ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
06 березня 2015 року № 826/1153/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної
міграційної служби України в м. Києві
про визнання протиправною відмови та скасування рішення № 05/191 від
17.01.2015, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, Дніпровський РВ ГУ ДМСУ в м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати рішення Дніпровського РВ ГУ ДМСУ в м. Києві про відмову позивачу в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , яка оформлена у формі повідомлення від 17.01.2015 №05/191;
- зобов'язати Дніпровський РВ ГУ ДМСУ в м. Києві зареєструвати місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 з дня звернення ОСОБА_1 із заявою встановленого зразка щодо здійснення реєстрації місця проживання, а саме - з 20.11.2014 у відповідності до вимог статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» шляхом: внесення інформації щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з 20.11.2014 за адресою: АДРЕСА_1 до Єдиного державного демографічного реєстру, та внесення інформації щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 з 20.11.2014 за адресою: АДРЕСА_1 до паспортного документу позивача (паспорт серія НОМЕР_1 ) у відповідності з положеннями пункту 25 Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України шляхом проставляння штампу реєстрації місця проживання особи на відповідній сторінці паспорту ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , виданого Уманським МВ УМВС України в Черкаській області 27.04.2004.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про безпідставність дій відповідача щодо відмови рішенням від 17.01.2015 №05/191 у реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 з причин відсутності документів, що підтверджують право на проживання в житлі та неможливістю встановити письмову згоду власників даного житла згідно статті 358 ЦК України, оскільки нею були подані усі документи, визначені законодавством.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2015 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 17.02.2015.
Судове засідання, призначене на 17.02.2015 у зв'язку з неявкою позивача відкладено на 03.03.2015.
В судовому засіданні 03.03.2015 року представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, подавши заперечення на позов, у яких просив розглянути справу за відсутності представника. У вказаних запереченнях відповідач посилався на правомірність своїх дій, оскільки позивачем не було надано документи, що підтверджують право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого визначається згода власника.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене та не прибуття відповідача у судове засідання, в судовому засіданні 03.03.2015 суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
20.11.2014 ОСОБА_1 звернулась до Центру надання адміністративних послу (ЦНАП) з заявою встановленого зразка про здійснення реєстрації її місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно наявної у справі копії опису документів, що надано до ЦНАП, вказану заяву зареєстровано 20.11.2014 з терміном виконання до 24.11.2014. До вказаної заяви позивачем було додано: документ, до якого вносяться відомості про місце проживання/перебування; квитанцію про сплату державного мита; талон зняття з реєстрації та копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 18.11.2014 про її згоду на реєстрацію позивача за наведеною вище адресою, що не заперечувалось і представником позивача у судовому засіданні.
Листом від 17.01.2015 №05/191 Дніпровський РВ ГУ ДМСУ в м. Києві повідомив позивача про відмову у задоволенні вказаної заяви у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують право на проживання в житлі та неможливістю встановити письмову згоду власників даного житла, пославшись на статтю 358 ЦК України та зазначивши, що відповідно до положень статті 191 Житлового кодексу України всі спірні житлові питання вирішуються у судовому порядку.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV, який також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження (далі - Закон №1382).
Згідно частини 1 статті 2 наведеного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до абзацу третього статті 3 Закону №1382 вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно абзацу 7 статті 3 Закону №1382 реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.
Відповідно до частини 1 статті 6 наведеного Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Частиною 2 статті 6 Закону №1382 встановлено, що для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Відповідно до приписів частини 6 статті 6 наведеного Закону забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.
Згідно частини 2 статті 11 Закону №1382 центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.
Процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування визначено Порядком реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 №1077 (далі - Порядок №1077).
Відповідно до пункту 1.3. Порядку №1077 реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Положеннями пункту 2.2. Порядку №1077 встановлено, що для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру:
- письмову заяву про реєстрацію місця проживання (додаток 5);
- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;
- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
- талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання;
- документи, що підтверджують, зокрема, право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання. У разі реєстрації місця проживання у центрі договір оренди житлового приміщення може бути засвідчено адміністратором центру.
Судом встановлено та не заперечувалось представником позивача у судовому засіданні, що до заяви про реєстрацію місця проживання позивачем не надавалися документи, що підтверджують право на проживання в житлі.
При цьому, суду також не надано жодного доказу, який би підтверджував, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2 , на що посилалась представник позивача як у позовній заяві, так і в судовому засіданні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено в реєстрації місця проживання позивачу, оскільки останньою не було надано документів, визначених статтею 6 Закону № 1382 та пунктом 2.2. Правил № 1077, а саме - документи, що підтверджують право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи.
Посилання у судовому засіданні представника позивача на копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 18.11.2014, якою остання надала згоду на реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , як на достатню підставу надання згоди власником житла, оскільки нотаріусом під час засвідчення такої заяви перевіряється належність майна на праві власності особі, судом до уваги не береться з огляду на наступне.
Відповідно до частини 3 статті 78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою.
З заяви ОСОБА_2 від 18.11.2014, засвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вбачається, що нотаріусом відповідно до наведеної вище норми засвідчено справжність підпису ОСОБА_2 .
Посилання у позовній заяві та у судовому засіданні представника позивача на довідку Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.01.2015 КВ-2015 № 1496, відповідно до якої згідно з даними Бюро, квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення 27.09.2006 (наказ від 18.09.2006 №1725-С/КІ), судом також до уваги не береться з огляду на наступне.
Вказана довідка видана 23.01.2015 на заяву ОСОБА_2 від 22.01.2015 й, отже, не надавалася відповідачу.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Згідно частини 1 статті 6 наведеного Закону систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
Відповідно до статті 8 вказаного Закону орган державної реєстрації прав: 1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; 2) забезпечує ведення Державного реєстру прав; 3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; 4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; 5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 7 частини 2 статті 9 наведеного Закону визначено, що державний реєстратор надає витяги з Державного реєстру прав.
Згідно частини 5 статті 10 зазначеного Закону органи державної реєстрації прав забезпечують достовірність інформації, її захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних, їх оперативний пошук і документальне відтворення процедури державної реєстрації прав, оперативне надання витягів про зареєстровані права та/або їх обтяження з Державного реєстру прав.
Пунктом 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI встановлено, що державна реєстрація в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек, надання інформації із зазначених реєстрів здійснюються до 1 січня 2013 року.
За таких обставин, надана довідка Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 23.01.2015 КВ-2015 № 1496 підтверджує інформацію щодо права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 лише станом на 1 січня 2013 року, й, отже, не може бути належним доказом щодо її права власності на вказану квартиру на даний час.
Оскільки суд прийшов до висновку про правомірність відмови відповідача у реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, не підлягають задоволенню інші позовні вимоги, позаяк останні є похідними позовними вимогами.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що дійсно відповідачем заяву позивача розглянуто не у строк, визначений Законом № 1382 та Правилами № 1077.
Разом з тим, у прохальній частині позовних вимог позивач не просить суд визнати протиправними дії відповідача, а просить визнати, зокрема, протиправною відмову у реєстрації.
З огляду на зазначене та враховуючи правомірність відмови відповідача у реєстрації позивача, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.
Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Згідно частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки відповідачем свідки не залучалися й судова експертиза не проводилася, судові витрати з позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя В.П. Катющенко