03 лютого 2015 року м. Київ К/800/22291/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кошіля В.В.
Суддів Борисенко І.В.
Моторного О.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014
та постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013
у справі № 809/764/13-а
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної податкової служби
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 05.03.2013 № 0000571702, № 0000581702, № 0000521702 Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013 позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.03.2013 № 0000571702 та № 0000581702; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та рішення суду першої інстанції в повному обсязі; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, оподатковування одержаних доходів від здійснення господарської діяльності з 01.01.2009 по 31.12.2011 позивач здійснював на підставі сплати єдиного податку згідно Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та був платником єдиного податку.
За результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог законодавства про оподаткування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, складено акт № 1339/17-2/НОМЕР_1 від 18.02.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України; пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. п. 9.4, 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ст. ст. 13, 14 Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГАПІ України від 21.04.1993 № 12, зареєстрованої в Мін'юсті 09.06.1993 за № 64, п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
На підставі результатів проведеної перевірки, 05.03.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- № 0000521702 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 грн.;
- № 0000571702 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 147 014 грн., в т.ч.: 117 611 грн. основного платежу та 29 403 грн. штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000581702 про визначення суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 15 055,48 грн.
З даних, відображених у звітах платника єдиного податку вбачається, що позивач задекларував обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за 2009 рік в розмірі 498 961,78 грн.; за 2010 рік в розмірі 484 728,11 грн., в т.ч. за І квартал 2010 року - 154 138,18 грн., за ІІ квартал 2010 року - 142 748,79 грн., за ІІІ квартал 2010 року - 138 114,59 грн., за ІV квартал 2010 року - 49 726,55 грн., в 2011 році доходу не декларував.
Підставою для прийняття спірних рішень слугував висновок податкового органу щодо завищення обсягів виручки (500 тис. грн.), а саме: за 2009 рік виручка платника становила 600 668 грн., що порушує вимоги ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган нарахував грошові зобов'язання поза межами граничного строку, встановленого податковим законодавством для визначення грошових зобов'язань; відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій в розмірі 510 грн., оскільки у податкового органу не було права вимагати від платника податків документів за період до 05.01.2010.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що нормами чинного законодавства на платника податків покладено обов'язок ведення податкового обліку на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, тому відсутність зазначеної документації є підставою для застосування до платника адміністративних штрафних санкцій у вигляді штрафу.
Суд касаційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»).
У звіті суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи-платника єдиного податку обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за звітний квартал відображається наростаючим підсумком з початку терміну дії Свідоцтва про сплату єдиного податку в календарному році.
Пунктом 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Протягом року, для платника єдиного податку встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу. Протягом 5 днів після закінчення звітного періоду, а з 2012 року 40 днів, платник єдиного податку подає звіт, який залишається у справі платника єдиного податку.
Зважаючи на те, що звіт позивача за ІV квартал 2009 року був поданий 05.01.2010, що підтверджено звітом та актом перевірки № 1339/17-2/НОМЕР_1 від 18.02.2013, з вказаної дати почав спливати строк давності для визначення суми грошових зобов'язань платника податку.
Оскільки, протягом встановленого законодавством строку контролюючий орган не визначив суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку, що надає підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2013 № 0000571702, № 0000581702.
Щодо позовних вимог стосовно скасування податкового повідомлення-рішення № 0000521702 від 05.03.2013, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що платник податків несе відповідальність за ведення документації пов'язаної з обчисленням і сплатою податків і зборів згідно п. 44.1 ст. 44 та п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, тому застосування штрафних санкцій оскаржуваним рішенням є правомірним.
За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кошіль
Судді І.В. Борисенко
О.А. Моторний