18 лютого 2015 року м. Київ К/800/47683/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 року
у справі № 820/10039/14
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгівельної фірми «ФАРМАКОМ» (далі - позивач, ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ»)
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ ВТФ «ФАРМАКОМ» звернулось у травні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Московському районі м. Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.05.2014 року № 0001682201 та № 0001692201.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.04.2014 року відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Велторг 2013» за період з 01.12.2013 року по 31.12.2013 року їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшої участі отриманих ТМЦ (робіт, послуг) у фінансово-господарських операціях підприємства, за результатами якої складено акт від 24.04.2014 року № 990/20-34-22-01/30590731, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам із зазначеним контрагентом за грудень 2013 року в сумі 445 721,00 гривня.
На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014 року: № 0001682201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 445 166,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 222 583,00 гривні; № 0001692201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 555,00 гривень.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Положеннями п. 200.1 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
За приписами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями, іншими подібними документами передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.12.2013 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Велторг 2013» (продавець) укладено договір купівлі продажу, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, асортимент, кількість та ціна на який встановлюються у видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору. При цьому, умовами зазначеного договору передбачено, що поставка товару здійснюється зі складу продавця в строки, що додаткового погоджуються сторонами на підставі замовлень покупця та здійснюється транспортним засобом продавця та за його рахунок на адресу, яка узгоджується сторонами додатково і зазначатиметься у відповідній видатковій накладній. Оплата за поставлений товар здійснюється у національній валюті України, шляхом сплати грошових коштів на банківський рахунок продавця.
На підтвердження реального здійснення даної господарської операції позивачем долучено до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних та банківських виписок, при дослідженні яких судами попередніх інстанцій встановлено, що такі є первинними у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують реальність та товарність спірної господарської операції, а також у повній мірі відображають реальні наслідки, що наступили за результатами її здійснення.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем у повному обсязі виконано зобов'язання за вказаним правочином та сплачено податок на додану вартість у ціні придбаного товару, а тому правомірно віднесено зазначені суми до податкового кредиту.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. В даній справі відповідачем до суду не було надано доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - відхилити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 року у справі № 820/10039/14 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко
Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько