Справа: № 826/18945/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.
Суддя-доповідач: Гром Л.М.
Іменем України
04 березня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді - Гром Л.М.;
суддів - Бєлової Л.В.,
Міщука М.С.,
при секретарі судового засідання: Мотилю В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року позов задоволено повністю, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19.06.2014 № 2494-15.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2494-15, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку з фізичних осіб в розмірі 10068,96 грн. (т. 1, арк. 10).
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2494-15 став договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 07.03.2008 зареєстрованого у реєстрі за № 1266, згідно якого ОСОБА_3 придбав у власність нежилі приміщення групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, арк. 59).
Проте, позивач не погоджується з таким рішенням відповідача та зазначає, що ОСОБА_3 не є платником земельного податку, оскільки являється платником єдиного податку, а загальна площа нежитлового приміщення (частини), що здається в оренду, не перевищує 300 кв.м.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується колегія суддів.
Згідно ст. 269.1 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Згідно ст. 2 Закону України «Про державний земельний кадастр», державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, зокрема, при: справлянні плати за землю.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державний земельний кадастр», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать, зокрема: внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що податкові органи нараховують земельний податок на підставі відомостей про землі, які надає центральний орган виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 набув право власності на нежилі приміщення групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 07.03.2008 № 1266.
При цьому, відповідачем зазначено, що позивач не надав до ДПІ у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві документів, згідно яких ОСОБА_3 не являється власником нежилих приміщень групи приміщень 105 А, загальною площею 710,90 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1.
Як було зазначено вище, спірне податкове повідомлення-рішення від 19.06.2014 № 2494-15 винесено на підставі договору купівлі-продажу від 07.03.2008 № 1266, згідно якого ОСОБА_3 є власником нежилих приміщень за адресою: м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, 12, загальною площею 710,90 кв. м.
Разом з тим, позивачем зазначено, що у його власності знаходиться лише 34/100 частини нежилих приміщень за адресою: м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, 12, загальною площею 710,90 кв. м., згідно договору дарування 66/100 частини нежилих приміщень від 12.06.2014 зареєстрованого в реєстрі за № 2420.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності.
Згідно п. 287.6 ст. 287 ПК України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Статтею 116 Земельного кодексу встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу:
- право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом;
- право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою;
- право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі.
Крім того, п. 286.1 ст. 286 ПК України чітко зазначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В той же час, згідно пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 ПК України, не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема: фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач з 01.01.2012 є платником єдиного податку, що підтверджено свідоцтвом платника єдиного податку серія Б № 101621 від 22.05.2012 (Т. 1, арк. 41).
Як вбачається із свідоцтва платника єдиного податку серія Б № 101621 від 22.05.2012, місцем провадження господарської діяльності ОСОБА_3 є нежилі приміщення за адресою: м. Київ, проспект Юрія Гагаріна, 12, а одним із видів господарської діяльності є надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна (т. 1, арк. 41).
Крім того, позивач надав суду роздруківку з Реєстру платників єдиного податку, згідно якої ОСОБА_3 станом на 21.01.2015 являється платником єдиного податку з 01.01.2012 (т. 1, арк. 64-65).
Згідно п. 297.1 ст. 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема: земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що законодавством встановлені дві обов'язкові умови, за яких суб'єкт підприємницької діяльності не є платником земельного податку: перебування на спрощеній системі оподаткування зі сплатою єдиного податку; земельні ділянки, які є об'єктом плати за землю, використовується для провадження господарської діяльності.
В свою чергу, позивач довів, що він є платником єдиного податку і використовує належні йому нежитлові приміщення для провадження підприємницької діяльності.
Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач у періоді, за який здійснено донарахування перебував на спрощеній системі оподаткування, нежилі приміщення, які є об'єктом плати за землю, використовувались для провадження господарської діяльності позивача.
В свою чергу, доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.
Отже, судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Ухвала складена у повному обсязі 06.03.2015р.
Головуючий суддя Гром Л.М.
Судді: Міщук М.С.
Бєлова Л.В.