04 березня 2015 року м. Київ К/800/49145/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Чумаченко Т.А., Сороки М.О., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року у справі за позовом Львівського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» до Державної фінансової інспекції у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог і розпорядження, -
Львівське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» звернулось до суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог і розпорядження.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Львівське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
У зв'язку з відсутністю клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд касаційної скарги проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судами встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у Львівській області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Львівського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» за період з 01 червня 2010 року по 31 травня 2013 року, за результатами якої складено акт від 12 вересня 2013 року № 06-24/21.
З метою усунення виявлених в результаті ревізії порушень, Державною фінансовою інспекцією у Львівській області направлено позивачу вимогу від 02 жовтня 2013 року
№06-15м/7572, та повторну вимогу від 26 листопада 2013 року №06-15м/9160, якими зобов'язано Львівське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», зокрема, стягнути з фізичних осіб безпідставно виплачені кошти в сумі 232,7 тис. грн., в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, з відображенням в обліку дебіторської заборгованості; в іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих виплат шкоду в порядку та розмірі, встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.
Крім того, Державною фінансовою інспекцією у Львівській області 11 грудня 2013 року
прийнято розпорядження №209, яким зупинено операції позивача з бюджетними коштами
до 25 грудня 2013 року.
Вважаючи вищезазначені вимоги відповідача та розпорядження протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.
Згідно з пунктом 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем пред'явлена вимога, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх відшкодування.
Оскільки збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення та можливість повернення майна перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року №21-40а14, 21-63а14, які згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначені норми права, та для всіх судів України.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову у задоволенні позову в частині скасування розпорядження Державної фінансової інспекції у Львівській області
від 11 грудня 2013 року №209 про зупинення операцій позивача з бюджетними коштами
до 25 грудня 2013 року, оскільки воно прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій втратило чинність.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Постановлені у справі рішення судів є законними і обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Львівського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2014 року у справі за позовом Львівського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» до Державної фінансової інспекції у Львівській області про визнання протиправними та скасування вимог і розпорядження - залишити без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом
України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: