Провадження №2/748/279/15
Єдиний унікальний № 748/535/15-ц
12 березня 2015 рокум. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді: Хоменко Л.В.
при секретарі: Грибановській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби районного управління юстиції, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності на житловий будинок з господарськими спорудами,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Реєстраційної служби районного управління юстиції, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, у якому просять визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок. У грудні 2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби Чернігівського РУЮ з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на зазначений будинок, але йому було відмовлено, оскільки в свідоцтві про права власності на будинок вказано лише голову колгоспного двору, в той час як на момент видачі свідоцтва за цією були зареєстровані та проживали інші члени колгоспного двору, які мали рівне право на майно колгоспного двору, а отже і на житловий будинок з господарськими спорудами, тому щоб захистити позивачу своє право виникла необхідність звернутися до суду з позовом. Також вказав на необхідність застосування позовної давності до витребування частки відповідачів у майні колгоспного двору.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник відповідача - Реєстраційної служби районного управління юстиції в судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, проти задоволення позову не заперечує.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, надали суду заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги визнають проти їх задоволення не заперечують.
Відповідно до ст. 197 ЦПК України фіксація судового засідання не здійснюється.
Дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно наданої копії свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 27 квітня 1988 року ОСОБА_1 належить житловий будинок з господарськими спорудами в АДРЕСА_2 як голові колгоспного двору (а.с.6).
Як вбачається з довідок Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району в житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 станом на 01 липня 1990 року були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.13) ОСОБА_4 ,ОСОБА_7та ОСОБА_5 знято з реєстрації 15 грудня 1995 року, ОСОБА_6 знято з реєстрації 19 жовтня 1998 року(а.с.14), ОСОБА_3 знято з реєстрації 22 липня 1998 року.
Тобто, станом на 01 липня 1990 року та 15 квітня 1991 року господарство відносилося до суспільної групи "колгоспний двір", де ОСОБА_1 був головою господарства.
Колгоспний двір за Цивільним кодексом Української РСР (1963 року) визначався, як сімейно - трудове об'єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Як суспільна група, колгоспний двір існував до 15 квітня 1991 року, тобто, до прийняття постанови Верховної Ради Української РСР № 885 - ХІІ, якою було введено в дію Закон України '' Про власність ''.
Відповідно до нормативно - правових актів, які були чинними на час існування колгоспного двору, зокрема, '' Технічних вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах'', такі книжки були основними документами по визначенню суспільної групи господарства. Суспільна група господарства встановлювалась в залежності від роду занять голови господарства ( сім'ї).
Закон "Про власність", прийнятий Верховною Радою УРСР 07.02.1991 р., набрав чинності 15 квітня 1991 р. Виходячи з положень ст. 15 Закону "Про власність" та роз'яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", майном колгоспного двору є майно, яке придбане до 15 квітня 1991 р., і право на нього в рівних частках мають всі члени двору, які на вказану дату не втратили такого права.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вказано, що положення ст.ст. 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, що виникли після введення в дію цього закону. До правовідносин, які виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, а отже спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватись за нормами, які регулювали власність цього двору, зокрема: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку у його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.
Стаття 126 Цивільного кодексу УРСР містить аналогічні положення, що працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку в майні колгоспного двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Крім того, відповідно до статті 123 ЦК УРСР 1963 року, чинною на час існування спірних правовідносин, частка члена колгоспного двору в майні двору визначалась при виході із складу двору або при поділі двору. Розмір частки члена двору встановлювався, виходячи із рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Виходячи зі змісту статті 124 ЦК УРСР 1963 року, при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу, виділ частки в натурі провадився з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. Право вимагати виділу майна при виході із складу двору мали члени двору, які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років могли вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу вимагали їх батьки (опікуни, піклувальники).
Так, вбачається, що ОСОБА_4 ,ОСОБА_7 та ОСОБА_5 знято з реєстрації 15 грудня 1995 року, ОСОБА_6 знято з реєстрації 19 жовтня 1998 року, ОСОБА_3 знято з реєстрації з 22 липня 1998 року, ОСОБА_2 зареєстрована у спірному будинку, жоден з них протягом трьох років від часу припинення існування колгоспного двору, як колишні члени двору у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей не заявляли вимоги про повернення (виділення) їх часток у майні колгоспного двору.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в п.6 Постанови '' Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності '' від 22 грудня 1995 року № 20, на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Ліквідація колгоспів, а отже, і колгоспних дворів була загальновідомою, тому відповідачі не використали своє право( у своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей.
Крім того, із набранням чинності 01 січня 2004 року Цивільного кодексу України, опублікованого в установленому законом порядку, тобто загальнодоступному для громадян, будь - яка фізична чи юридична особа може вважати себе власником об'єкта нерухомого майна, якщо її право власності на належну їй нерухомість зареєстровано в органах держаної реєстрації.
Зміна вулиці АДРЕСА_2 підтверджується довідкою Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району від 10 лютого 2015 року (а.с.8).
Відповідно довідки Чернігівського РБТІ та копії технічного паспорту на житловий будинок від 15 січня 2015 року власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_1, згідно свідоцтва про право власності від 27 квітня 1988 року, вартість будинку становить 17 322 грн. 40 коп.(а.с.9-12).
Згідно з положенням частини 391 ЦПК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Реєстраційною службою районного управління юстиції відмовлено позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень, тому іншим шляхом він позбавлений можливості захистити порушене право.
За таких обставин суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 13, 14, 60, 208, 209, 212, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 328, 391 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальна вартість домоволодіння складає 17 322 грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Л.В. Хоменко