Справа № 22-ц/796/3629/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Пономаренко Н.В.
Доповідач Кравець В.А.
04 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Семенюк Т.А., Шиманського В.Й.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Берк УА» про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2012 року представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідачів солідарно суму заборгованості за Кредитним договором № МL-006/2026/2008 від 25.04.2008 року в розмірі 20 960179,96 грн. та вирішити питання судового збору.
В мотивування вимог посилався на те, що відповідачі свої зобов'язання за кредитним договором та договором поруки належним чином не виконують, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року - позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Берк УА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML-006/2026/2008 від 25.04.2008 p. в розмірі: заборгованість по кредиту в сумі, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 3.12.2014 року складає 43 88 208,79 грн., суми несплачених відсотків, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 107 617,01 грн., пені в розмірі 100 000,00 грн. Вирішено питання судових витрат.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його в частині відмови у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
Вказує на те, що товариство має право нараховувати пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, за кожен день прострочки, оскільки це передбачено п. 4.1.1 ч. 2 Кредитного договору та вимогами ст. 551 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно зменшив неустойку, оскільки неможливо здійснити співвідношення неустойки та збитків, які не пред'явлені до суду.
Також не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Так, апелянт вказує на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту надання відповідачам доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, що виникло з Кредитного договору.
Зазначив, що Кредитний договір № ML-006/2026/2008 від 25.04.2008 року було включено до Додатку 1 до Договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 10.12.2010 року під №1358 незаконно, в порушення п.1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг №231 від 03.04.2009 року.
Вказав на те, що згідно з інформацією, розміщеною на веб-сторінці Державного реєстру фінансових установ, позивач не має ліцензії, що видані іншими, ніж Держфінпослуг і Нацкомфінпослуг, органами ліцензування.
Апелянт також зазначив, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання щодо здійснення розгляду поданого ним зустрічного позову.
В судовому засіданні представник позивача свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач ОСОБА_1 проти апеляційної скарги відповідача заперечував, а свою скаргу підтримав.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав:
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що відповідачами порушено умови кредитного договору, проте нарахована позивачем сума пені підлягає зменшенню на підставі вимог ч.3 ст. 551ЦК України.
Наразі, в повній мірі з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з'ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.
Судом встановлено, що 25.04.2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є АТ "ОТП Банк", правонаступником якого, в свою чергу є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", був укладений кредитний договір № МL-006/2026/2008 , що складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. частини № 1 кредитного договору (а.с.7-11).
За умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 288 901,76 швейцарських франків зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), строком до 25.04.2023 року.
Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись позичальником щомісяця у розмірі та в строки, визначені у Графіку Платежів, який є невід'ємним Додатком № 1 до Кредитного Договору.(а.с.12-14).
В строки, передбачені Кредитним договором, позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки - у валюті, що відповідає валюті кредиту, згідно з п. 1.11.1. частини № 2 Кредитного договору.
За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору.
Для забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань по даному Договору 25.04.2008 року було укладено договір поруки № SR-006/2026/2008 (далі - Договір поруки) між Банком та ТОВ "Берк УА" (далі -Поручитель) (а.с.16-17).
Відповідно до договору поруки, поручитель зобов'язався відповідати за повне і своєчасне виконання боржником його зобов'язань перед кредитором у повному обсязі. Поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Відповідно до п.3.4 цього договору "Подання вимоги кредитором", обов'язок поручителя виконати боргові зобов'язання виникає при отриманні від кредитора відповідної вимоги. Така вимога вважається отриманою поручителем, якщо кредитор надіслав її поштою за адресою, вказаною у цьому договорі. Для дійсності вимоги кредитор не зобов'язаний надавати поручителю підтвердження невиконання боргових зобов'язань боржником.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ст.ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, проте, ОСОБА_1 умови договору не виконує, у зв'язку з чим, утворилася заборгованість.
30.06.2011 року позивачем було направлено відповідачам досудові вимоги №17350 та №17351 про погашення існуючої заборгованості по кредиту, однак, вказана вимога була залишена відповідачами без уваги.
Крім того, твердження ОСОБА_1 про те, що йому не надсилали такої вимоги є безпідставними, оскільки на описі вкладень в цінний лист наявний відтиск печатки відділення Укрпошти від 19.07.2011 року. (т.1 а.с.134-137)
10.12.2010 року між ПАТ "ОТП Банк", який є правонаступником ЗАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено Договір купівлі-продажу кредитного портфеля (факторингу), відповідно до якого до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли усі права ПАТ "ОТП Банк" щодо стягнення заборгованості по кредитним договорам з боржників, зокрема і майнові права вимоги щодо стягнення боргу по кредитному договору № МL-006/2026/2008 з ОСОБА_1 та поручителя по даному договору а саме: право вимоги основної суми боргу, нарахованих до сплати відсотків та інших витрат, на користь фактора (а.с.23-30).
В зв'язку зі здійсненням відступлення прав за договором кредиту до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права кредитора як сторони за договором кредиту, які виникли на підставі даного кредитного договору в обсязі і на умовах, що існували на момент набрання чинності договором купівлі-продажу кредитного портфелю.
Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно п. 1.4. та 1.5. частини № 2 кредитного договору, відповідач зобов'язався повертати суму отриманого кредиту, сплачувати відсотки шляхом здійснення щомісячних періодичних платежів у розмірі та в строки, передбачені цим Договором.
Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до позичальника за кредитним договором та договором поруки.
Крім того, відповідно до копії довідки Вих. №2 від 08.01.2015 року ОСОБА_1 вносив на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" кошти на виконання кредитних зобов'язань по кредитному договору МL-006/2026/2008 від 25.04.2008 року.
У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 03.12.2014 року сума заборгованості з боку відповідачів по кредитному договору становить:20 960 179,96 грн. на дату проведення розрахунку заборгованості та складається з суми залишку заборгованості за кредитом в розмірі: 4 388 208,79 грн.; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 107 617,01 грн. та пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 16 464 354,16 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, перевіреному у судовому засіданні (а.с.228).
Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що умови договорів не виконуються належним чином, а відповідачі повинні відповідати перед банком, включаючи сплату основного боргу у сумі 4 388 208,79 грн. та суми несплачених відсотків за користування кредитом - 107 617,01 грн. на дату проведення розрахунку заборгованості.
Проте, апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду про стягнення пені у розмірі 100 000,00 грн. з огляду на таке.
Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й доки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.
За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Пунктом 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору № МL-006/2026/2008 від 25.04.2008 року, передбачено, що у разі прострочення позичальником строку повернення кредиту, сплати відсотків, він зобов'язаний сплатити Банку пеню у розмірі 1 % від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.
Згідно Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» в аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 543/96-ВР з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).
Таким чином, позивач має право нараховувати пеню у розмірі 1%, а не обмежуватися лише подвійною обліковою ставкою НБУ.
Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Отже, після спливу одного року з дати початку перебігу строку позовної давності - 26.04.2009 року позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо.
З матеріалів справи убачається, що з позовною заявою кредитодавець звернувся до суду 23.03.2012 року (т.1 а.с.35), але, уточнивши свої вимоги, просив стягнути пеню з 03.12.2013 року по 03.12.2014 року, тобто в межах строку позовної давності, оскільки пеня підлягає стягненню за рік, що передує дню звернення до суду з позовною заявою.
Уточнені вимоги були пов'язані тим, що за період з дати звернення до суду із позовом змінився розмір заборгованості за Кредитним договором внаслідок здійснення позичальником часткових погашень заборгованості, а також зміни періоду нарахування штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі від 03 вересня 2014 року.
В свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком першої інстанції про стягнення пені в розмірі 100 000,00 грн.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 533 ЦК України установлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок и визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією. Отже, положення ч. 2 ст. 192, ч. з ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом.
Разом із цим за змістом ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» порядок виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тобто поряд зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.
Однак вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення штрафних санкцій.
Судом першої інстанції залишена поза увагою валюта, в якій нараховані штрафні санкції, оскільки відповідно до матеріалів справи вони нараховувалися в валюті та проводився перерахунок в еквіваленті на гривню.
Вказана правова позиція висловлена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.07.2014 року, 15.10.2014 року,13.03.2014 року19.11.2014року.
Так, з розрахунку, наданого позивачем, убачається, що пеня була обрахована у швейцарських франках - 1 051 370,46, а потім переведена в гривню і вже становила 16 464 354,16 грн.(т.1 а.с.228)
Вищевикладене залишилося поза увагою й суду першої інстанції, який на порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України не надав належної оцінки як доказу, наданому позивачем на обґрунтування свого позову, розрахунку заборгованості, у якому пеня нарахована в швейцарських франках, та на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ПК У каїни не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема не запропонував позивачеві надати новий розрахунок кредитної заборгованості із розрахунком пені в гривні.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. (правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 року)
Так, з матеріалів справи убачається, що пеня позивачем була нарахована з 03.12.2013 року по 03.12.2014 року, а 10.12.2010 року ПАТ "ОТП Банк" продав кредитний портфель ТОВ "ОТП Факторинг Україна", який у свою чергу не має ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а тому позивач не має права нараховувати пеню у іноземній валюті також і з цих підстав.
Не заслуговують на увагу суду твердження позивача про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» має Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 241 від 03.12.2009 року, на підставі якого позивач має право здійснювати такий вид фінансових послуг як надання факторингу без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства України, оскільки чинним законодавством передбачена лише наявність ліцензії.
Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає неприпустимим брати до уваги розрахунок позивача по пені, оскільки він здійснювався на іноземну валюту, а суд першої інстанції, застосовуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, не переконався у її розмірі при її зменшенні.
Апеляційна інстанція на виконання вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України запропонувала позивачеві надати новий розрахунок кредитної заборгованості із розрахунком пені в гривні.
Так, в період з 03.12.2013 року по 31.07.2014 року пеня нараховувалася на суму прострочених зобов'язань в розмірі 288 347,69 Швейцарських франків. 288 347,69 Швейцарських франків в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 4 515 495,41 грн.
Строк, за який нараховується пеня з 03.12.2013 року по 31.07.2014 року - 240 днів. 4 515 495,41 грн. х 1% х 240 = 10 837 188,99 грн.
В період з 31.07.2014 року по 10.09.2014 року пеня нараховувалася на суму прострочених зобов'язань в розмірі 287 819,97 Швейцарських франків.
287 819,97 Швейцарських франків в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 4 507 231,37 грн.
Строк, за який нараховується пеня з 31.07.2014 року по 10.09.2014 року - 41 день. 4 507 231,37 грн. х 1% х 41 = 1 847 964,88 грн.
В період з 10.09.2014 року по 27.10.2014 року пеня нараховувалася на суму прострочених зобов'язань в розмірі 287 459,38 Швейцарських франків.
287 459,38 Швейцарських франків в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 4 501 584,57 грн.
Строк, за який нараховується пеня з 10.09.2014 року по 27.10.2014 року - 47 днів. 4 501 584,57 грн. х 1% х 47 = 2 115 744,75 грн.
В період з 27.10.2014 року по 03.12.2014 року пеня нараховувалася на суму прострочених зобов'язань в розмірі 287 091,64 Швейцарських франків.
287 459,38 Швейцарських франків в еквіваленті за курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 4 495 825,80 грн.
Строк, за який нараховується пеня з 27.10.2014 року по 03.12.2014 року - 37 днів. 4 495 825,80 грн. х 1% х 37 = 1 663 455,55 грн.
Загальний розмір пені: 10 837 188,98 грн. + 1 847 964,86 грн. + 2 115 744,75 грн. + 1 663 455,55 грн. = 16 464 354,16 грн.
Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд може застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої ст. 551 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі від 03 вересня 2014 року.
Суд першої інстанції, застосовуючи положення вищевказаної статті та стягуючи з відповідача 100 000,00 грн. пені, не обґрунтував таке зменшення з 16 464 354,16 грн. до 100 000,00 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з тим, що розмір пені дійсно підлягає зменшенню, оскільки він в 4 рази перевищує тіло кредитної заборгованості, та приходить до висновку про стягнення пені у розмірі 1 000 000,00 грн.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення в частині розміру пені та ухвалення в цій частині нового рішення .
Керуючись ст.ст. 303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року в частині розміру пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, наступного змісту.
Стягнути з ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Берк УА» солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» пеню в розмірі 1 000 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: