12 лютого 2015 року м. Київ К/800/66558/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області (яка є правонаступником Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області)
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2010
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013
у справі № 2а-4986/09/1770
за позовом Державного підприємства «Костопільське лісове господарство»
до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
Державне підприємство «Костопільське лісове господарство» (далі по тексту - позивач, ДП «Костопільське лісове господарство») звернулось до суду з позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області (далі по тексту - відповідач, Костопільська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2009 №0000312341/0 та від 17.06.2009 №0000312341/1, №0000492341/0, №0000502341/0.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2010 позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2010 скасовано в частині визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2009 №0000312341/0 та від 17.06.2009 №0000312341/1 на суму 40509,80 грн. та в цій частині відмовлено у задоволенні позову. В решті постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 18.02.2010 залишено без змін.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Костопільської МДПІ проведено планову виїзну перевірку ДП «Костопільське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2008, за результатами якої встановлено порушення, зокрема, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2 п. 5.3, пп. 5.4.10 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі по тексту - Закон №334/94-ВР).
На підставі висновків перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000312341/0 від 22.04.2009 про донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 140363,00 грн., в тому числі на 104757,00 грн. за основним платежем та 35606,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Із вказаним податковим повідомленням-рішення позивач не погодився та подав на нього первинну скаргу до Костопільської МДПІ.
Під час розгляду первинної скарги відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Костопільське лісове господарство», за результатами якої було підтверджено порушення, виявлені під час проведення планової перевірки та додатково встановлено вчинення нікчемного договору ДП «Костопільське лісове господарство» з ТОВ «Рівнеметалобуд», що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на суму 2962,00 грн. та податку на додану вартість на суму 2369,00 грн.
На підставі висновків перевірки Костопільською МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.09.2009 №0000492341/0 про донарахування податку на прибуток підприємств у сумі 3799,00 грн. та №0000502341/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 3554,00 грн.
Рішенням №6514/10/23-28 від 17.06.2009 про результати розгляду первинної скарги податкове повідомлення-рішення №0000312341/0 від 22.04.2009 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
17.06.2009 на адресу ДП «Костопільське лісове господарство» направлено податкове повідомлення-рішення №0000312341/1 від 22.04.2009, яке аналогічне за змістом попередньому.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Апеляційним судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - видаткові накладні, податкові накладні, акти списання матеріалів, лімітно-забірні карти, банківські виписки, подорожні листи та ін.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону №334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Крім того, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п. 1.7 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР).
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період.
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.
Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
Також, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №334/94-ВР для цілей оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Підпунктом 7.4.3 цього ж пункту визначено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого ст. 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.
При цьому, за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону №334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Згідно п. 1.7 Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997, митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.
З огляду на наведене, можна дійти висновку, що при визначенні валового доходу від операцій з реалізації платником податку товарів за межі території України, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними.
Апеляційним судом правомірно зазначено про те, що висновки податкового органу про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими за звичайні, є недоведеними та дано правильну оцінку встановленим обставинам справи відповідно до вимог чинного законодавства.
Твердження податкового органу про заниження позивачем валових доходів на суму 48989,00 грн. є також необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, виявлене порушення податкового законодавства не ґрунтується на первинній документації підприємства, як наслідок, твердження про заниження зі сторони позивача податку на прибуток підприємств в сумі 12247,00 грн. є безпідставним.
Крім того, згідно пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із ст. ст. 8 і 9 та пп. 7.9.4 п. 7.9 ст. 7 цього Закону.
Відповідно до пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону №334/94-ВР амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;
Під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом (пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону №334/94-ВР).
Як вбачається з матеріалів справи, здійснення ДП «Костопільське лісове господарство» робіт по замощенню лісовозної дороги в подальшому не мали наслідком отримання права власності на основний фонд для позивача, а тому такі витрати ним правомірно віднесено до валових витрат.
Крім того, помилковими є висновки податкового органу про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму нарахованої заробітної плати та сум страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового державного пенсійного страхування щодо працівників, які були зайняті будівництвом та ремонтом лісовозних доріг.
Відповідно до пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону №334/94-ВР з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
До складу валових витрат платника податку відносяться суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на виплати, зазначені в підпункті 5.6.1 цієї статті, у розмірах і порядку, встановлених законом (пп. 5.7.1 п. 5.7 ст. 5 Закону №334/94-ВР).
Отже, згідно наведених вище норм витрати на оплату праці правників, які перебувають із платником податків у трудових відносинах, суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відносяться таким платником податків до складу валових втрат.
З цих же підстав судом апеляційної інстанції правомірно зроблено висновок про безпідставність донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму нарахованої заробітної плати та сум страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового державного пенсійного страхування щодо водія автомобіля Шкода, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, цей працівник з позивачем перебуває у трудових відносинах і виплата заробітної плати здійснюється у відповідності до табеля виходу на роботу, незалежно від того, на якому транспортному засобі він виконує свої посадові обов'язки. Крім того, вказаний працівник виконує свої посадові обов'язки на транспортному засобі, який взятий на баланс позивачем та є основним засобом підприємства.
Щодо віднесення позивачем до валових витрат вартість придбаного пального до легкових автомобілів, колегія суддів погоджується з наступними висновками суду апеляційної інстанції.
Згідно пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону №334/94-ВР не включаються 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому, платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.
Податковий орган безпідставно зменшив валові витрати позивачу на всі 100% (10784,00 грн.) вартості придбаного палива для легкового автомобіля Шкода, посилаючись на те, що він не використовується у господарській діяльності, оскільки як вбачається із вказаної вище норми, ДП «Костопільське лісове господарство» має право віднести до валових витрат 50% витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів без доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю. Вказаний транспортний засіб, згідно долученого до матеріалів справ акта від 14.06.2008, введений в експлуатацію та взятий на баланс підприємства як основний засіб.
Крім того, відповідач дійшов помилкового висновку щодо безпідставності нарахування позивачем амортизації на автомобіль Шкода, оскільки під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених цією статтею (пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. Закону №334/94-ВР).
Відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №9 «Запаси» придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем автомобіль Шкода придбаний для використання у власній господарські діяльності. Згідно долученого до матеріалів справи акта від 14.06.2008, вказаний транспортний засіб введений в експлуатацію, взятий на баланс підприємства та обліковується як основний засіб (2 група основних фондів), а тому позивачем обґрунтовано нараховувалась на нього амортизація.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров