19 лютого 2015 року м. Київ К/800/61727/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області про перерахунок пенсії, -
У березні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати його визначити позивачу пенсію в розмірі, передбаченому ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і здійснити перерахунок пенсії з 1 лютого 2011 року з подальшим перерахунком.
Постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позов задоволено.
Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області (далі - Управління ПФУ) щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії по втраті годувальника.
Зобов'язано Управління ПФУ здійснити перерахунок і виплату призначеної позивачу основної пенсії, як вдові ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інваліда 1 групи, в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та компенсації по втраті годувальника відповідно до ст.ст. 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених коштів за вказаний період, відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 лютого 2011 року і по день припинення права на таку пенсію.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_4 є вдовою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 і перебувала на його утриманні.
На день смерті ОСОБА_5 мав І групу інвалідності від захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, і експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 23 березня 2006 року №12 встановлено, що захворювання, яке призвело до його смерті, визнано таким, що пов'язане з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон).
Згідно ч. 4 ст. 54 Закону (в редакції після 1 січня 2008 року) пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, у розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50% пенсії по інвалідності померлого годувальника.
Частиною 3 цієї статті визначено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році: по I групі інвалідності - відповідно 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» і пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Отже, з 22.05.2008 року зміни до ст. ст. 50, 54 Закону, внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втратили чинність.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що до вказаних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», чинних станом на 01.01.2008 року.
Статтею 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Наведені обставини були правильно враховані судами попередніх інстанцій, які прийняли законні і обґрунтовані рішення про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ізяславському районі Хмельницької області залишити без задоволення, а постанову Ізяславського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і: В.І. Бутенко
М.М. Олексієнко
І.В. Штульман