02.03.2015 Справа № 920/227/15
Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/227/15
за позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,
до відповідача - Сумського державного університету, м. Суми,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області, м. Суми,
про стягнення 94329,11 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Світайла А.О. за довіреністю № 05.03/01-05/516 від 05.02.2014 року,
третьої особи - не з'явився.
Суть спору: позивач у своєму позові просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 94329,11 грн., за поставлений товар відповідно до договору № 334 від 06.05.2014 року та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1886,60 грн.
Відповідач відзиву на позов не подав, в судовому засіданні 02.03.2015 року представник відповідача усно пояснив, що заборгованість перед позивачем виникла внаслідок затримання здійснення платежів за зобов'язаннями відповідача Головним управлінням Державної казначейської служби у Сумській області, тоді коли відповідачем зі свого боку вчасно було надано останньому належним чином оформлені платіжні документи в повному обсязі.
Від третьої особи до суду надійшов відзив № 15-35/106-1322 від 18.02.2015 року на позов, де Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області зазначає, що не є стороною за договорами, які укладено між сторонами у справі та не має зобов'язань, як перед позивачем, так і перед відповідачем.
У відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Між позивачем та відповідачем укладено договір № 334 від 06.05.2014 року (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого, позивач передає у власність, а відповідач приймає та оплачує товар згідно асортименту та за цінами вказаними в додатку до договору.
За умовами пункту 2.1 договору, відповідач здійснює оплату товару протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання товару, відповідно до накладних.
В подальшому до договору № 334 від 06.05.2014 року сторонами укладалися додаткові угоди, які стосувалися зміни найменування товарів та їх вартості.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов вищезазначеного договору своєчасно протягом дії договору поставлено відповідачеві товар в повному обсязі, що підтверджується накладними № 57 від 03.11.2014 року, № 58 від 13.11.2014 року, № 60 від 14.11.2014 року, № 61 від 19.11.2014 року, № 62 від 01.12.2014 року, № 65 від 02.12.2014 року, № 66 від 10.12.2014 року, №№ 67, 68 від 11.12.2014 року, № 69 від 12.12.2014 року та актом звірки розрахунків за період з липня 2014 року по грудень 2014 року, який підписано сторонами та скріплено їх печатками, проте відповідач не оплатив в повному обсязі та в установлені договорами терміни вартість отриманих товарів, у зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в розмірі 94329,77 грн.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт отримання відповідачем товару повністю підтверджується матеріалами справи, зокрема, накладними № 57 від 03.11.2014 року, № 58 від 13.11.2014 року, № 60 від 14.11.2014 року, № 61 від 19.11.2014 року, № 62 від 01.12.2014 року, № 65 від 02.12.2014 року, № 66 від 10.12.2014 року, №№ 67, 68 від 11.12.2014 року, № 69 від 12.12.2014 року; довіреностями № 246 від 03.11.2014 року, № 263 від 13.11.2014 року, № 271 від 19.11.2014 року, № 283 від 02.12.2014 року, № 304 від 11.12.2014 року; актом звірки розрахунків за період з липня 2014 року по грудень 2014 року, та не заперечується відповідачем у судовому засіданні.
Проте, в порушення умов договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт отримання відповідачем від позивача товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, доказів оплати вартості отриманого товару або заперечень проти позовних вимог (відзиву на позов) не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 94329,11 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 58, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Сумського державного університету (40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, буд. 2, Ідентифікаційний код 05408289) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40030, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість в розмірі 94329,77 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1886,60 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 05.03.2015 року.
Суддя П.І. Левченко