18 лютого 2015 року м. Київ К/9991/79497/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012
у справі № 2а-9073/12/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Формула" (далі - Товариство)
до ДПІ
про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012, позов задоволено; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 № 0000202330.
У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що за наявності документального підтвердження реальності виконання господарської операції перекладення на позивача тягаря відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, допущені його контрагентом, є неприпустимим.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявність ознак фіктивності у діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова компанія «Агромир» (далі - ТОВ «Зернова компанія «Агромир») свідчить про номінальне оформлення спірних операцій з метою імітації руху активів та отримання Товариством завдяки цьому податкової вигоди.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.
Як встановлено судами у ході розгляду даної справи, ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Зернова компанія «Агромир» за період з 01.09.2011 по 30.09.2011, оформлену актом від 31.01.2012 № 38/1-23-30-36958905.
У цьому акті за наслідками дослідження правовідносин між позивачем та названим контрагентом при виконанні поставок нафтопродуктів ДПІ викладено висновок про безтоварний характер цих операцій, що виключає право позивача на включення до податкового кредиту ПДВ у ціні придбаного товару в сумі 222 377 грн.
На обґрунтування цього висновку ДПІ послалася на установлені у рамках контрольно-перевірочних заходів факти відсутності у названого постачальника майна, трудових ресурсів та основних фондів, необхідних для провадження господарської діяльності і виконання розглядуваних поставок, а також зазначила про недекларування цим постачальником об'єкта оподаткування ПДВ за цими операціями.
Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 277 971 грн. (у тому числі 222 377 грн. за основним платежем та 55594 грн. за штрафними санкціями).
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Досліджуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту за операціями зі спірним контрагентом наведеним вимогам, суди встановили, що згідно з умовами договору поставки нафтопродуктів від 01.07.2011 № 11/07 ТОВ «Зернова компанія «Агромир» зобов'язалася поставити позивачеві нафтопродукти обумовленої кількості.
На підтвердження задекларованого податкового кредиту по операціям з цим постачальником Товариством подано податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, оформлені при транспортуванні цього товару, платіжні доручення про його оплату в безготівковому порядку, сертифікати відповідності придбаного дизельного пального.
Наведені докази було цілком об'єктивно розцінено судами як такі, що засвідчують реальність виконання спірних господарських операцій та підтверджують право позивача на податковий кредит.
Зафіксовані в акті перевірки факти невідповідності даних податкового обліку позивача та його контрагента у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ не можуть бути підставою для висновку про недобросовісність Товариства у сфері оподаткування. Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів. Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право контролювати дотримання фізичними та юридичними особами вимог законодавства у сфері оподаткування. Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене також унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.
Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна також не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань. Специфікою поставки товару за участю транзитних постачальників є те, що даний вид діяльності може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а перевезення виконуватися транспортними засобами, що належать третім особам, у тому числі попередніми перепродавцями товару.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій Товариства та ТОВ «Зернова компанія «Агромир», спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.
За таких обставин слід погодитися з висновком судів про незаконність оспорюваного донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 у справі № 2а-9073/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько