17 лютого 2015 року м. Київ К/800/14704/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Білуги С.В.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 28 вересня 2012 року №145 про відмову в оформленні ОСОБА_1 документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, зобов'язання прийняти документи та надати статус біженця.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним наказ Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 28 вересня 2012 року №145 про відмову в оформленні ОСОБА_1 документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язано повторно розглянути заяву та додані до неї документи щодо вирішення питання про визнання оформленні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
У касаційній скарзі Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 вересня 2012 року ОСОБА_1, громадянин Пакистану, звернувся до відповідача із заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Наказом начальника Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Пакистану біженцем або, особою, яка потребує додаткового захисту» від 28 вересня 2012 року №145 позивачу відмовлено в оформленні документів щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підставою для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або, особою, яка потребує додаткового захисту, зазначено: відсутність у заявника умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача були наявні обставини для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що вони відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 цього Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 при звернення до відповідача із заявою - анкетою про визнання останнього біженцем або, особою, яка потребує додаткового захисту надав копію посвідчення члена політичної партії від 16 березня1992 року №1302 та копію листа голови адміністрації Манді Бахаудіну Тарік Махмуд Сахі, в якому зазначено, що проти ОСОБА_1 було сфабриковано справу громадянином ОСОБА_2, одним з керівників Пакистанської Мусульманської Ліги, і ОСОБА_3, міністром Пакистанської Мусульманської Ліги. Позивача розшукує поліція і в Пакистані його життя в небезпеці. Обоє із зазначених осіб хочуть фізично знищити його. В зв'язку з цим, радить не повертатись до Пакистану. Якщо ОСОБА_1 повернеться, його або заарештує поліція, або він буде вбитий.
Крім того, згідно повідомлення Міністерства закордонних справ України від 15 жовтня 2012 року, наявного на офіційному сайті МЗС України, останнє рекомендує громадянам України утриматись на даному етапі від поїздок до Ісламської Республіки Пакистан у зв'язку із загостренням безпекової ситуації в цій країні та зростанням загрози здійснення терористичних актів. Також рекомендовано утримуватись від відвідування місць масового скупчення людей та популярних серед іноземців об'єктів, а також використання громадського транспорту.
Разом з цим, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем при розгляді заяви - анкети позивача від 10 вересня 2012 року про визнання останнього біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказані обставини не досліджувались, причинного зв'язку між належністю позивача до політичної партії та побоювання ОСОБА_1 стати жертвою переслідування за політичними переконаннями в Пакистані, у зв'язку з цим не встановлювались.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року необхідно залишити без змін, так як вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання рішення неправомірним та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.М. Заїка
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній