальну суму 4 262 грн. 74 коп. Після цього, ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Крім цього, 26 травня 2014 року, близько 19 год. 45 хв. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , знаходячись по вул. Маршала Жукова в м. Києві, неподалік буд. №15/13, біля зупинки громадського транспорту «Миколи Матеюка», вступили у попередню змову на повторне відкрите викрадення чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя потерпілого. Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи спільно та узгоджено, з корисливих мотивів, у відповідності до розподілених ролей, в цей же день, близько 19 год. 50 хв., ОСОБА_7 підбіг ззаду до потерпілої ОСОБА_14 та наніс один удар рукою в область голови, в результаті чого ОСОБА_14 впала на асфальт. ОСОБА_7 подолавши волю потерпілої до опору, зірвав з її шиї золотий ланцюжок вартістю 5 220 грн. та золотий хрестик вартістю 2088 грн., а всього на загальну суму 7 308 грн. Після того, як ОСОБА_7 відбіг від потерпілої, а вона намагалася піднятися, до неї підбіг ОСОБА_8 та схопивши за плечі руками погрожував насильством, утримував її, не давав підвестися та покликати на допомогу.
Після цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із викраденим майном з місця вчинення злочину втекли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Заслухавши суддю доповідача, доводи обвинувачених та їх захисників на підтримання апеляційних скарг, прокурора, який заперечив проти їх задоволення, оскільки вважає вирок суду законним та обгрунтованим, провівши судові дебати та надавши обвинуваченим останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Перевіривши висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, колегія суддів уважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими, підтвердженими зібраними у встановленому законом порядку доказами, ретельно перевіреними та дослідженими в судовому засіданні.
На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні відкритого викрадення майна у потерпілої ОСОБА_13 , суд обґрунтовано послався на:
- показання потерпілої, яка показала, що 26 травня 2014 року біля будинку АДРЕСА_4 , раніше не знайомий чоловік, підійшов до неї, та лівою рукою зірвав з шиї золотий ланцюжок із кулоном. ОСОБА_7 вона впізнала у міліції, під час пред'явлення для впізнання. У своїх показаннях у суді, потерпіла у категоричній формі заявила, що на неї скоїв напад саме обвинувачений ОСОБА_7 , якого вона впізнала по зовнішньому вигляду, по формі носа, овалу обличчя, рижій щетині та одягу;
- дані протоколу огляду місця події від 30 травня 2014 року та фото таблицю до нього, ділянки місцевості по АДРЕСА_4 ;
- дані протоколу пред'явлення особи для впізнання від 30 травня 2014 року за фотознімками, згідно якого потерпіла ОСОБА_13 на фотокартці під №3 впізнала ОСОБА_7 , як особу, яка вчинила відкрите викрадення її майна 26 травня 2014 року по вул. Шолом Алейхема, буд. 15-в в м. Києві, по рисам обличчя які запам'ятала;
- дані слідчого експерименту від 02 липня 2014 року за участю потерпілої ОСОБА_13 , де вона вказала час, місце та спосіб вчинення відкритого викрадення її майна обвинуваченим ОСОБА_7 , шляхом зривання ланцюжка з кулоном із шиї.
Не заслуговують на увагу доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника про те, що він не міг вчинити злочину відносно ОСОБА_13 , оскільки в той час знаходився в іншому місці. Колегія суддів уважає, що суд обгрунтовано не прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_19 , які стверджували що ОСОБА_7 26 травня 2014 року з 15 год. до 18 год. знаходився в квартирі АДРЕСА_3 , оскільки вони не підтвердили безперервне перебування ОСОБА_7 за зазначеною адресою. Окрім того, судом встановлено, що їхні показання є суперечливими між собою, а також не узгоджуються із іншими доказами, які визнані судом належними та допустимими, у тому числі показаннями потерпілої.
Колегія суддів не погоджується із доводами апелянтів щодо врахування судом недопустимих доказів, а саме протоколів пред'явлення особи для впізнання від 30 травня 2014 року та слідчого експерименту від 02 липня 2014 року.
Твердження апелянтів про проведення впізнання та слідчого експерименту з порушенням норм КПК України є безпідставними, і при наявності інших доказів, не спростовують висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 .
Суд у вироку дав детальну оцінку зазначеним доказам та навів достатнє обґрунтування для їх прийняття. Такі висновки підтверджуються матеріалами кримінального провадження, а відтак підстав визнати їх неправильними не встановлено.
По епізоду відкритого викрадення майна у потерпілої ОСОБА_14 , суд правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано послався на докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 :
- показання потерпілої, яка підтвердила обставини вчинення щодо неї відкритого викрадення майна (грабежу) обвинуваченими із застосуванням насильства та заволодіння її речами. Зокрема потерпіла зазначила, що пройшовши зупинку громадського транспорту «Миколи Матеюка», почула, що її хтось наздоганяє, потім відчула удар зі спини в область голови, і коли повернулася , то побачила ОСОБА_7 , який лівою рукою зірвав з неї золотий ланцюжок із хрестиком та штовхнув на асфальт. Потім підбіг ОСОБА_8 в руках у якого був електрошокер, почав утримувати її за плечі та шию, не даючи можливості піднятися,спитав де ланцюжок, наказав не кричати, а потім побіг за ОСОБА_7 ;
- показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які були очевидцями події з потерпілою ОСОБА_14 , та підтвердили, що на зупинці громадського транспорту «Миколи Матеюка», побачили як до жінки підбігло двоє чоловіків, один з яких, ОСОБА_7 ударив її рукою в область голови, та побіг в сторону лісу, а інший - ОСОБА_8 , почав утримувати її за плечі, не давав можливості піднятися, після чого побіг за ОСОБА_7 . Вказані свідки їх наздогнали.
- дані протоколів проведення слідчих експериментів від 30 червня 2014 року та фото таблицями до них, під час яких свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_16 зазначили дату, час і спосіб відкритого викрадення майна потерпілої ОСОБА_14 , із застосуванням фізичного насильства, вказавши на роль кожного з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що також підтвердили в судовому засіданні;
- дані протоколу огляду місця події від 30 травня 2014 року та фото таблиці до нього ділянки місцевості на зупинці громадського транспорту «Миколи Матеюка» по вул. Жукова в м. Києві, поряд з будинком 15/13;
- дані протоколу огляду місця події від 26 травня 2014 року по вул. Жукова біля буд. 15/13 в м. Києві, згідно якого у ОСОБА_7 виявлено та вилучено із кишені штанів, предмет схожий на ніж, ключі, запальничку, шкіряний гаманець без грошових коштів;
- дані протоколу огляду місця події від 26 травня 2014 року по вул. Жукова біля буд. 15/13 в м. Києві, де у ОСОБА_8 при поверхневому огляді виявлено та вилучено два мобільних телефони «Нокіа», гаманець, предмет схожий на електрошокер;
- дані висновку експерта від 27 травня 2014 року, згідно якого потерпілій ОСОБА_14 спричинено легкі тілесні ушкодження.
Доводи захисника ОСОБА_12 та обвинуваченого ОСОБА_8 про відсутність між обвинуваченимипопередньої домовленості на спільне вчинення відкритого викрадення майна (грабіж) у потерпілої ОСОБА_13 , не заслуговуют на увагу.
Як підтверджується наведеними доказами, в тому числі й показаннями потерпілої ОСОБА_14 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діяли спільно і узгоджено, згідно розподілених ролей для досягнення єдиної мети, а саме заволодіння майном потерпілої. ОСОБА_7 підбіг до потерпілої першим, ударив її, та побіг в сторону лісу, за ним підбіг ОСОБА_8 та утримував потерпілу за плечі, не даючи можливості піднятися.
За таких підстав, посилання ОСОБА_8 на те, що між ним та ОСОБА_7 не було змови, а злочину він не вчиняв, не заслуговують на увагу.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника про неповноту судового слідства, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом досліджено усі надані сторонами докази.
Наведені у справі докази судом першої інстанції перевірено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони логічні, послідовні, об'єктивно узгоджуються між собою та з іншими доказами, якими суд мотивував свої висновки.
Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини кримінального провадження і навів у вироку сукупність доказів на підтвердження встановлених судом обставин, якими повністю доведено винуватість ОСОБА_7 у вчинені дій, які виразились у повторному відкритому викраденні майна (грабіж) потерпілої ОСОБА_13 та винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчинені дій, які виразились у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабіж), за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя відносно потерпілої ОСОБА_21 , вчинене повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186КК України.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника про те, що дії ОСОБА_8 слід кваліфікувати за ч.3 ст. 15 ч.1 ст.396 КК України, як незакінчений замах на заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, є безпідставними та розцінюються як спосіб уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин.
Призначаючи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи обвинувачених, зокрема ОСОБА_7 , який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, негативно характеризується, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, суспільно-корисливою працею не займався; ОСОБА_8 , який раніше судимий, за місцем відбування покарання характеризується задовільно, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, не працює, має неповнолітню дитину, не встановивши обставин, що пом”якшують чи обтяжують покарання. Висновок суду про призначення обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі у межах, установлених санкцією частини статті кримінального закону, колегія суддів вважає правильним, оскільки воно буде необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставою для скасування чи зміни вироку по справі не встановлено.
Вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим й вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг обвинувачених та їхніх захисників, не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 425 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинувачених та їхніх захисників - залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року, постановлений щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3