Справа: № 826/17404/14 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.,
Суддя-доповідач: Кобаль М.І.
Іменем України
04 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кобаля М.І.,
суддів: Аліменка В.О., Карпушової О.В.
при секретарі: Тищенко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року у справі за адміністративним позовом Орендного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7» до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва про визнання неправомірними дій та скасування рішення №696 від 23.10.2014 року, -
Орендне підприємство «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7» (далі - Позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва (далі - Відповідач) у якому просило визнати неправомірними дії відповідача та скасування рішення №696 від 23.10.2014 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року зазначений адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовити повністю (за текстом апеляційної скарги).
Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, а оскаржувану постанову - скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.09.2014 року Орендне підприємство «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7» отримало від Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва рішення № 588 від 18.09.2014 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, за період з 22.11.2010 року по 24.06.2011 року.
Рішенням Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.10.2014 року №22289/08 скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва № 588 від 18.09.2014 року.
Судом першої інстанції встановлено, що не зважаючи на скасування Головним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві попереднього рішення Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва № 588 від 22.09.2014 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, за період з 22.11.2010 року по 24.06.2011 року, відповідачем було прийняте інше (нове) рішення № 696 від 23.10.2014 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, за період з 22.11.2010 року по 23.03.2011 року, тобто за період що був повністю охоплений попереднім скасованим рішенням відповідача № 588 від 22.09.2014 року.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що при прийнятті нового рішення № 696 від 23.10.2014 року про застосування фінансових санкцій за період з 22.11.2010 року по 23.03.2011 року, відповідачем було порушено законодавчо встановлені строки застосування штрафних та фінансових санкцій передбачених ст. 258 ЦК України, а саме - спеціальний термін вимоги по пенях (штрафах) становить один рік.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Беручи до уваги Рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.10.2014 року №22289/08, яким скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва № 588 від 18.09.2014 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Під час розгляду даної справи, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про скасування оскаржуваного рішення Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва № 696 від 23.10.2014 року, в якому зазначено, Управлінню Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва винести нове рішення про застосування фінансових санкцій з урахуванням вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, підставою для скасування попереднього рішення № 588 від 22.09.2014 року стало те, що з розрахунку фінансових санкцій вбачається, що Управлінням Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва під час вирішення питання про застосування фінансових санкцій до платника було нараховано пеню, однак не було розраховано суму штрафу відповідно до даної заборгованості, що в свою чергу не відповідає п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон № 1058).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги заперечення відповідача та не в повній мірі досліджено матеріали справи, зокрема, рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.10.2014 року №22289/08, яким скасовано попереднє рішення відповідача, оскільки питання строків та застосування позовної давності при стягненні пені чи штрафу в даному випадку не вирішувалось.
Відповідно до ст. 14 Закону № 1058 страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру.
Орендне підприємство «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7» є платником страхових внесків відповідно до Закону № 1058, що не заперечувалось сторонами по справі.
Відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058 за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Відповідно до абзаців 5 і 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Отже, проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли в період 2010-2011 років, мають бути застосовані (стягнуті) і після 01 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 04.07.2011 року справа №21-160а11, від 26.03.2013 року та постанові Вищого адміністративного суду України від 20.03.2014 року К/800/63239/13.
Крім того, Закон № 1058 є законом спеціальної дії і не може бути поставлений в залежність строку позовної давності, який регламентовано ст. 258 Цивільного кодексу України, яка є загальною щодо спірних відносин.
Постановою Верховного суду України від 25.06.2011 року №21-146а11 визначено, що оскільки строки стягнення не є предметом регулювання Закону N 1058-IV, то частину 15 статті 106 цього Закону в контексті положень частини 14 цієї ж статті треба розуміти як непоширення строків давності не лише на стягнення недоїмки, пені та штрафів в судовому порядку, а й на прийняття рішення органу ПФУ про їх застосування.
Відповідно до 244-2 КАС України, зокрема, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу позивача, що виключення правових положень частин 1-9 ст. 106 Закону № 1058 не є підставою вважати, що законодавцем скасовано відповідальність за вчинення відповідних порушень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким необхідно відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 202, 205, 207, 211, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва - задовольнити повністю.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2014 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Орендного підприємства «Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7» до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва про визнання неправомірними дій та скасування рішення № 696 від 23.10.2014 року - відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий - суддя М.І. Кобаль
судді: В.О. Аліменко
О.В. Карпушова
Головуючий суддя Кобаль М.І.
Судді: Аліменко В.О.
Карпушова О.В.