04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"24" лютого 2015 р. Справа№ 910/11626/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Гончарова С.А.
за участю представників сторін
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртранс"
на рішення Господарського суду м. Києва від 24.11.2014 року
у справі № 910/11626/14 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртранс"
до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ"
про визнання договору недійсним.
Відкрите акціонерне товариство "Укртранс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору № 65/04 від 16.07.2004 року про надання кредиту в сумі 1 280000 Євро та визнання недійсним додатку до договору № 65/04 від 16.07.2004 року, у вигляді додаткових угод, а саме: № 1 від 21.01.2005 року, № 2 від 12.07.2007 року, № 3 від 15.08.2008 року, № 4 від 22.11.2008 року, № 5 від 30.12.2008 року, № 6 від 29.07.2011 року, № 7 від 23.08.2012 року.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що 16.07.2004 року між Акціонерним комерційним банком "Київ" та Відкритим акціонерним товариством автомобільна компанія "Укртранс" було укладено кредитний договір №65/04 від 16.07.2004 року, про надання кредиту в сумі 1 280 000 євро, згодом були внесені зміни до цього договору в формі укладання додатковими угодами до вище зазначеного договору а саме: №1 від 21.01.2005 року, №2 від 12.07.2007 року, №3 від 15.08.2008 року, №4 від 22.11.2008 року, №5 від 30.12.2008 року, №6 від 29.07.2011 року, №7 від 23.08.2012 року.
Договір був підписаний на підставі протоколів рішень спостережної ради.
Позивач вважає, що рішення спостережної Ради оформлені протоколами є недійсними, а тому і договір та додаткові угоди до нього є недійсними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відкрите акціонерне товариство "Укртранс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014р. у справі №910/11626/14 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема під час оголошення судового рішення апелянт був відсутній в судовому засіданні, не повідомлявся належним чином про судові засідання.
Крім того, скаржник зазначив, що в протокольному рішенні загальних зборів акціонерів ПАТ «АК «Укртранс» №18 від 30.03.2011 року про схвалення значних правочинів не йдеться про отримання кредиту яке оформлено кредитним договором №65/04 від 16.07.2004 року.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 25.12.2014 р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртранс" було прийнято до провадження.
Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 05.02.2015 р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
05.02.2015 року через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від представника Відкритого акціонерного товариства "Укртранс" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/11626/14 до вирішення по суті справи №910/16313/14 за позовом акціонера ПАТ «АК «Укртранс» - Топчій Людмили Володимирівни до Публічного акціонерного товариства «Автомобільна Компанія «Укртранс» про визнання недійсним положень статуту Товариства та набрання рішення по цій справі законної сили.
За результатом розгляду справи Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення даного клопотання, оскільки розгляд даної справи на підставі зібраних доказів та їх аналізу в сукупності є можливим без зупинення розгляду справи.
Крім того, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Так, клопотання позивача про зупинення провадження у справі відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки його задоволення призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що скаржник не позбавлений права в разі задоволення справи № 910/16313/14 звернутися до суду на підставі ст. 112 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін у судове засідання 24.02.2015 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 05.02.2015 року на відповідні адреси.
Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 24.02.2015 року, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Укртранс" - без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
16.07.2004 року між Акціонерним комерційним банком "Київ" (кредитор)
та Відкритим акціонерним товариством автомобільна компанія "Укртранс" (позичальник) було укладено кредитний договір №65/04 від 16.07.2004 року, про надання кредиту в сумі 1 280 00 євро, згодом були внесені зміни до цього договору в формі укладання додатковими угодами до вище зазначеного договору а саме: №1 від 21.01.2005 року, №2 від 12.07.2007 року, №3 від 15.08.2008 року, №4 від 22.11.2008 року, №5 від 30.12.2008 року, №6 від 29.07.2011 року, №7 від 23.08.2012 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до ч.3 ст. 237 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Як встановлено п. 8.1. Статуту Позивача (в редакції 2003 року, що діяла на момент укладення Кредитного договору) до органів його управління відносяться: Загальні збори акціонерів; Спостережна рада; Ревізійна комісія; Правління. При цьому, останнє здійснює керівництво його поточною діяльністю, а також підзвітне Загальним зборам акціонерів та Спостережній раді (п. 8.4.1. Статуту).
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції надання повноважень Правлінню на укладення кредитних договорів, застави майна, тощо, належить до компетенції Спостережної ради (п. 8.3.5. Статуту).
Як вбачається з матеріалів справи, протокольними рішеннями: № 38 від 11.07.2007 року, № 60 від 11.08.2008 року, № 81 від 30.07.2009 року Спостережної ради позивача, Голову правління останнього уповноважено на укладення як Кредитного договору, так і всіх додаткових угод до нього.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, протокольним рішення загальних зборів акціонерів позивача № 18 від 30.03.2011 року схвалено пролонгацію строку погашення кредитів за кредитними договорами, зокрема №65/04 від 16.07.2004 року, надано голові правління повноваження на укладання і підписання необхідних договорів, додаткових угод про продовження кінцевих термінів погашення кредитів, зокрема за кредитним договором №65/04 від 16.07.2004 року, а також протокольне рішення загальних №19 від 05.04.3012 року про прийняття рішення за наслідками звітів правління і ревізійної комісії та затвердження фінансового плату товариства на 2012 рік.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що в протокольному рішенні загальних зборів акціонерів ПАТ «АК «Укртранс» №18 від 30.03.2011 року про схвалення значних правочинів не йдеться про отримання кредиту оформленого кредитним договором №65/04 від 16.07.2004 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Цивільного кодексу України, вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, а за ч. 1 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства", загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.
Згідно приписів ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Відповідно до п. 3.4. постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 Цивільного кодексу України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що умови кредитного договору №65/04 від 16.07.2004 року, про надання кредиту в сумі 1 280 00 євро виконувались як відповідачем так і позивачем (надання кредиту та його часткового повернення), а також між сторонами укладались додаткові договори про внесення змін до договору, а саме: №1 від 21.01.2005 року, №2 від 12.07.2007 року, №3 від 15.08.2008 року, №4 від 22.11.2008 року, №5 від 30.12.2008 року, №6 від 29.07.2011 року, №7 від 23.08.2012 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторонами під час укладання договору №65/04 від 16.07.2004 року про надання кредиту були дотримані усі вище наведені вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України.
При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2015 року №910/16313/14 за позовом Топчій Людмили Володимирівни до Публічного акціонерного товариства «Автомобільна Компанія «Укртранс» про визнання недійсним положень статуту Товариства - відмовлено повністю.
Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу скасування спірного рішення, що під час оголошення судового рішення апелянт був відсутній в удовому засіданні, не повідомлявся належним чином про судові засідання, оскільки в матеріалах справи наявна розписка ( а.с 205) про оголошення перерви в судовому засіданні на 24.11.2014 року (день прийняття спірного рішення), яка містить підпис уповноваженого представника скаржника, а матеріали справи містять повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с 3, 91, 172, 179, 183). Тобто останній був належним чином повідомлений про місце та час розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Крім того, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 69 цього кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що підстав для відкладення розгляду справи в розумінні ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у суду першої інстанції 24.11.2014 року не було, строк розгляду даного спору сплинув, а відкладення справи призвело б лише до необґрунтованого затягування справи.
З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року у справі №910/11626/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Укртранс" - задоволенню не підлягає.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртранс" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014р. у справі №910/11626/14 - залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/11626/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
С.А. Гончаров